*** 2 ***

О шостій вечора я змучена сиділа у своєму кабінеті. Генеральний директор люб'язно завалив мене якимись не складними, але клопітливими задачами. Які, до речі, зненацька з'явилися та були негайними до виконання. Ось так і пройшов мій перший вихідний день. 

— Можна? — Артем не сміливо постукав у двері.

— Ех… заходь, — я багато чого хотіла сказати цьому чоловіську, але сил аби затіяти сварку зовсім не залишилося. Я була виснажена, не фізично – морально.

— Я хотів подякувати тобі за твою працю, — він нахабно усівся своєю дупою на край мого робочого столу. — Ти ж знаєш - ти незамінна. Найкраща працівниця. Та якби не ти, цієї компанії взагалі б не існувало. Саме ти серце та двигун нашої спільної справи.

— Все, все. Досить! — Перебила я красномовні потоки лестощів. Що-що, а розказувати Артем вмів. — Завтра я вихідна! І до праці повернуся 4 січня. Мене не чіпати, якщо що є Наталка. Усі питання до неї.

— Я тебе зрозумів, — легкий смішок вирвався з його вуст, а в очах спалахнули бісики. 

Смішно йому? Я войовничо склала руки на грудях та з викликом глянула на друга.

— Я хочу попросити вибачення за сьогоднішній день, тож збирайся та поїхали, —  незворушно продовжив він.

— Куди?

— Відпочивати. Ти ж сьогодні вихідна, хіба ні?

— Ах ти ж! 

Чоловік перехопив мою руку, яка стрімко летіла кудись у бік його постаті, та дзвінко розсміявся.

 — Не дуйся, Аріно. Подивись як тут гарно. — Тягнув мене за руку чоловік у центр площі. — А які аромати дивовижні. Я голодний як звір. Що ти хочеш скуштувати?

Артем привіз нас на новорічний ярмарок. Навколо все дихало святковим настроєм. Неймовірно чарівно прикрашена площа, в середині якої гордовито височіла оздоблена ялинка. Численні яскраві дерев'яні кіоски з унікальними сувенірами, витворами ручної роботи, запашним глінтвейном, апетитними стравами та різноманітними солодощами - заворожували та вабили.

Звідусіль лунали святкові пісні та дзвінкий сміх. Неможливо не пройнятися цим настроєм. Аромати які вітали у повітрі п'яніли та кружляли голову. І я піддалася. Втома сама собою пройшла, а я поринула з головою у казкову атмосферу нового року. За роботою та сімейними справами я майже не проґавила цьогорічні святкування та новорічні дива. Я була зовсім не готово до святкування Нового року, а до нього залишилось якихось три дні. Але на щастя я маю близьких родичів та друзів, і зараз можу не перейматися цим питанням.

Артем намагався мене відволікти та підбадьорити, і в нього це чудово виходило. Ми поїли надзвичайно смачної, традиційної для таких ярмарків, їжі. Й ситі та задоволені ходили від кіоску до кіоску роздивляючись різноманітніший асортимент. 

Згодом з неба став падати пухкий сніг, і він приніс ще більшої чарівності цьому надзвичайному вечору. Руки зігрівав ароматний глінтвейн, щоки боліли від посмішки, ноги сами вели в танець підспівуючи чарівним мелодіям. Я щаслива. Насправді щаслива. В цю мить, так точно.

— Гей, нумо на карусель, — Артем стрімко потягнув мене за міцно схоплену руку у бік.

— Ти з глузду з'їхав, то ж дитяча забава.

— Чого це ти так вважаєш?

— Бо каруселі - то для дітей, глінтвейн - для дорослих, — я підкреслено помахала своєю напівпорожньою чашкою перед носом чоловіка.

— Дурня, нумо. Буде весело, обіцяю. — Він ніжно посміхнувся та лагідно погладив мене по щоці.

Що за змій спокусник? Він часто користувався своєю харизмою, навіть занадто часто. З Артемом ми познайомилися більш як п'ять років тому. Я влаштувалася дизайнеркою в його, тоді ще не велику, маркетингову агенцію. Ми знайшли спільну мову з найпершого дня знайомства, згодом наші виключно ділові відносини переросли в справжню дружбу. Між нами ніколи не було навіть натяку на якісь інші почуття. Певно, того що я була заміжня та щиро кохала свого чоловіка, а Артем справжнісінький спокусник та донжуан. І саме ці обставини стали фундаментом для нашої міцної дружби крізь роки. 

Зараз я добре розуміла, що Артем намагається зробити. Він підтримує мене у скрутний для мене час, у звичний для нього спосіб. Бо рішення про розлучення далося мені дуже важко. Мій колишній чоловік чудова людина, але ми перестали дивитися разом в одному напрямку. І коли причиною вашого сімейного розладу стає така, як здається, не суттєва причина - правильне рішення дається набагато складніше.

— Добре, але я все одно вважаю це дурістю. Тим паче я впевнена, що нас із тобою на неї не пустять. — Врешті я погодилася, адже сперечатися з ним майже неможливо. 

Артем як завжди переможно шкірився тягнучи мене за собою. Через якихось 20 хвилин я сиділа на конику, який під голосну пісеньку кружляв по колу. Поруч сидів надзвичайно щасливий та гордовитий чоловік.

— А, що я казав? — Додаючи собі значущості не угамовувався він. — Дослухалася б ти до мене частіше та вірила в мене, Аріна. Ех…

— Ну все, годі прибіднятися. Я визнаю свою поразку. Це неймовірно-о-о! — Голосно вигукнула, а потім сама ж і зніяковіла. — Але на нас всі дивляться.

— А тобі не однаково? — Скептична посмішка осяяла обличчя чоловіка. – Головне, щоб тобі було добре.

— Твоя правда… — тихо пробубоніла я собі під ніс. 

На цьому наші пригоди не скінчилися. На іншому боці ярмарки знаходилася невелика ковзанка, і Артем вмовив мене покататися на ковзанах. 

— Я попереджаю - це небезпечно для життя. Причому не тільки мого. — Я схвильовано виходила на лід.

— Не переймайся, люба, я поруч. Я врятую всі невинні душі від стихійного лиха під назвою Аріна. — Розважався Артем голосно реготавши дивлячись на мене.

В останній раз я стояла на ковзанах ще студенткою, і зараз я була дуже й дуже не впевнена у своїх силах. А Артем навпаки, він рухався впевнено та граційно. Аж дратував, клята вискочка. Він хоча б щось не робив добре?

Намагаючись рухатися впевнено, як це завжди й буває, я втратила рівновагу. Я вже простилася зі своїм красивим обличчям, уявляючи як розквашую носа об тверду поверхню льоду, але сталося диво. Міцні чоловічі руки пригорнули мене до себе в обійми. Я підняла до гори перелякані очі й зустрілася зі збентеженим поглядом Артема. Він уважно вивчав моє обличчя, а я його. Здається, так близько ми ще ніколи не були. Раніше я не помічала зелених вкраплень в його теплих сірих очах. Та його губи… Ой, що це я верзу!? Зовсім здуріла від самотності та романтичного настрою.