Розділ 2

— Ну ось, будь ласка, довіз з вітерцем, як і обіцяв, — каже Любчик, зупиняючи машину біля воріт тітки Оксани.  
— Дякую, ти мене врятував, — вдячно посміхаюся хлопцю.  
— То як щодо погуляти? Я з місцевими тебе познайомлю, ми сьогодні на озеро на шашлики йдемо.  
Любчик наполягає на своєму, і мені якось незручно відмовляти. Як не крути, він дійсно мене сьогодні дуже виручив. Роблю ще одну спробу м’яко відмовитися.  
— Навіть не знаю, я ні з ким не знайома у вас, там своя тусовка.  
— Кажу ж, я познайомлю з усіма, пішли, буде весело.  
— Ну, хіба якщо не надовго, — все-таки здаюсь під натиском хлопця.

Тітка зустріла мене дуже гостинно, вона вже все підготувала, накрила стіл, виділила кімнату. Ми трохи поговорили, після чого я пішла  відпочити з дороги.  
Ввечері по мене приїхав Любчик, як і обіцяв, і ми поїхали на тутешнє озеро. Тут дійсно було чимало молоді. Хлопці, дівчата — всі весело гомоніли, хтось купався (підозрюю, в холодному озері), хтось смажив шашлики, а хтось просто сидів з пивом у руках.  
— О, наш Любчик не один сьогодні! — вигукує хтось із хлопців, і мені стає ніяково від надлишку уваги.  
— Знайомтеся, це Віка, — каже голосно так, щоб усі почули.  
Зі мною починають вітатися, називаючи свої імена, але вони не утримуються в моїй пам’яті. Всі, окрім одного. Високий шатен з глибокими зеленими очима ковзає по мені зацікавленим поглядом, викликаючи недоречний рум’янець. Він єдиний не представився сам. Любчик, який стояв поруч, зробив це за нього.  
— А це наш місцевий геній, Богдан.  
— Любчику! — в голосі Богдана звучить попередження.  
— А що я не так сказав? Ти з нас єдиний, хто вивчився і за допомогою своєї професії нормальне бабло рубаєш. Не те, що ми тільки за кордоном так-сяк заробити можемо, тягаючи бетон.  
— Що поробиш, як то кажуть, хтось будує, а хтось проектує, — жартує хтось із хлопців.  
Із почутого роблю висновок, що Богдан — інженер чи, може, архітектор. Він справді виглядає якось інакше, відразу привертає увагу. Погляд у нього інший, чи що.  
Вечір проходить досить цікаво, незважаючи на те, що я нікого тут не знаю. Компанія весела, проста, без зайвих понтів. Багато жартів, підколів, але підколів не злих, не таких, щоб образити чи принизити. Я навіть не пошкодувала, що пішла. Хоч і не люблю різного роду гулянки, але це зовсім не такі гулянки, як у великому місті. Жодних клубів, метушні, навпаки — природа, свіже повітря.