ЧАСТИНА 4 Десь там, за горизонтом… Розділ 1 Довіритись ворогові – не образити друга

-  Висновок простий і очевидний. У наших рядах працює зрадник.

Борис спересердя гепнув кулаком по столу. Кілька пластикових стаканчиків з недопитою водою підскочили і перекинулись, заливаючи рідиною папери. Та ніхто не кинувся рятувати записи. Усі присутні неначе заціпеніли на своїх місцях. Іван стиснув кулаки під столом – щоб до болю увіп’ялись нігті у долоні. Щоб лють і відчай перестали застилати очі.

Дисципліна на Верховній Раді Світлого Ковена покотилась собаці під хвіст з перших же хвилин. Високі сторони Воїнства Добра перегризлись з початкових доповідей і зауважень. Головна тема зібрання – наслідки зухвалого знищення осередку Ордена Характерників. Операції, яку темні сили провели з безпрецедентною зухвалістю, із залученням величезних сил. Головні запитання затерті у своїй традиційності: хто винен і що тепер робити?

-  Ми вимагаємо широкого і ретельного розслідування причин катастрофи із залученням поважних представників усіх Орденів Світла.

Ядвига Лаюнен, прозвана Суворою, вождь Ордена Валькірій, цідила слова через міцно стиснуті губи. Кожне з них падало, як пудове каміння. Воїтельку з Фінляндії запросили на Раду у числі перших – у Ковені знали, що заклик у других рядах може смертельно образити сувору леді. Тим часом фанатична відданість її жінок-воїнів високо цінувалась в інтересах Світла. Дуже нечисленні вожді Орденів могли їй заперечувати. Ще менше – переконати. Тому через хвилину дипломатичної тиші заговорив старий Імплатікат, Мудрий Койот, шаман північноамериканського племені сіу – авторитений лідер, до якого прислухались усі. Іван знав – волхвів за увесь час існування ордену очолює вже сьомий лідер. І жоден з них навіть здогадки не мав, чи був у американських язичників хтось до Імплатіката.

-  Я б не поспішав розширяти коло людей, які будуть посвячені в усі таємниці розслідування. Спочатку хотілось би почути результати досліджень, які провели волхви. Це їхня суверенна територія. І я думаю, що мінімум бажання справедливої відплати для ворога підштовхує їх розібратись у ситуації.

Розслідування у південних регіонах очолював Борис – саме тому він і був у числі високого зібрання. Доповідь волхва була стислою, максимально насиченою фактажем, свідченнями небагатьох очевидців, які вижили. Якщо навіть опускати точковий удар по базі, розміщення якої було строго засекречене, і яке безрезультатно вивідувалось темними більше семисот років, було багато підозрілих фактів. Ворог проник всередину одразу великою масою. У систему стеження ввели відео-обманки, які показували порожні тунелі у той час, як ними рухались величезні скупчення живої сили. Охоронці приворотної застави отримали чималу дозу транквілізатора у їжі, тому не змогли попередити побратимів про напад. Та навіть не це було головним.

Кількатонні ворота Цитаделі відчинялись виключно зсередини, складним електронним механізмом. До фільтрів і генераторів вентиляційної системи укриття, через яку ворог пустив отруйний газ, взагалі мали доступ одиниці характерників. І практично всі вони були мертві. Окрім одного. Так і не вдалося знайти тіло отамана південних Воїнів Світла. Андрій Хмара з Цитаделі зник безслідно. Далі йшов простий висновок. І удар кулаком по столу.

Вже через кілька миттєвостей повітря у залі засідань Ордену Волхвів можна було різати ножем. Періодично усі поглядали на Святослава, який непорушно сидів і дивився прямо перед собою. Вперше за увесь час в Ордені Іван не бачив на його обличчі жодного сліду теплої посмішки.

-  Зрадник?! Тобто хтось з Ковену продався темним – і хвалені волхви нічого не знали про пацюка у своїх рядах?!

Магістр Ордена Тамплієрів Родрік Крайл Іванові не сподобався одразу. Він прибув на Раду з пишністю і апломбом німецького аристократа, і за найменшої нагоди, на кожній зустрічі, не втрачав можливості показати свою зверхність і пихатість.

-  Поспішу нагадати прославленому вождеві лицарів-тамплієрів, що розташування ключових твердинь Орденів Світлого Ковена нанесене на спільну ментальну карту лідерів цих організацій. Таким чином, лише присутні у цій кімнаті – і ніхто більше – мали цю інформацію. Відповідно – кожен з нас міг стати зрадником. Або зрадника заохотити.

Родрік опалив гнівним поглядом усміхнену, сухорляву смагляву жінку в літах, яка щойно говорила. Кельтанта, жриця майже зниклого племені Ацтеків, одна з найсильніших провидиць і знахарок їхнього світу. У відповідь на красномовний погляд тамплієра жриця посміхнулась ще ширше, у її очах затанцювали бісики. Здавалось – могутній медіум кепкує з недалекого і не в міру гарячого співбесідника. Ще мить – і могла закипіти сварка.

Руку підняв Святослав – і одразу запанувала тиша. Усі учасники Ради уважно, якщо не прискіпливо, дивились на лідера волхвів. Що нестиме його виступ для Світлого Ковена?

-  Вперше за останні дві тисячі років ворог вдарив і практично повністю знищив один з Орденів Світлового Ковена. Скільки часу піде на відновлення втраченого – знає лиш Велике Джерело. Та немає часу лити сльози. Потрібні рішучі дії. Перше – я прошу Раду прийняти у мене прохання про відставку з посади голови Ордена Волхвів.

Святослав опустив руки перед собою на кришку великого столу. Тишу у кімнаті можна було помацати руками.

-  Далі. Я пропоную призначити спеціальну комісію з розслідування причин і наслідків нападу ворога на Орден Характерників. До нього увійде по одному представникові кожного Ордену. На чолі цього уповноваженого органу необхідно поставити сильного і авторитетного лідера. Пропоную – Мудрого Койота. Зі свого боку гарантую все можливе сприяння у встановленні істини.

Боковим зором Іван помітив, як побіліли кісточки на стиснутих кулаках тамплієра. Командор Ордену ледве тамував свій гнів, і цей вогонь міг виплеснутись кожної миті. Витязь перевів погляд на вождя індіанців сіу. Як по смаглявому обличчі неможливо було прочитати вік, так на ньому не відображались ніякі емоції. Мудрий Койот просто сидів і дивився на всіх безбарвними очима спокійної і впевненої у собі людини. «Зрозуміло, невідомо скільки років мудрості».