Розділ 2

Роксана з Крісом були далеко не єдиними, кому довелося зіткнутися з приходом «мудрагелів», як їх згодом стали називати. Напевно й близько не здивую, якщо розповім, що Сейнетик і очолив цю групу. День і ніч по всіх телеканалах, на рекламних банерах, екранах смартфонів та інших технологіях крутилося одне й те ж повідомлення: «…або ставайте охоронцем або будете вигнанцем. Обирати лише вам». Але Роксана не витримала гидотних голосів раніше й після кількох перших хвилин трансляції вже нищила всі можливі технології, які тільки помічала.

– Бачу, ти вже обрала свою позицію,- Кріс діставав з бракару все, що їм могло б знадобитися. Якби ж це був транспорт старого зразка, який не підпорядковувався штучному інтелекту, а так зараз у нього була лише порожня бляшанка, бо Роксі встигла зазирнути й до неї. Та він і сам зробив би це незабаром – відео спершу лише дратувало, але згодом від цього монотонного звуку хотілося трощити все навколо себе.

– Це аж так очевидно?– хмикнула дівчина, з усього розгону метаючи залізну балку по ще одному рекламному банеру.

– Майже,– посміхнувся Кріс, поки Роксі піднімала наступну.– Можна я спробую?

– Думаєш, що якщо я належу до слабкої половини людства, то не здатна ні на що?– запитально вигнула брову дівчина, готова кілька годин просперечатися аби лише відволіктися від всього, що відбувалося навколо.

– Дай сюди,– Кріс на диво легко заспокоювався, як тільки дивився на Роксі, хоч що б вона не говорила.– Глянь, потрібно руку прикласти отак, злегка відхилитися, трішки зігнути ноги й кинути.

А Кріс справді таки влучив по банеру, але його опередили. Якась блондинка ганяла вулицею, розмахуючи й розкидаючись залізяками, час від час закриваючи вуха. Ну тепер хоч наша парочка знала, що вони такі далеко не одні.

– Чому стоїте наче вкопані? Хапайте найнеобхідніше й тікайте. Зараз розпочинатиметься перше полювання.

Довго колишніх колег вмовляти було не потрібно. Роксі кинулася до своєї квартири, а Кріс за нею, озираючись по сторонах, адже перші охоронці вже почали з’являтися на вулицях. Обоє страшенно задихалися підніматися на п’ятий поверх, але перші звуки пострілів та крики людей були непоганими мотиваторами.

– Що робитимемо?– запитала, озираючись по сторонах. Думала, що квартиру не зачепило, але реальність була далекою від цього.

Повністю вціліла лише ванна кімната. Хоча й це складно було так назвати, адже дзеркало валялося на підлозі, розбите на малесенькі осколки. Мабуть, від сильних поштовхів злетіло зі слабкого гвіздка. А Роксана ж постійно забувала замінити його на міцніший.

– От чорт,– Кріс аж відскочив від вікна, коли пролунала черга з куль, які розбили сяку таку дещицю скла, яка досі була цілою.– Хоча б час дали людям вирішити... Хоча мушу зазначити, тактика непогана – залякати одразу, щоб ті під впливом емоцій та адреналіну або гинули одразу, або приєднувалися до лав охоронців.

– А може їх можна буде знищити з середини? Підібратися до того, хто заварив усе це буде значно легше в образі охоронця, ніж повстанця,– зловісно промовила, скоріше роздумуючи, ніж запитуючи та проходячи в чергову потрощену кімнату, ледь-ледь залиту світлом місяця.

Люди часом можуть змінитися за лічені хвилини, а то й секунди, зовсім не помічаючи цього. І це як ніколи стосувалося дівчини. Вона вже була готова брати в руки зброю та «йти проти системи».

– Багато хочеш,– вправно застрибнула через вікно та сама блондинка, яка й сказала їм бігти ховатися. А в самої дівчини вигляд то був значно потріпаніший.

– Як ти..?

– Залізла сюди?– посміхнулася блондинка, швидко пробігаючи квартирою й шукаючи щось.– Я вам не людина-павук. Твоя чи то ваша квартира має чудовий пожежний вихід.

– Моя,– одразу виправила Роксана, хоча кому яке було діло до цього.– Як ти взагалі нас знайшла?

– У тебе єдиної більш-менш вціліла квартира, а в мене тут…кхм…подряпинка невеличка,– блондинка зняла куртку, показуючи непогану таку рану.– Куля пройшла навиліт, тож це не серйозно, але вирішила таки обробити. В тебе є щось?

Роксана швидко дістала аптечку з кухонної шафки та витрусила все, що було. Їй досі не доводилося робити нічого подібного, тож руки страшенно тремтіли. Хоча блондинці й не потрібна була її допомога. Та вихопила все потрібне й швидко залатала саму себе, під вражені погляди Кріса та Роксі.

– До речі, я Бріт. А через двадцять хвилин ми виходимо, тож зберіть все найнеобхідніше.