Глава 4

Матвій*

Дзвінок в ночі я не чекав, та він мене здивував.

-Привіт сестричко!- кажу.

-Матвій, а ти де?- запитує Ніка.

-В ліжку, а що?- перепитую.

-А чому не з Поліною?- знову питання.

-Дивне питання. А чому я маю бути з нею ? Вона ж спить.- відповідаю.

-Так? Думаєш? 

-Ніко кажи що хочеш , а то я не розумію.- кажу їй.

-Забери будь ласка мою подругу з клубу. - каже сестра ,і я починаю розуміти.

-В якому клубі?- запитую.

-"Луна". Тільки швидше, а то скоро прийдеться їхати в поліцію.- каже і відключає.

З ким я зв'язався? Що ж ти така не вгамовна Поліна !

Коли я приїхав в клуб і побачив цю картину... в мене просто не вкладалося це в голові.

Поліну намагалися втримати двоє охоронців. Та в них це не дуже вдавалося. Дівчина все рівно тікала від них, щоб.... ох ти ж.

Це бійка. Перед Поліною стояла дівчина з розбитою губою. А поряд хлопець з подряпиною на щоці і його тримали ще три охоронці. 

Невже це з ними зробила Поліна? Не можу повірити.

Я стояв в шоці і не міг поворухнутися. Та коли побачив що той хлопець зміг вибратися з рук охорони і пішов в сторону Поліни, мене наче струмом вдарило. Хто знає що в голові у цього не нормального.

Я швидко попрямував до дівчини щоб допомогти. Став так щоб її закрити собою.

-Що тут сталося?- запитую навіть не знаю в кого .

-Це твоя шльондра ?- кричить цей... хам.

Коли я почув це слово, я ледь втримався щоб не вдарити цього неандертальця.

-Ще раз ти її так назвеш і будеш наступні років п'ять заробляти собі на зуби. - кажу йому.

-Вона сама винна, якого хріна вона полізла до моєї дівчини?- запитує.

Я повертаюсь до Поліни щоб запитати, та вона міряється з охоронцями силою... та коли помічає мене, затихає. 

-Поль, а що тут відбувається? - запитую.

-Ця коза наступила мені на ногу і сказала що я товста корова. А коли я сказала щоб вона вибачилася, штовхнула мене. - каже мені.

Я повертаю голову, дивлюся на ту дівчину яка винна в цій ситуації , потім на її хлопця. 

І не витримавши, б'ю хлопцеві в око. 

-Ще раз, ти або твоя дівчина образить мою дівчину, я за себе не ручаюся. Зрозумів?- попереджаю їх.

Охорона не розуміє кого тепер потрібно тримати .

-Все, достатньо! Полін, ходімо. - кажу і беру її за руку.

Бачу як всі завмерли.

Начебто чекали, що вона зараз і мене вдарить, але дівчина швидко затихла... всі були шоковані. 

Щойно стояла і майже плювалась вогнем, а тепер спокійна наче кішка.  

-До дому?- запитую її.

-Так, я вже втомилася. Досить на сьогодні пригод.- відповідає і кладе голову мені на плече.- Підвезеш?

-Хм, а в мене є вибір?- запитую.

-Ні, це я намагаюся бути вічливою- каже і посміхається. 

Ця її посмішка... вау. Це щось нереальне.

-Тільки давай швидше, а то в мене голова крутиться. - каже Поліна і трохи починає осідати. 

-Вони тобі нічого не зробили?- запитую з тривогою .- Може в швидку?

-Ні, до дому.- каже і відключається .

Я встигаю її підхопити.

Поліна*

Я відкриваю очі... шок!

Перше що я бачу, це чиюсь спину. Чоловічу спину.

Де я? Починаю огляд кімнати, очима. Тому що встати все ще важко. Все болить.

Розумію що це моя кімната, я в подруги, це добре.

Осталось зрозуміти що за тіло поряд...

-Агов- кажу та торкаюсь рукою його спини.

Хлопець уві сні перевертається на спину і я бачу знайоме обличчя.

Я намагаюся тихенько встати з ліжка , та не очікую що Матвій вже не спить... кричу коли він хапає мене за руку і повертає на ліжко. 

-Ааааа. Ти ...я ... в мене ледь серце не зупинилося.- кажу йому. 

-Від моєї краси?- грає бровами та посміхається хлопець.

Боже, чому коли хлопець прокидаєтся він виглядає ідеально. А я... наче всю ніч билася з собаками .

Бійка ... йой, що ж вчора було.

-Тобі погано?- зхвильовано запитує Матвій.

-Я згадую вчарошню ніч...- кажу йому.

-Ммм і як я тобі?- запитує з цікавістю .

-Тобто?- не розумію.

-Ну, як же.. така ніч була. Ти що, нічого не пам'ятаєш? - образився хлопець.

-Тобто? Є те що я повинна пам'ятати? - дивлюся здивовано.

-Нууу... а що взагалі нічого?- все ще тримає інтригу хлопець.

-Якщо ти натякаєш на постіль... нічого не пам'ятаю,  мабуть погано старався. - кажу і ледь стримую сміх.

-Нічого не було. - каже хлопець.

-Не виправдовуйся, ну з ким не буває...наступного разу все вийде,  я вірю в тебе.- ще трішки і мене розірве від сміху. 

-На що ти натякаєш... та я ще ого-го.- каже мені.

-Головне щоб не іго-го - я не витримую і починаю сміятися.

-Ах ти ж... ти спеціально так говориш.- зрозумів Матвій.

-Ти перший почав. Мені взагалі то погано, а ти знущаєшся.

-Ну це ще хто над ким знущається. Гаразд,  проїхали. Як ти себе почуваєш?- запитує і нарешті відпускає мої руки.

-Голова болить.- відповідаю.

-Пити потрібно менше.- бурчить хлопець.

-Бубубу, що ти як старий дід. До речі, а скільки тобі років?- запитую. 

Хм , мені правда цікаво скільки йому років. На вигляд років двадцять вісім. 

-Мені тридцять два - відповідає і дивиться на мою реакцію хлопець .

-Добре зберігся- кажу йому.

-Дякую. А тобі скільки, якщо не секрет? - питає в мене.

-Двадцять три- кажу і бачу як він посміхається.- Що смішного? 

-Ти ще така маленька, крихітка .- каже з посмішкою.

Я промовчала, але ці слова були приємні.

-Хочу переодягтися. Зроби поки мені каву.- прошу хлопця. 

-А що мені за це буде?- запитує.

-Величезне дякую.- кажу і йду до ванної кімнати. 

Коли я побачила себе в дзеркалі, я злякалася. Начебто на моїй голові птахи звили гніздо, а на щоці невеликий синяк. 

Чому Матвій не сказав що я виглядаю як опудало ?

Невже хотів посміятися ?

Прийнявши ванну, я стала виглядати як людина. Одягнувшись , вирішила спуститися на кухню.

Вийшла з кімнати і відразу відчула запах кави.