Ідеальний Блонд

Меланія прокинулась раніше, ніж пролунав будильник. В кімнаті було тихо, тільки м’які промені сонця лягали на подушку, змушуючи її примружитись і посміхнутись. Щось у цьому ранку було по-особливому легким — наче світ зробив глибокий вдих разом із нею.

Вона підвелась, зібрала волосся у недбалий пучок і підійшла до дзеркала. Її блонд уже втрачав чистоту, відтінок став теплішим, ніж їй хотілося.

— Пора освіжити, — сказала собі, змахнувши поглядом по волоссю.

Швидко одягнувшись у світлі джинси, білу футболку і бежеву куртку, вона взяла ключі від своєї чорної Audi і вийшла з дому.
 

Місто ще не прокинулось повністю. На дорогах було небагато машин, а свіже повітря влітку завжди пахло новим днем і ранковою свободою.

Меланія їхала з опущеними вікнами, під тихий chill, і відчувала, як настрій росте, а думки стають легшими.

“Новий блонд — нова енергія”, подумала вона, під’їжджаючи до салону.
 

Салон чекав на неї, як завжди: скляні двері, крізь які видно білий інтер’єр, великі дзеркала й тепло світла. Всередині пахло кавою, лаком для волосся й дорогими шампунями.

— Меланіє, привіт! Сьогодні робимо магію? — усміхнулась майстриня Софія.

— А як же. Ідеальний чистий блонд, ти знаєш який, — відповіла вона й сіла в крісло.
 

Софія працювала точно, ніби художниця.

Спочатку нанесла освітлювач на корені — прохолодний дотик пензля змушував шкіру приємно мурашити.

Потім відділяла кожне пасмо тонким гребінцем, загортала у фольгу, підправляла пальцями, і весь цей процес був майже медитацією.

Меланія поглядала в дзеркало.

Фольга поблискувала сріблом, її обличчя світліло від відбиття світла, а очі здавались більшими.

— Ти сьогодні якась дуже сяюча, — сказала Софія.

— Просто хороший ранок, — відповіла Меланія.

Коли фольгу зняли, волосся засвітилось чистим холодним відтінком. Після тонування воно стало рівним, неймовірно гладким, ніби нейтральним білим золотом.

Ось він — ідеальний блонд.

Потім був манікюр.

Молочно-рожева база, ніжний відтінок, що робить руки делікатними. Майстриня обережно полірувала нігті, вирівнювала кутикули, додавала тонку блискучу смужку — мінімалізм, який завжди робить образ дорожчим.
 

Меланія зітхнула, оглядаючи результат:

— Ідеально.

— Як завжди, — підморгнула майстриня.
 

Вона вийшла із салону, тримаючи стаканчик капучино, і підійшла до Audi. Волосся грало на сонці так, що навіть перехожі озирались.

Вона сіла в авто, пристебнулась, зробила ковток кави й зібралась їхати…

Аж тут — глухе тьох!

Ззаду зупинилась сіра Toyota, заїхавши так близько, що виїхати стало неможливо.

— Серйозно? — прошепотіла вона, нахилившись до дзеркала.

Toyota стояла так, ніби її навмисно приперли.

Меланія сиділа, дивлячись на ситуацію, і не знала, чи сигналити, чи чекати. Її новий манікюр виглядав красиво, але нерви вже хотіли постукати пальцями по керму.

— Ну давай… появись уже, хто б ти не був, — зітхнула вона.

І ніби почув її думку, дверцята Toyota відчинились.

Звідти вийшов високий брюнет.

Не просто хлопець — а той, на якого одразу звертають увагу:

міцні плечі, чорне волосся трохи довше зверху, чітка лінія щелепи, темні очі й спокійна хода.

Він підійшов до її авто, зупинився біля вікна, нахилився легким жестом.

— Пробачте, я вас випадково заблокував. Зараз від’їду, — сказав він низьким, приємним голосом.

— Все добре, — Меланія невпевнено усміхнулась, затримавши погляд на ньому довше, ніж треба.

Він хотів уже відходити, але раптом глянув на її волосся.

Погляд став теплішим.

— У вас… дуже гарний блонд. Дуже.

— О… дякую, — вона відвела погляд, відчувши, як щоки запалали.

— Я Даня, до речі.

— Меланія.

— Приємно познайомитись, Меланіє, — він сказав її ім’я так, ніби йому подобалося, як воно звучить.

Він сів у свою Toyota, повільно від’їхав назад, звільнюючи їй шлях, і кинув їй ще один погляд у дзеркало.

Меланія завела машину, але ще кілька секунд сиділа, не рушаючи.

На її губах з’явилась легка усмішка.

Цей ранок справді був особливим.

І здається… він тільки починається.