Початок чогось гарного, або Любов з присмаком кориці

Сьогодні я  знов пішла у своє улюблене кафе, бо захотілось. Знов сіла за свій улюблений столик біля вікна і роздивлялася людей. Хтось поспішав, інші просто йшли по своїх справах... І знов холодний чай з корицею та яблуками. Не переношу корицю в їжі, але чомусь знов і знов замовляю. Люблю її запах, він мені нагадує Різдво, домашнє мамине печиво. Офіціанти мене вже знають, посміхаються, особливо хлопці. Ще трошки і ми познайомимося, відчуваю…

Тепло, затишно… і час спливає швидко. Не помітила, як так у своїх думках, просиділа дві години. Треба вже бігти – справи не будуть чекати. Посміхнулася одному офіціанту на прощання. Про себе я його прозвала  - «мій офіціант», бо кожний раз мене обслуговує саме він. Хоча у них же є зміни, але завжди він… І чомусь мене це радує… А чому навіть і не знаю. Розберемося потім, може наступного разу… Це буде вже тоді, коли за вікном буде кружляти білий пухнастий сніг – перший в цьому році. Мій столик як завжди буде вільний і мене буде чекати чай с корицею та яблуками і мій офіціант. Чому я так вважаю? Бо відчуваю… Ні, точно знаю. Спитаєте як? - Просто знаю і все…

***

Прокинулася я сьогодні зранку, подивилася як зазвичай у віконце, а там така краса… - все укрите білим першим в цьому році снігом, який і не думає  зупинятися, обіцяючи йти цілий день. Я зібралася, настрій гарний, пішла по справах... і ноги самі привели мене в моє улюблене кафе саме сьогодні.

Я зайшла, озирнулася, а не де не можу знайти такі вже рідні очі, задумливий погляд, чарівну усмішку, яка, як мені здавалося, була призначена тільки мені… Мабуть все ж таки здалося… Дуже шкода…Як завжди розмріялася, навигадувала казна що.

Зробила замовлення, яке приніс зовсім інший офіціант. Подивився на мене, посміхнувся якось загадково, а може мені так тільки здалося. Сіла на своє місце, відвернулася до вікна… Сніжок так і не припинився. Я вже без настрою дивилася на людей. Мою увагу привернула тільки дівчина, яка була не дуже тепло вдягнена, тому переступала з ноги на ногу, гріла подихом руки, озиралася, та комусь дзвонила, мабуть своєму хлопцеві. Через годину таких стрибків дівчина пішла…не дочекалася… Як і я. Інтуїція в перше мене підвела. Зрадниця. 

Чай був на цей раз вже гарячий, але незмінно з яблуками та корицею. Яка в цей раз мені не нагадувала вже дитинство, а тільки дратувала. Знов дві години промайнули як хвилина, щось напевне загадкове є в цьому кафе, бо не де так швидко не плине час як тут.

Я вже збиралася йти, як хтось підсів за мій столик, я тільки хотіла обуритися, підняла погляд і  завмерла… Переді мною сидів «мій…», так саме «мій» офіціант. Цього разу він був без форми, в звичайному одязі, який йому дуже пасував і виділяв його лазурні очі, дивився на мене, посміхаючись моєю улюбленою усмішкою.

-         Микита, - представився хлопець і протягнув мені жовту троянду, як ви вже здогадались це мої улюблені квіти і саме такого кольору.

- Ліля. – Відповіла я автоматично. А поки приходила до тями, Микита продовжив:

 – Я змінив роботу, твого номера телефону я так і не наважився взяти. Цей хлопець (він показав на того офіціанта, що сьогодні мене обслуговував), мій найкращий друг Пашка. Я попросив якщо це все ж таки доля і ти прийдеш в його зміну, то щоб негайно мені повідомив. Я примчав, так швидко як зміг після його дзвінка.

Я  була усім цим здивована, але змогла як не дивно заговорити: - А якщо б ти не встиг і я б пішла? – На що він ще ширше посміхнувся: - А тут Пашка перейшов би до плану Б. Спочатку він запропонував би ще твій улюблений чай за рахунок закладу, а потім не мов би випадково на тебе вилив його....

Я не знала що сказати спочатку, але посміхнулася і додала: - А якщо б я відмовилася? Про це, ви генії-самоучки, не подумали?

Микита не очікував такого питання. – Але це ж твій улюблений? Ти б змогла відмовитися? – посміхаючись спросив він.

- По-перше, я про це ще подумаю потім, а по-друге, я не вірю в такі несподіванки з подарунком від закладу.

-  Добре, будемо вважати, що мені, тобто нам з Пашкою пощастило, що ти не куди не пішла і твій одяг залишився не пошкоджений.

І ми разом засміялися. Нам було та легко спілкуватися, нібито ми знайомі усе життя, а не тільки щойно познайомилися.

 Ось так з початку зими почалося і моє нове життя. Я думаю не треба додавати, що моє улюблене кафе стало нашим улюбленим місцем для побачень…

Ця історія також є і російською мовою під назвою "Хороший день, или Начало чего-то нового". Історії мають невеличкі відмінності. Спочатку з'явилася ця історія, а вже згодом вона була перекладена на російську:)