Глава 5

Матвій*

Ця дівчина зведе мене з розуму. 

-Полін, тобі скільки цукру?- запитую.

-Дві ложечки. Дякую. - каже.

Я заварюю каву собі та Поліні.

Дівчина дивлячись у вікно задає мені питання...

-Чому ти вчора мені допоміг?

-Дивне питання... Мені подзвонила Ніка, попросила тебе забрати.

-Ніка значить... Зрозуміла.- каже дівчина задумливо. 

-Агов, ти чого? - запитую в неї.- Я щось не так сказав чи зробив?

-Все добре. Дякую за допомогу.- каже та п'є свою каву.

-Звертайся !- посміхаюся їй. 

Тиша тривала хвилин п'ять,  а потім я все ж не витримав. 

-Чому ти вирішила напитися?- запитую.

-Я хотіла не напитися,  а просто відпочити... фізично та морально. - відповідає Поліна.

-Все настільки погано?- запитую в неї.

-Нууу, як тобі сказати...- Поліна замислилась- не те щоб погано, просто давно не відчувала себе настільки вільною. Ось і переборщила.

-Зрозумів. - кажу- То тепер тебе кожен день рятувати потрібно буде?

-Ні, я вже доросла дівчинка. Сама впораюся!- відповідає дівчина.

-Ну ок. Але якщо що, то номер телефону мій запиши. - кажу їй.

Записавши мій номер, Поліна зателефонувала мені, щоб в мене зберігся її номер.

Я замислився на хвилину як її підписати...."Відьма".

Чому відьма? Тому що за такий короткий час змогла мене зацікавити. Ні, я не закохався в неї з першого погляду, просто чимось вона мене зачепила, немов приворожила. 

Вже цікаво що ж буде далі, тому що кожен раз вона мене дивує. Фантазія в неї добре працює.

Поліна*

Скоріше б вже приїхала Ніка. Мені так хочеться з кимось це все обговорити . 

Ще пару днів потрібно потерпіти і моя подруга буде поруч.

Гортаючи в телефоні контакти щоб подзвонити Нікі, погляд падає на контакт під іменем "Матюша". Відразу так смішно стало, цікаво як на це відреагує хлопець. Хоча я йому про це не розповім. Хахаха.

Набираю подрузі...

-Алло,  привіт. Як ти там? - запитую в неї.

-Ой привіт. Добре. Через пару днів повернуся до дому. Сумуєш?- запитує дівчина.

-Звісно. Вже не можу дочекатися твого повернення до дому. -відповідаю їй.

-Я думала Матвій не дає тобі сумувати. Хоча... знаючи тебе, ще не знаю кому з вас веселіше. Хаха.- сміється Ніка.

-Агов, я взагалі то все чую і можу образитися.- кажу.

-Зрозуміла, більше не буду . Але це не точно...- і знову сміх .

-Добре, пішла я .  До зустрічі. - кажу подрузі.

-До зустрічі !

Коли я вийшла з кімнати, в будинку була тиша.

Схоже що я вдома сама. Круто.

Включивши музику на телевізорі, я почала танцюючи прибирати. 

Не помітила як пройшов час, вже стемніло. Залишилося тільки помити підлогу. Взявши швабру в руки, почала мити і танцювати.

Як тут... хтось торкається могу плеча. Я кричу і від страху шваброю б'ю цього неадекватного...

-Охх...- чую позаду.

Повертаюсь , а там... Матвій.

-Ой!- кажу я.

-Ой? Ти мене ледь без господарства не залишила. - шипить хлопець.

Напевно дуже боляче.

-Не переживай, зараз дуже багато способів обійтися без нього.- заспокоюю хлопця.

-Та невже? Наприклад?- запитує з підозрілою усмішкою.

-Нууу, іграшки для дорослих. І ще багато всякого, не будем вдаватися в подробиці...- кажу йому.

-Не будемо. Тільки ти тепер лікувати мене будеш.- каже і пробує встати на ноги хлопець.

-Як?- не розумію. Що взагалі в таких випадках потрібно робити ?

-Спочатку допоможи мені дійти до дивану .- просить Матвій.

Я підходжу та обережно намагаюся йому допомогти. 

Сівши на диван, він просить принести йому льоду.

Я йду до морозилки, добре що хоч лід знайшла...

-Тримай- кажу і даю йому лід.

-Е ні. Ти мені боляче зробила, то тобі і лікувати.- каже і сидить чекаю.

-Не боїшся?- запитую в нього.

-А що ще може страшного статися?

-Ну... наприклад , відсохне. Ти ж сам казав що я відьма.- посміхаюсь йому, але це більше оскал.

-Мабуть я сам- і тягне руку до льоду.

-Ну сам так сам!- кажу і йду варити собі каву.

Вирішила каву випити на свіжому повітрі, тому пішла на подвір'я. 

Я навіть не здригнулася, коли мене вкрили пледом.

-Прогрес, вже не б'єшся.- намагається пожартувати хлопець.

-Смішно! -кажу йому.

Матвій сів поряд.

-Вже не болить?- запитую в нього.

-Майже ні. Не переживай. -відповідає і дивиться на мене.

-Добре.- кажу.

Хлопець нахилився та поклав свою голову мені на плече.

-Давно мені не було так добре. - каже Матвій закривши очі.

І коли я повернулася щоб на нього подивитися, він відкрив очі... відчуття немов в душу заглядає.

Я не можу відвести погляд . Точно якісь чари.

-Я...- не пам'ятаю про що хотіла запитати .

Хлопець підняв голову та наблизився до мене ближче. 

І поцілував. 

Матвій підсів ще ближче , та обійняв мене.

Я відповіла взаємністю. Не помітила коли він вже посадив мене до себе на коліна,  щоб було зручніше. 

Та дещо все ж таки помітила...

-Матвій!- кажу.

-Що ?- запитує хлопець затуманеними очима.

-Схоже з господарством все нормально- кажу і починаю сміятися.

-Я радий.- посміхається та знову тягнеться за поцілунком. 

Коли ми вже були на межі, я почула за своєю спиною...

-Кхе-кхе. Оце зустріч !- здивовано каже...Ніка.

Я від несподіванки хотіла зістрибнути з колін Матвія, але той вчепився в мене. 

-Ніко, ти не могла трішки пізніше приїхати?- запитує хлопець .

-Може мені підти ще погуляти?- запитує подруга образившись.

-Так- каже Матвій.

-Ні- кажу одночасно з ним.

І все таки мені вдається злізти з нього. 

-Привіт- кажу подрузі- я сумувала.

Підходжу і обіймаю її.

-Я теж- каже вона.