Балкон

Вечір плавно стікав з неба, фарбуючи місто у теплі відтінки персикового й золотого. У квартирі Арії панувала атмосфера жіночого тепла, сміху та спокою — той самий безпечний простір, де можна було зняти з себе всі маски й просто бути. Але десь у цей час, зовсім в іншому кінці міста, хтось переживав свій власний поворотний момент.

Від лиця Меланії 

Марта сиділа на підвіконні, загорнувшись у плед, і тримала келих шампанського так легко, ніби боялась розбудити ніч. У її погляді більше не було тієї пустоти, що зранку. Лишилась втома й тиха впевненість, яка тільки починала прокидатися.

— Я думала, — тихо вимовила вона, — що сьогодні втрачу себе. А виходить… я знайшла щось більше.

Арія торкнулась її плеча:

— Ти знайшла свободу.

— І нас, — додала Меланія.

Марта усміхнулась, вперше за день щиро.

Арія раптом вискочила з кімнати й повернулась із ножицями, блискучими так, що Марта здригнулася.

— Ні-і-і! — пролунало усяке благання, страх і сміх одночасно.

— Та не бійся, — Меланія підморгнула. — Ми тільки освіжимо кінчики. Це символічно.

Кілька м’яких зрізів — і коси Марти ніби стали легшими. Вона торкнулась їх пальцями й сама не повірила, що відчула полегшення.

— Наче відрізали шмат мого минулого, — прошепотіла вона.

— Ми так і зробили, — Арія сіла поруч. — Марк — вже не частина твого життя.

Пізніше вони замовили піцу, лягли на килим, укрились ковдрами і включили романтичну комедію, яка стала фоном для набагато важливішої розмови.

— Дівчата, я хочу втекти до моря, — заявила Марта. — Так, щоб нікого. Тільки ми. І світанки.

— Я за, — Меланія одразу. — Нехай хвилі змиють усе, що тобі лиш не треба.

Арія підняла келих какао:

— За море. За новий старт. За нас.

Вони аж завібрували від відчуття майбутніх пригод.

Але у цю мить, за десятки кварталів від них, хтось думав про зовсім інше ім’я.

Ім’я, яке сьогодні майже вимовила Меланія.
 

Від лиця Михайла
 

Він сидів на підлозі свого напівтемного балкона, обпершись спиною об холодну стіну. У кімнаті грала тиха інструментальна музика — щось меланхолійне, що пасувало до його стану. Світло міських ліхтарів падало через вікно, роблячи його обличчя серйознішим, ніж зазвичай.

У руках він крутив браслет — той самий, який завжди носив. Але сьогодні він чомусь зняв його. Мабуть, тому що вперше за довгий час відчував, що щось змінилось.

У голові крутився образ: світле волосся на подушці… тепло поруч… і коротка мить, коли він подумав, що це Меланія.

Його серце тоді ніби зупинилось.

А потім різко впало.

Він видихнув і потер обличчя руками.

— Ну навіщо ти про неї думаєш? — буркнув сам до себе.

Телефон мигнув повідомленням.

Від Поліни:

«Приїдеш завтра? Можемо продовжити нашу ніч».

Михайло зупинився з телефоном у руці.

Чомусь не хотілося відповідати. Учора йому було добре… весело… цікаво. Але те ранкове відчуття — ніби він шукає когось іншого — не давало спокою.

Не її… не її волосся він хотів бачити поруч.

Він кинув телефон на стіл, підійшов до дзеркала й довго дивився на себе.

Здавалось, що останні тижні він грає роль, яка йому не пасує.

— Що зі мною? — прошепотів.

У голові відлунював сміх Меланії. Її погляд у клубі ще минулого разу.

Вона була наче хаос… але той, що дарує свободу.

Михайло взяв куртку, вийшов на балкон і вдихнув холодне нічне повітря.

Йому раптом захотілося її побачити. Просто почути голос. Подзвонити.

Палець завис над контактом.

Але він тільки видихнув і заблокував екран.

— Ні. Не зараз.

Йому треба було розібратись у собі.

Позбутись Поліни.

Зрозуміти свої почуття, перш ніж робити кроки, які можуть змінити все.

Але думка про Меланію не йшла.

Зовсім не йшла.

Від лиця Меланії 
 

У квартирі Арії закінчувався фільм. На килимі валялись порожні келихи, тарілки від піци, рушники й маски, що пахли кокосом. Марта розслаблено лежала на животі, гортала стрічку в телефоні й раптом тихо зойкнула.

— О. А Марк написав.

— Видали, — одразу сказала Арія.

— Та я не відкривала, — Марта поклала телефон екраном донизу. — Це більше не про нього.

Меланія усміхнулась і погладила її по плечу.

— Ти вже інша. І він до цього не причетний.

Арія потягнулась, вимкнула світло і залишила лише теплі гірлянди на стелі.

— Завтра новий день. Нове життя. Нові думки.

— Нові танці, — додала Меланія.

Марта підняла голову:

— А давайте завтра… підемо в студію. Трохи танців мені не завадить.

— Звісно! — вигукнула Арія. — Ти танцюватимеш з нами. І знімемо круте відео.

— А раптом побачить хтось, кому треба? — підморгнула Меланія.

— Хай бачить, — видихнула Марта. — Я більше не ховаюсь.

Вони сміялись, жартували, говорили про нову зачіску Марти, про море, про те, що буде завтра.

У Арії в кімнаті пахло ваніллю та персиковими свічками.

На столі вже стояла відкоркована пляшка шампанського, а на дивані лежали м’якенькі пледи кольору айворі.

— За сьогоднішній день і за те, що ми одна в одної, — підняла бокал Арія.

— За те, що чоловіки — це додаткова опція, а не сенс життя, — додала Марта, намагаючись жартувати, хоча в очах у неї ще була втома.