Розділ 5

Той «вихід у люди» дав команді неоціненні знання, яких їм так бракувало. Хоч Клав і не розкопав нічого, він таки зміг відволікти всіх охоронців та дати кілька дорогоцінних хвилин Бріт та двійнятам. Здавалося б, можна радіти, але приводів для цього не було. Сейнетик з «мудрагелями» щось затівали й це не подобалося нікому з команди. Всі вже знали чого від них можна очікувати. Але й поспішати діяти було не час – по-перше, їх було лише семеро. А по-друге, двоє мали поранення.

І тут почалося нестерпне очікування. Часом парами вони вибиралися на розвідку чи за продовольством або ліками й з сумом помічали те, як збільшується кількість охоронців. Люди здалися замість того, щоб боротися, обрали безбідне життя замість волі.

Роксана не могла на таке дивитися. Її вольова натура хотіла вирватися назовні, розметати всіх охоронців на своєму шляху та дістатися до Сейнетика. Перемога в чесному бою – ось що їй було потрібно. Не більше. Але й цього ніхто не дав би їй, адже яка може бути чесність від такої підлої людини, що вирішила наче має більшу вагу, ніж тисячі інших.

Проте попри все, дівчина зрозуміла про себе одну просту річ – вона ж була природженим планувальником. З самісінького малечку Роксана складала плани на все, розставляючи найдрібніші пунктики в уявних схемах. То чому було б цим не скористатися? Можливо, Бріт і могла бути чудовою керівницею розвідки, а Бред був кращим бійцем, Роксана виявилася мозком групи. Дівчині чудово вдавалося спланувати найбільші їх вилазки, розписавши все до секунд і вони завжди йшли за планом. Окрім…

Приблизно за місяць, коли Карл нарешті дозволив Лінді вперше від часу серйозного поранення вибратися на серйозну операцію все пішло наперекосяк. Команда наткнулася на велику групу охоронців вже недалеко від дому та втратила кілька своїх брайландерів (аналог мотоциклів, що славляться своєю безшумністю). Відстрілюючись та заледве відриваючись від переслідувачів вони опинилися далеко від прихистку в невідомій місцині й охоронці були вже поблизу.

Команду просто загнали до одного з донедавна прихованих кораблів як беззахисних кроликів і ті спершу навіть не помічали, що вони не тікають, а їх немов ведуть за ручку до пастки. Звісно, вони встигли зреагувати, але було вже запізно. Так, вони знову були вільні, але випадково потрапили у спектр дії практично невідомого пристрою, про який попереджав Клав. Хто ж знав, що пристрій, який забирає життєві сили й може передавати їх іншим, даруючи безсмертя, запрацює так швидко.

Опромінення миттю забрало в кожного з десяток років і на їх скронях з’явилася перша сивина, проте це не означало, що вони припинять боротися та не знайдуть спосіб протидіяти. Це всього лише пристрій. А як відомо для будь-якої дії є своя протидія й команда збиралася її знайти.

Але виявилося, що й шукати то нічого не потрібно. Коли команда тікала від охоронців, на їх руках матеріалізувалися браслети на обидвох руках, що здалеку нагадували манжети, такі схожі на ті, що були в охоронців. Можливо навіть не лише просто схожі. Вони і зв’язали команду між собою по парах.

Спершу ніхто на них і не зважав, намагаючись непомітно дістатися до затишного прихистку, а коли почали роздивлятися сувенірчики від «мудрагелів», то здивовано втупилися на прикраси, які не могли ніяк і нічим зняти. Та чи й було потрібно? Лівий показував скільки залишалося жити, ну а правий – твою пару й ваші компоненти еліксиру життя.

– Сік і джерельна вода? Серйозно?– викрикнула Роксі, дивлячись на браслет.

– Не чекайте на мене,– розвернувся Бред і зник в темряві ночі. Лише згодом всі зрозуміли, що в нього не було пари, щоб додати собі кілька років життя, а через пристрій Сейнетика плин часу для них зараз став набагато швидшим.

– Думаєш, повернеться?– прошепотіла Бріт.

– Дай йому час,– підбадьорливо кивнула Роксі.