Кінець Початку, Початок Кінця.

Почались літні канікули, і весь "10-А" солодко спали, відпочивали, насолоджувались життям. Однак це було не довго. Коли всі прокинулись, всі помітили в себе листочки з надписом: "Лишилось два дні". І в чаті почався базар.

Даша: Слухайте ну це взагалі не смішно, хтось зайшов в мою квартиру, і підкинув листочок, це не жарти, це ти Антон? 

Антон: Да це не я! Скільки раз мені треба це ще написати? В мене тоже є цей листок. 

Денис: Я живу на краю СМТ, далеко від інших, і так само Паша, але в нас тоже вони є, я не думаю, що знайдеться хтось, хто зможе пробігти все СМТ вночі, ток щей закинути всім листочки в дома.

Паша: Погоджуюсь. Нікіта: Може запитаємо в Віті, Захара, Наташі чи Макса? Вони живуть не в СМТ, в в дванадцяти кілометрах від нас, якщо є в них навіть, то це вже дивно. 

Макс коли прочитав це, вирішив обдивитись свою кімнату з ліжка. Він обвів погляд усю кімнату, та помітив на дзеркалі листок, прикріплений скотчем. Він миттєво вибіг з кімнати, та побіг до мами. 

—Мам, ти не заходила в кімнату?— захекано запитав Макс, він важко дихав, він потрохи почав розуміти, наскільки це небезпечно. 

Мама трохи здивувалась, — Та ні, а ти чого так, щось сталось? — Макс трохи віддихався, та відповів, — Та ні, все нормально, не переживай. — Та побіг в свою кімнату, швидко взяв телефон, та написав: 

Макс: В мене тоже є, прям на дзеркалі було, в Захара, Віті і Наташі теж напевно є. 

Вітя: В когось є якісь ідеї чи догадки що це? 

Віка: Поки ні, чекаємо поки Лариса проснеться, може вона щось знає. 

Від цього моменту пройшло довгих чотири години.

Лариса Іванівна: Так, це що за базар такий тут. 

Антон: Почитайте, що в нас тут таке. 

Пройшло 15 хвилин, повідомлень було багато, та і сама Лариса мала ще заспокоїтись, коли знайшла в себе цей листок. 

Лариса Іванівна: Так...ладно, якщо це чийсь прикол, то це не смішно, але якщо ні, то я не знаю на жаль, що це таке... 

Оля: Може зустрінемось? Поговоримо десь біля Дома Культури, на свіжому повітрі. 

Саня: Вітя, Макс, Захар, Наташа, ви зможете приїхати?

 Макс: Звісно буду, на ніжках 12 км пробіжу. 

Захар: Тоже. 

Вітя: Тоже(він ще дальше чим ті двоє). 

Наташа: Я приїду, все-таки це серйозне. 

Через дві години, всі були біля ДК, погода була теплою, навіть жаркою, іноді дув вітер, тому всі вдягались легко. 

Да вони бляха, ідентичні, шрифт, розмір, абсолютно...— говорив Нікіта, коли роздивлявся ці листки чуть лі не під мікроскопом. Дівчата вирішили підійти, та тоже подивитись на них. 

Реально ідентичні, ніби друковані ідеально під копірку, — сказала Лєна роздивляючись в руках два листка.

 Вітя провів пальцями по шрифту, — Ні, це взагалі не друк, вони написані від руки, принаймі рельєф в шрифту є — він провів пальцями так само й по іншим листкам, і підтвердив це. 

Знаєш, легше не стало через це, — відповів йому Ілько з іронією. 

А в кого які ідеї щодо цього? — Вигукнув Макс, йому цікаво, що думають інші про це, він хоче зрозуміти, чи збігаються його думки з чиїмись. 

Та це пранк чийсь, я впевнена, — вигукнула Оля, завжди вона була такою, реалісткою, схрестивши руки на грудях. 

Макс подивився на неї, — тоді чого прийшла сюда? Всі ми підсвідомо розуміємо небезпеку цього, тому і питаю, — відповів Макс, через що, Оля промовчала, та відвернулась. 

Ладно, давайте зараз по домам, подумаємо над цим, а якщо що, напишемо, — сказала Поля, випускаючи пару від вейпу, яким затягнулася пару секунд назад. Всі погодилися, та розійшлись. 

Віті, Максу, Захару, та Наташі в одному напрямку, тому Макс запитав в Віті: 

— А що ти думаєш про це? Вітя подивився на нього, 

— Я думаю, що це просто пранк, завтра всі про це забудуть, вот побачиш. — Розводячи руками відповів Вітя. Захар погодився з ним, а Наташа переписувалася з кимось в телефоні, вона цим трохи дратувала Макса.

 Коли всі вже були в своїх домівках, Макс просто сидів в своїй кімнаті, тримав листок, та дивився на нього, думаючи, що це може бути, що робити. Однак він швидко відкинув ці думки, та пішов їсти, він подумав, що краще буде просто прожити цих два дня, чим думати про погане, інші подумали так само...