В Її Ритмі

Приміщення світилися теплими рожевими відтінками — від глянцевих стін до ніжних сатинових стрічок, що спадали з стелі, немов легкий туман. Лампи у формі кришталевих сердець розливали по залі м’яке світло, а підлога мерехтіла дрібними блискітками, відбиваючи кожен рух. У повітрі пахло полуничним шампанським і трояндами.

Меланія стояла посеред зали в короткій чорній сукні. Її волосся м’яко спадало хвилями, а на обличчі світилась та сама посмішка, яку Арія називала «іменинною».

— Ну все, ти сьогодні просто бомба, — сказала Арія, підходячи до Меланії й поправляючи їй пасмо. — Ти впевнена, що це твій день народження, а не твоя коронація?

— Аріє, перестань, — сміється Меланія. — Я просто хотіла щось просте.

— Так, “просте”. — Марта підійшла з келихом і зробила вигляд, що придивляється до декору. — Рожева зала, DJ Meta, торт на два поверхи. Дуже скромно.

— Ну ви ж знаєте мене, я люблю атмосферу, — Меланія підморгнула.

Динамічний біт наповнив простір — бас м’яко бив у груди, світло почало переливатись пурпурними й золотими хвилями. DJ стояв за пультом у блискучих навушниках, рухаючись в такт, ніби вів вечір власноруч.

— Все, дівчата, на танцпол! — вигукнула Арія, схопивши Марту за руку.

— Я навіть не встигаю протестувати, — засміялася Марта, але вже тягнула Меланію за собою.

Вони увірвались у танцпол, ніби троє іскор — рухи легкі, синхронні, імпульсивні. Рожева підсвітка огортала їх, роблячи кожну фігуру ніжнішою, майже неоновою.

Арія крутилася з розпущеним волоссям, сміючись так голосно, що музика її ледь перекривала.

Марта рухалась плавно, впевнено, з легким викликом у погляді.

Меланія — святково, граційно, немов нарешті дозволила собі забути про все, окрім цього моменту.

— Мел, ти сьогодні головна зірка! — вигукнула Арія.

— Та я і не заперечую! — відповіла Меланія, підкидаючи руки вгору під ударні.

Біля них мигали рожеві строби, а ді-джей міксував трек за треком — від глибокого хаусу до поп-ритмів, від яких хотілося просто танути й літати.

Після чергового прискорення Марта нахилилась до Меланії:

— Знаєш, цей вечір — саме твій. Ідеальний.

— Ви його таким робите, — відповіла Меланія, і в голосі було щось тепле, справжнє.

Музика знову вибухнула, і вони втроє знову розчинилися в танці — у рожевому сяйві, в легкому диму, у ритмі, що створював Meta спеціально під їхній настрій.

Вечір для Меланії здавався чарівним — саме таким, яким має бути день народження, коли поруч найважливіші люди.

Меланія щойно з Мартою і Арією повернулася до столу, ще перехоплюючи подих після танців. У цей момент музика трохи стихла — DJ перейшов на легший трек. І саме тоді поруч з’явився Міша.

Він був у темній сорочці, рукава трохи підкочені, волосся скуйовджене — виглядав так, ніби щойно вийшов з нічного вітру. Його погляд миттєво зупинився на Меланії.

— Ну що, імениннице, хоч хтось встиг із тобою поговорити, чи ти весь вечір у танцях? — промовив він з легкою усмішкою.

— А ти як думаєш? Ді-джей спеціально під мене ставив треки, не могла ж я підвести, — Меланія жартома підняла брови.

Арія перехопила погляд Міші й хитро всміхнулася:

— Мішо, ти б бачив, яке шоу вона тут влаштувала. Ми ледве вижили.

— Та я бачив, Аріє, я ж не сліпий, — відповів він, не відводячи погляду від Меланії.

Марта взяла келих й обережно ткнула Міші в плече:

— А ти чого так пізно прийшов? Ми думали, що ти знову десь з хлопцями зависаєш.

— Та ні, затримали справи. Але сюди я мусив прийти перш за все, — його голос звучав спокійно, але щиро. — Не міг пропустити.

Меланія м’яко усміхнулась, відчуваючи, як щось тепле просочується в груди:

— Добре, що прийшов.

Арія тут же не втрималась:

— Ой, добре, що прийшов, ой, не міг пропустити… Та ви скажіть уже прямо, що скучили одне за одним.

— Аріє… — Меланія закотила очі, але щоки в неї ледь-ледь порожевіли ще більше, ніж підсвітка в залі.

Міша хмикнув і відповів:

— Ну, може, й скучив. Хіба це злочин?

Марта хмикнула:

— Я піду візьму нам ще напою. Бо від вашої хімії тут повітря стає густішим. Ходім, Аріє.

— Пішли, поки вони не почали романтичний фільм знімати, — кинула Арія й обидві відійшли до бару.

Залишившись удвох, Меланія ковтнула повітря, озираючись на неонові рожеві відблиски навколо.

— То що, хочеш танець? — запитала вона з півусмішкою.

Міша наблизився на крок, його голос звучав м’яко:

— Хочу. Але не просто танець. Хочу хоча б хвилинку з тобою, без їхніх приколів.

— Можеш мати, якщо встигнеш за мною, — Меланія вже зробила крок назад у сторону танцполу.

— Ти думаєш, я не встигну? — Міша розсміявся й пішов за нею.

Рожеві промені світла ковзали по підлозі, стінах, їхніх обличчях, створюючи ефект легкого марева.

Меланія зайшла на танцпол першою — неквапливо, але з тією впевненою граційністю, яку Міша завжди помічав. Вона повернулася до нього, й у погляді було щось пустотливе.