Розділ 1

 — Може, зустрінемось вечором? Погуляємо, я покажу тобі село, наші досто... Достопри... Місця цікаві. Там озеро, кофее — Ніяк не вгамовується хлопець у спробах запросити мене на побачення.

Ми знайомі з півгодини, а він вже встиг стільки всього про себе розказати. Звати його Любчик, Бюбомир — гарне ім’я. І на моє щастя, хлопець з того ж села, що й моя тітка. Не знаю, що робила б, якби випадково на автостанції не зустріла Любчика. Виявляється, автобус до села їде лише в першій половині дня, а наступний тільки завтра. Я подумала взяти таксі, підійшла до таксистів, які стояли в купі і палили, очікуючи клієнтів. Але всі троє відмовилися їхати за моїм маршрутом, аргументуючи, що машину ремонтувати після тих ям на дорозі дорожче вийде. Любчик почув нашу розмову і запропонував підвезти мене, бо нам по дорозі.

І от ми їдемо. Любомир розповідає купу всього, в основному про своє життя, і про моє розпитує. Я відповідаю коротко, без подробиць, бо не дуже налаштована на душевні розмови. І все б нічого, якби хлопець не намагався всіляко запросити мене на побачення, чи, як він каже, погуляти. Я приїхала сюди для того, щоб лікувати розбите серце, а ніяк не шукати романтичних пригод.

Згадую події минулого тижня, і сльози навертаються на очі. Досі не можу повірити, що Денис так зі мною вчинив. Боже, як же ж мені досі боляче!

Денис — це мій хлопець, колишній. Ми зустрічалися цілий рік, і я наївно думала, що він кохає мене щиро, вірно, як і я його. Але кохання виявилося добре продуманим цинічним планом. Денис, як і я, навчався у ВНЗ, де працює моя мама, а мама в мене не просто викладач, а  декан економічного факультету, на якому навчався Ден. В цьому році він закінчив магістратуру, завдяки мені. Так ось у чому був план: закохавши мене у себе, хлопець хотів, щоб я вплинула на маму, а та дозволила йому нормально закінчити навчання.

Денис із цілком забезпеченої родини, він міг спокійно купити сесію, що й робив досі. Але моя мама не з тих, з ким можна порішати за гроші, і Ден це чудово знав. От і знайшов інший шлях через мене. Мабуть, з чуток, якими повнився ВУЗ, чув, що мама мене обожнює, бо я її єдина дитина, яку вона виховувала сама. Я, можна сказати, Ахілесова п’ята своєї матусі, вона здатна на все заради мого щастя. От Денис цим і скористався. Він попросив мене вплинути на маму, і я погодилась. Я всіляко виправдовувала його в її очах, і мама, скрегочучи зубами, пішла на поступки.

Якби я тільки знала, що буде далі. Як тільки сесія була закрита і Ден отримав диплом, він мене кинув. І не просто кинув, а висміяв, принизив. Сказав, що ледве дочекався, коли зможе позбутися такої зануди, як я.

Ось така історія. Я цілими днями плакала, мама не знала, як мене втішити. Вона хотіла піти до Дениса розбиратися, але я відмовила. Тож, не витримавши моїх вічно заплаканих очей, матуся запропонувала змінити обстановку — поїхати на тиждень-два до своєї тітки Оксани в Карпати. Так я тут сьогодні і опинилася.