Глава 1

“Невідомо, коли. Невідомо, де. Починалася історія людства. Нікому не відомі подробиці життя перших людей, але легенди розповідають, що вони жили під соколистим оком Бога. Це тривало лише одне покоління. Чого? Нікому не відомо-” — читала з книги дівчина підліткового віку доки її не перебила її мати:

— Довго ти будеш мені переказувати Біблію? — спитала жінка та продовжила війти на своє лице веєром з пір'я.

— Ти не розумієш! В цій книжці дуже багато подробиць про Едем! — розгнівалася дівчина та прогорнула сторінки книжки. — Дивись! Тут написано, що цей сад був усередині якраз цієї гори, до якої ми їдемо! 

— Краще займися своїм зовнішнім виглядом, — сказала жінка та поправила корсет пишного плаття своєї доньки, — ця зустріч дуже важлива для твого майбутнього.

Дівчина фиркнула та відклала книжку назад до своєї сумки. Вона дозволила своїй матері поправити своє вбрання, бо їхати в кареті сутки — дуже складно. 

Це була не перша її довга поїздка. Як тільки дівчині виповнилося 16, батьки торгувалися нею, ніби вона товар… 

Хто знає, може, так і є. Сім'я Ламбер знаходилася в критичному стані. Голова сім'ї банкрот, а що казати про жінок? В цей час ми не можемо нічого зробити.

Далеко в душі Анна думала, як це може змінити, але нічого не приходило на розум чи було відхилено. Але все ж таки вона могла допомогти сім'ї, приймаючи той факт, що це забере її волю. 

“Можливо, наступний буде не таким і поганим?” — думка літала в голові. Мати розповідала, що є така річ, як любов з першого погляду. Дівчина не вірила цим словам, бо її мати завжди буде покриватися солодкою неправдою, а не піднімати руки на складну ситуацію.

Вона розуміла свою матір, але не планувала опускати руки. Тож у неї завжди був план на заміну. Наприклад, вбити мужа. А що? Його маєток та гроші перейдуть до неї. Але все ж таки це був найостанніший варіант, хоча він звучить навіть дуже добре. 

— Анно, подивися на мене, — жіночий голос пролунав біля Анни та вибив її з думок, —  ти ж знаєш, що цей союз може врятувати нашу сім’ю?

— Знаю… — роздратованим голосом відповіла дівчина. Більше бісив той факт, що мати зараз почне невдобну розмову для дівчини.

Жінка декілька секунд дивилася на свою доньку та розуміла, що зараз їй дуже складно, але допомогти вона не могла. Тому вона лише поцілувала макушку Анни та відпустила її підборіддя. 

Анна повернулася до вікна карети. Краєвид в цих місцях заворожуючий, але батько їй нагадував про небезпеку цих лісів. Недалеко виднілася висока гора. Дівчина не могла викинути думку про минуле своїх предків. В її голові було дуже багато питань, на які не було відповідей.

Колеса карети заставляли її живіт крутитися навколо. І ще б трішки та її б знудило, але підлітка спасла зупинка карети. Перед вікнами повстала розкішна будівля. Вони прибули на місце. 

Двері зі сторони молодої дівчини відчинилися, та Анна граціозно вийшла назовні. Одразу на її очі потрапили обоє чоловіків, які чекали на них. 

— Місіс Лабмер! Ми на вас чекали! — сказав з чарівною посмішкою чоловік в капелюсі. 

— Вибачте, містер Кьонен, — вибачилася мати Анни.

— Прошу познайомитися з моїм сином, Артуром, — заявив містер Кьонен та вказав на юношу біля нього.

Вони обоє були одіті в дроргівське вбрання. Тепер було зрозуміло, чого мати хотіла видати  заміж свою доньку за такого поважного хлопця. Всі вони такі. Спочатку дуже солодкі, а далі відкривається істинне обличчя.

— Приємно познайомитися з вами, — зробив поклін Артур до Анни.

Місіс Ламбер випустила задоволене хіхікання та почала швидше махати веєром собі в обличчя, прикриваючи свої рожеві щоки. Анну такий жест не вразив, та вона помітила задоволення своєї матері. 

Дуже хотілося запитати в місіс Ламбер, чому вона не вийшла заміж за цього Артура? Але дівчина лише скомандувала слугам занести свої валізи всередину палацу. Незважаючи на злий та розчарований погляд матері, вона зайшла до палацу.

— Вибачте її, моя донька проходить крізь складні часи, — вибачилася місіс Ламбер, але це більше прозвучало, ніж пояснення.

— Нічого, — легко відмахнувся Артур, — я розумію. 

Тим часом для дівчини ця розмова вже була на другому плані. Скоро вона вже зайшла до своєї нової кімнати. Кімната, як і інші, була розкішною. Вся в золоті та з мраморною підлогою. Дівчину це не вразило, бо це не перша її “нова кімната”. 

Пахло ваниллю та димом свічок. В неї був час роздивитися розписи на стінах, і вона вдало використовувала його. Поспіло впавши на постіль, Анна почала роздивлятися фреску на стінах. 

Були слухи про цю сім'ю. Слухи казали, що сім'я Кьоненів поклонялася не Богові, а Люциферу. І тепер стало зрозуміло, чого люди почали пускати сплітні про них. В кімнаті та й в маєтку всі фрески мали друге дно. Друге дно було потаємним натяком на Едем та Люцифера.

Хоч Біблія та Едем були найулюбленішими темами для розмови. Зараз її тривожило інше питання. “Може, краще жити в нищині, але з людиною, яка тебе кохає?”. 

На жаль, у неї немає такої людини та відповіді на це питання. Якби вона могла, Анна б вже давно поїхала далеко-далеко. Але це лише мрії, а реальність все ще тут.  

Підліток дістала з своїх сумок одну з книжок. Книжка не мала розкішну обкладинку, та навіть я б сказала бідну, але історія в ній дуже заворажувала дівчину. Анна відкрила двері до балкону та сіла на одне з крісел, яке стояло там. 

Вид на гору та книжка про пригоду робили відчуття блаженності та спокою — це єдине, що допомагало триматися в цьому світі. Таке блаженне відчуття тривало до тих пір, поки Артур не зайшов на балкон, де сиділа Анна.