Глава 4

Ніч пройшла спокійно. Влада навіть зуміла поспати перед тим, як сонце розбудило її. 

Першу частину ночі вона заставляла камінням пробоїну, щоб ніхто не зміг вийти з неї. Було зрозуміло, що це не надійно, але іншого варіанту не було. 

У її пам’яті не залишилося спогадів про сон, який повинен був з’явитися перед нею вночі. Але його не було. 

За все життя у неї такого не було. Через це вона і не помітила гостя, але ж він лежав прямо перед її носом. 

Влада здрегнула та поспішала схопити свою сумку з камінням, але вона не знайшла предмет на своєму місці. 

—   м̷̨̛̤̟̠̍̒̽и̵̢̛̪͎̎̒͝р̶͕̞̿͊͠

Щось схоже на рик донісся від гостя. Золоті очі, які були повні страху та інстинкту, стрельнули до незнайомця. 

Її погляд одразу попав на сумку. Сумка висіла на довгих та блідих пальцях. Істота демонстративно пропидняла руку. 

Брови насупилися, та погляд впав на зовнішність істоти. Замість голови був шар, який створювали чорні пір’їни. Частину “голови”  прикривав папірус. На папірусі виднівся намальоване золотими чорнилами око. 

Тканина трималася на темному німбі завдяки волосіні. Це був ангел, але воно було більш схожий на сатану. 

— Люци?… — Влада навіть не змогла закінчити ім'я цієї проклятої істоти.

Темна істота покивала головою та розкрила пір'я, створюючи отвір, та туди полетів виноград. Після цього отвір заріс пір'ям.

Після негативної відповіді в голові з'явилося ще більше питань. Завдяки швидким діям Влада зуміла оглянути місцевість поміж ніг гостя.

Але істота швидко відбилася від рук дівчини та рикнула на неї. Зрозумівши декілька речей, жінка закрила вухи руками.  

Вона спостерігала з закритими вухами за діями істоти. Воно постійно махало руками, ніби намагаючись перевернути на себе увагу, але жінка не звертала на це уваги.    

Все ще тримаючи вухи закритими долонями. Голос істоти був чутним, але не можна було розібрати конкретні слова. 

Влада мовчки почала спускатися з дерева, не опустивши руки. Ноги зігнулися для кращої позиції, бо її руки все ще були зайняті. 

І от з розмови істоти вона почула знайоме слово. Це було слово “сумка” . Погляд повернувся до ангела, який все ще сидів у странній позі на дереві, наче показуючи своє підтянуте тіло. 

Тепер у Влади був кращий шанс роздивитися тіло істоти. Тіло було схоже на те, як у людини, навіть дуже. Крил не було — це дивно. Воно було дуже блідим, але мускули в нього були. 

Його одіяння прикривало все, крім рук, плечей та частини преса. Це зацікавило Владу, але у Кеїна фізіономія була в рази масштабнішою. Тому вона лише обмежилася невеличкою довірою та відкрила вуха.

— Ти хто? — запитала дівчина все ще з насупиними бровами.

На питання істота не відповіла, лише опустила голову та випустила низький сміх. Лиця, чи що б то не було, не було видно за папірусом. Але жінка могла сказати на заклад, що воно тськувало з неї. 

— Знаєш… — почав ангел вже знайомою мовою для Влади, — тобі не ожна тут знаходитись~

Нога зробила крок назад в пошуках відповіді, чи дій, які дадуть їй змогу зберегти своє життя. Ця дія майже не призвела до падіння з дерева.

— Чого ти хочеш? — рішуче запитала дівчина. Очі все ще оцінювали незнайомця на ознаки небезпеки. 

У істоти були гострі пальці, можливо, це були кігті. Його аура говорила сама за себе. Воно тут, щоб тськувати з неї, не атакувати. Але довіру Влади треба було ще підтвердити. 

Ангел також роздивлявся її, тільки з другою метою. Через кілька хвилин він відповив насміхливим голосом:

— Людський час ще не почався на цій землі, тож повертайся назад та зробиш мою роботу легшою~

— Яку роботу? — запитувала вона та не припиняла зорового контакту з намальованим оком.

— Я Азраель, — презентував сам себе ангел. Та ця інформація жінці нічого не давала.

— Я Влада, — презентувалася у відповідь вона. Азраель застиг. Це, мабуть, була не та відповідь чи реакція, яку він очікував.

Його голова похилилася, та він домалював насупену бров. Дівчина зжала губи, не розуміючи дії ангела. 

— Я щось неправильно роблю? — спитав він, похиливши голову у іншу сторону.

Влада декілька хвилин просто дивилася на істоту, не розуміючи, що він хотів показати цим жестом.  

Низький звук полунав від нього. Сумка полетіла вниз по нахилу, як би жінка не намагалася зловити тканину. 

— Ні! — слово вирвалося від Влади. Погляд був спрямований на тканину, яка маневрувала в повітрі, повільно падаючи. 

Сумка хоч і була пуста, але зараз — тканина, один із найважливіших матеріалів для її сім'ї, бо сам Бог помилував їх тканиною. А цей напівангел руйнує все. До речі, а де він? 

Коли вона оглянула дерево, де раніше сидів так званий Азраель, його там не було. Очі шукали виправдання, бо щось підказувало, що вона не повністю сходила з розуму. Але швидко заспокоїлася, побачивши чорний силует, що скочувався з гори.

Факт, що істота відступала, придав впевненості в собі. Влада обережно почала спусатися з гори, слідкуючи за швидким ангелом.  

Азраель оглянувся. Помітив дівчину. Влада не відставала від нього. Тож ангел забіг до лісу. 

Істота пришвидшила швидкість, і людина поступила так же. Він забіг за камінь — це був останній момент, коли дівчина бачила його. Діставшись до каменя, куди сховався Азраель, вона не знайшла його там.

“Може, він сховався під камінь?” — припустила вона.