Розділ 3 Час не терпить

Вже кілька довгих хвилин вони сиділи і мовчали. Шістдесят найсильніших воїнів людства. Та Іван. Неймовірна атмосфера морального тиску і розгубленості панувала у повітрі. Після розповіді Івана і Святослава члени Світлої Ради не проронили ні слова. Не поставили жодного запитання. Навіть невгамовний і запальний Родрік Крайл збентежено мовчав. Всі розуміли – той, хто заговорить першим, де-факто візьме на себе відповідальність як за те, що вже сталось, так і за те, що статись лише має. А такого тагаря не хотілося нікому. Та ще й за умови абсолютної невизначеності.

-  Я ще раз дозволю собі нагадати Світлій Раді – напад відбувся у самому серці Цитаделі. Він був добре спланований і розрахований. Жертву обрали свідомо і точно. Згадані умови вимагають від нас рішучих і швидких дій.

Святослав. Тепер рішення ініціює він. Як і бере на себе відповідальність за неминучий провал. Хоча куди вже йому більшу відповідальність?

-   Що пропонує Орден Волхвів?

Мудрий Койот зберігав зовнішній спокій, хоча Іван навіть уявити не міг, яких сил йому це коштувало.

-   Ми пропонуємо наступне. Пошуки зрадника усіма доступними для нас методами не дали результату. Я вважаю, що ми повинні зосередитись на осяжних цілях – усіма силами допомогти нашому витязеві Іванові оволодіти Мечем Арея. Таке потужне джерело ментальної сили і мудрості, у купі з нашими спільними талантами, відкриє нам приховані ніші ситуації. Таким чином, ми і зрадника виявимо, і отримаємо додаткові сили для загальної боротьби з ворогом.

Пропозиція явно не отримувала підтримки у зібрання. Дехто з воїнів і шаманів відкрито скрушно хитали головами. Хтось пильно і з недовірою дивився на Івана. Але всі продовжували вперто мовчати.

-  Наскільки я знаю, названий витязь приєднався до Ковена зовсім недавно. Він має деякий потенціал, але до кінця його так і не осягнув. Я не хочу говорити тут про вік, у якому він вступив до Ордена. Ми традиційно беремо учнів не старше чотирнадцяти, у виключних випадках – двадцяти років. Старші кандидати надто нестабільні і вже зіпсовані світом.

Холодні і тверді, як криця, слова Ядвиги Суворої в один момент втілили те, про що думали усі учасники зібрання. Іван похнюпився. Звичайно ж! Століттями воїни достойніше, сильніше, мудріше, зазнавали невдачі у бою з силами Темряви. І тут він – зломлений тілом і духом невдаха. Та Столяр не зміг кохану від загибелі врятувати! Як такому можна повірити долю людства?! Як такому слабакові може відкритись могутній легендарний Меч?

-  Я спішу нагадати шановному зібранню про ситуацію, у якій ми знаходимось. Наразі ми не маємо жодного кандидата, який міг би пройти Шлях до кінця. У нас є дійсно сильні Великі Воїни, майстри Сили і Бою. Але жодного з них Меч не обрав. Решту наших послушників не сягнули ще достатнього вікового і психологічного розвитку, щоб стати на цю відповідальну стежку. Іншими словами – ми застрягли у періоді «до» і «після». Безумовно, ворог обрав найкращий час для прихованого нападу.

Незважаючи на свою пригніченість, Іван образився. Фантастична підтримка!! Уся Рада визнає, що надія людства – у руках нестелепи і слабака. А його головний друг і наставник спокійно цю думку підтверджує. Звичайно, це правда і все зрозуміло. Але можна було висловлюватись трохи поблажливіше! Хоча б для того, щоб не забрати і ті крихти рішучості, які у «надії людства» і без того ледве жевріли!

-  А чому б нам не застосувати Маяк?

Уся увага присутніх одразу ж звернулась у кінець кімнати. Кельтанта, мудра шаманка ацтеків. Її блискучі, молоді очі з цікавістю і деяких викликом дивились на присутніх.

-  Ми можемо сотворити Єдине Коло, прозондувати кожного Воїна Світла на планеті – і виявити зрадника…

Зашуміли усі і одразу. Крики, зневажливий сміх і якісь незрозумілі докори злились у одну людську какофонію звуків. Мовчки сиділи лише троє – Святослав, Мудрий Койот і сама винуватиця бедламу. У кімнаті розлігся удар гонгу. Іван ухопився за голову, намагаючись затиснути вуха руками. Звук наповнював, резонував усередині голови, паралізуючи, обезсилюючи… Хвиля одним махом змела усі недоречні сварки. У просторій кімнаті Ради Світла запала тиша.

-  Наша сестра висловила пропозицію. Я закликаю проявити повагу до незалежної думки і обговорити її як личить, цивілізовано, а не, як ханиги, на мітинзі.

У голосі Мудрого Койота бринів метал, хоч зовні шаман, традиційно, не зморгнув і оком. Піднялась рука. Підвівся вождь африканського Ордену Адунбі Адвоа, наймолодший член Ради. Юний хлопець з раннього дитинства готувався до війни з Темрявою, володів секретами духовного бою, які африканські племена втілили у культі предків. Знання Адунбі перейняв від свого батька, який вже три роки як загинув у одній із сутичок з темними під час чергової революції у Сомалі. Незважаючи на юний вік, воїн користувався повагою старших і досвідченіших колег.

-   Дозвольте висловити свою недостойну думку, шановне зібрання. Звичайно, молодим воїнам потрібно менше говорити, більше слухати, всотувати істинну мудрість. Та я не заберу багато часу на своє коротке зауваження. Наскільки мені говорить мій неглибокий досвід і нікчемні знання, дослідження через Маяк – довгий процес. Дійсно, аналіз однієї людини триватиме лиш одну мить. Але ж і Воїн Світла на планеті не один. На цю роботу піде кілька днів. І чи у цей час зрадник буде сидіти і чекати свого розкриття?

Молодий вождь сів і скромно згорнув руки на поверхні столу. І знову був висловлений очевидний острах. І знову всі мовчали. Вчергове ніхто не хотів брати на себе тягар відповідальності.

-  Я прошу дозволу у Ради пройти шляхом посвяти у Стража і спробувати заволодіти Мечем. Я не прошу допомоги у жодного з вас. Усю відповідальність беру на себе.

Іван почув свій голос неначе десь здалеку. І не повірив, що це він говорить. У коротких репліках не було і тіні зваженого воїна, досвідченого випробуваннями і втратами. Так могло кричати істеричне, перелякане до мокрих трусів хлопченя, яке і близько не розуміло, що таке відповідальність. На нього ніхто навіть не глянув. І схоже, ніхто навіть не почув…