Розділ 3 Війна, яку важко осягнути

Він повернувся до тями у повній темряві. Його останніми спогадами було повернення з рейду разом з Відуном. Потім вірний побратим намагався йому щось пояснювати… «втирав» про якихось чудовиськ, які сидять у головах людей… керують людьми… Потім Відун пропав, Іван ліг спати… І ось прокинувся.

Щось тривожне всередині опиралось, вимагало пояснень. Чому він не відчуває на собі одягу, який за час війни став для нього другим тілом? Чому навколо тотальна темрява, якої не було навіть у глибокій землянці без каганця? І чим це так дивно пахне? Якимись травами, неначе, гострий і терпкий запах озону.

Іван спробував піднести руку до обличчя. Навіть ткнув пальцем у ніс – абсолютна темрява. Повів рукою управо – намацав краєчок якогось твердого і гладенького ложа. Потягнувся в інший бік – те саме. Вузька полиця чи стіл. Іван трохи подумав, балушачи очі у пітьму, і вирішив ніг з ложа у повній темряві не зносити. У фантазіях одразу виринула картинка, як він нерозважливо стає на ноги – і провалюється у прірву без стін і дна, летитить, лементує…

Від цих неприємних думок його обсипало морозом. Серце упало кудись униз і там несміливо сіпалось. Іван наново відчув свою безпорадність, гранична нервова напруженість була настільки сильною, що крутилась і боліла голова. Він нашорошено чекав хоч найменшого звуку, хоч найтьмянішого зблиску світла, будь-якої зміни ситуації – чекав, і панічно цього всього боявся. Десь на рівні інстинктів він осягав, що будь-які зрушення цієї секунди зіпхнуть з постаменту нормальності і його розхитані нерви. І вже через мить Іван мав змогу перевірити свої страхи.

У абсолютній пітьмі зблиснуло тьмяне, майже якесь чорне світло. Широка його полоса позначила високий прямокутник входу, у якому двері не відкриваються, а відходять убік. У проході стояла висока постать. Власне це все, що можна було сказати. Світла було настільки мало, що Іван не мав навіть здогадок про приміщення, у якому знаходиться і про те, хто завітав до нього у гості. Постать ворухнулась, зробила неширокий крок з проходу у бік Івана. Сцена була більше схожа на епізод якогось фільму жахів. Проте розвідник відзначив, що абсолютно не боїться свого гостя. Навіть дверей, які впустили до нього подобу світла, він боявся більше, ніж невідомого візитера.

-   Просто пси-хвилі свого мозку я налаштував на амплітуду хвиль вашого мозку. Тому моя особа не викликає у вас остраху.

Голос був приємний, спокійний, трохи глухий, трохи хриплий. Його обертони одразу дивним чином заспокоїли нерви Івана. Він вмиротворено ліг назад на своє імпровізоване ліжко і без опору дозволив незнайомцеві взяти себе за руку. Тверді, теплі пальці промацали його пульс, пробігли по передпліччю, торкнулись шиї і скроні. У місцях дотику Іван відчував невеликі зародки тепла, які з приємним лоскотом розкочувались по організму.

-   Ваш стан максимально стабілізовано, наскільки взагалі можна було привести у норму організм після усіх пережитих вами потрясінь.

І після цих слів незнайомця перед Іваном, неначе у миттєвому сліпучому спалахові, пролетіла ретроспектива подій, у яких він мимоволі взяв участь.

Офіцери СБУ… Допит… Арешт… Засідка… Загадковий бій у лісі… І над цим всім – металеві, байдужі, холодні очі бійця з позивним Вихор. Івана дрібно затрясло. Він прикладав усіх зусиль, щоб опанувати себе, намагався глибоко дихати. Та це лише погіршувало ситуацію. Його прямо залив холодний піт, замлоїло у животі, дико заболіло у очах…

Тепло почало підійматись від пальців ніг. Під його натиском відступали холодні дрижаки, м’язи скорочувались і розслаблялись. Несподівано Іван відчув ерекцію і шалене статеве бажання. Він це прийняв, як дане, не намагаючись аналізувати свій стан. Тепло замкнуло коло біля правого вуха – і хвиля зникла, зоставивши по собі приємний слід безпеки і комфорту. Спокійний голос практично повністю зняв страх і паніку.

-  Усе нормально. Ви пережили потужний ментальний пси-удар. Подібні відчуття – природній наслідок психічної маніпуляції і глибинного навіювання. Вам зараз потрібен тривалий відпочинок. Я зайшов лише пересвідчитись, що перша фаза пси-очищення у вас минула без наслідків. Зараз ви заснете, спатимете без сновидінь. Прошу не опиратись нормальним реакціям організму.

У повітрі миттєво загострився запах трав і озону. Темрява стала неначе густіша. Іван навіть не відчув, як засинає. Його стан був більше схожий на миттєву телепортацію у ніщо, де його свідомість знову вимкнулась.

*****

-  …у повній темряві. Бо нервова система людини повністю може розслабитись лише в умовах абсолютної відсутності світла. У природі такого стану практично не існує, тому сьогодні людям, через постійне напруження психіки, неможливо вилікуватись від багатьох нервових захворювань. Але ми знайшли свій альтернативний метод – за допомогою ментального переосвідчення можемо переконати мозок, що очі людини знаходяться у повній темряві.

Іван ще раз відсьорбнув з чашки. Очі трохи боліли від нестерпно яскравого світла, дещо паморочилось у голові, зберігалась слабкість у ногах і руках, але він відчував себе уже досить бадьоро.

Скільки минуло часу від химерного бою у лісі? Іван намагався не згадувати про ті епізоди свого життя. Він інтуїтивно відчував – його вивели з повністю темної кімнати, закапавши очі якимись краплями, для того, щоб, врешті, пролити світло на незрозумілі події останніх днів.  

Іван подивився на свого співрозмовника. Чоловік на ім’я Святослав, в усякому разі як його відрекомендував Відун, продовжував спокійно дивитись прямо перед собою ясними очима. Вони йшли в дивний контраст з волоссям, яке було темним, немов воронове крило, зібране навколо скронь чоловіка шкіряним ремінцем. «Ні дати, ні взяти – психи-ідолопоклонники, які збирають свої шабаші на Андріївському узвозі». Ця думка виникла у голові Івана у перші миті знайомства, і це переконання все далі міцнішало упродовж спілкування.

Святослав був дивним. Голос мав тихий, лагідний, але водночас у ньому бриніли іскорки сили і твердості. Шкіряний ремінець на голові дико дисонував з добротними модними білими полотняними брюками, шкіряними туфлями «на босу ногу» і зеленою тенісною сорочкою. Увесь цей образ якимось дивним чином вселяв повагу, без поклоніння і підлабузництва, більше зі спокоєм і впевненістю у собі.