Розділ 3

За кілька днів ні Роксі, ні Кріс, не зрозуміли, хто така Бріт насправді, але обоє щиро раділи зустрічі з нею. Колегам здавалося, що вона вже давно була готовою до подібних подій й встигла добряче підготуватися як у питаннях самооборони, так і забезпечивши себе продовольством як мінімум на рік.

А найголовніше – будинок Бріт, розташований на виїзді з міста, був одним з тих небагатьох, повністю необлаштованих жодними «смарт» технологіями. Коли трійця вперше зайшла до нього, то відчули той самий домашній затишок, якого їм бракувало багато років. Здавалося, що в будівлі живе далеко не одна їхня нова знайома.

– Карле, Ліндо,– неначе почувши їхні думки, покликала тоді Бріт.– Тут у нас двоє новеньких.

Практично одразу двері однієї з кімнат відчинилися й звідти вийшли хлопець з дівчиною такі схожі, наче дві краплі води. Брюнети, схожі на проворних тенісистів. Принаймні було в їхніх рухах щось таке. Та ще крім того обоє були з майже ідентичними ранами на обличчі. Невже також встигли полізти у бій проти «мудрагелів» чи то охоронців?

І знову ж таки, ми не мали ані найменшого поняття хто ці люди й ким вони були раніше. Зрозуміли головне – нікого і близько не цікавило наше минуле життя. Тоді було щось набагато важливіше – протистояти невідомому та починати діяти вже негайно, якщо ми ще хотіли б коли-небудь жити спокійно.

Без жодних приготувань, наказів чи порад, їхня п’ятірка вперше вибралася з дому вже того ж дня. Потрібно було з’ясувати, що й до чого, щоб вести подальшу боротьбу. А Роксі з Крісом вже майже одразу стали частиною команди. Зараз не час було прискіпуватися одне до одного та з’ясовувати якісь дурниці – їх об’єднав спільний ворог.  

Бріт проворно підповзла до одного з більш віддалених кораблів. Зліва від неї була Лінда, а праворуч вже піднімався на ноги Карл . Трійця вміло пересувалася настільки безшумно, що охоронці у чорних манжетах їх не помічали. Роксана ж з Крісом ховалися за уламками дверей, стежачи за перебігом подій та підстраховуючи головних розвідників. Вони обоє постійно перевіряли периметр, позиркуючи час від час на Бріт, Лінду та Карла й дивуючись їх злагодженій роботі. Але ті вже незабаром сховалися за металевими стінами, оснащеними найкращими технологіями.

Вони з завмиранням серця відлічували хвилини, які Бріт виділила для цієї місії. Якщо не повернуться за дві години, то Кріс з Роксі повинні будуть тікати. У разі ж переслідування трійці, матимуть щось зробити для того, щоб прикрити їх. Головне питання було в тому, що зброї то в них і не було – лише кинджали та універсальні дротики, підсилені технологіями.

Роксана переглядалася з Крісом. Залишалося не більше двадцяти хвилин до кінця місії, як вони почули постріли. Одразу було зрозуміло, що це не перестрілка, а суто переслідування когось і найймовірніше, що саме їх нових знайомих. Коли ж Роксі вже хотіла зірватися на ноги й бігти на поміч команді, перед очима дівчини постала досить цікава картина – з двадцять людей переслідували лише одного, але він вмудрявся по одному знешкоджувати їх. Не багатьох, але і то був значний результат, зважаючи на те, що в нього була лише ручна сокира для заготівлі дров.

Поки за блондинистим чоловіком, що був досить таки атлетичної статури, гналися охоронці, з іншого боку від корабля промайнула білява шевелюра Бріт, за якою пробігло ще дві тіні. Роксана хотіла було вибратися зі сховку та побігти за ними, розповісти про чоловіка, але Кріс смикнув її за руку.

– Ти геть збожеволіла? Ми не встигнемо дістатися до них, а лише підставимося. Краще перечекати й повертатися тудою, куди прийшли.

Роксана знову опустилася на місце. Бріт з двійнятами вже не було в полі зору, але блондин опинився досить близько від них. Він кинув щось схоже на м’ячик та всіх засліпило від яскравого світла. Скориставшись ситуацією той різко звернув у бік Роксі та Кріса.

– Давайте швидко сюди,– відкрив незнайомець якийсь люк та першим прошмигнув досередини.

Роксана не роздумуючи стрибнула за ним, а Крісу було вже не до вибору, адже світло ліхтарів було вже поруч зі сховком.

Блондин швидко закрив капсулу підземного переходу й вона майже одразу рушила. Роксана з Крісом навіть встигли забути про це підводне метро, капсули якого були розкидані в найнесподіваніших місцях. Після приземлення кораблів багато чого поруйнувалося ззовні від них, але сам транспорт, яким вже багато років не користувалися через надмір бракарі, був досі справним.

– Хто ти?– різко запитав Кріс, хоча Роксана бачила, що він насправді хотів сказати зовсім не це.