Глава 3

Матвій*

Коли Поліна повернулася до дому я вирішив її пригостити вечерею. Готував, намагався щоб все було гарно та смачно.

Я дурень! 

Хотів пожартувати, а вийшло що дівчина лишилася без їжі. 

Цікаво, вона справді думала що я туди щось підсипав ? А звідки в неї такі пізнання про трупів? 

Хто ти така Поліна? Що ще ти приховуєш?

Я чекав доки дівчина повернеться, а коли зрозумів що вона не прийде, вирішив віднести їй вечерю в кімнату. 

Та коли я вже зібрався йти, мені написала Ніка.

-"Привіт, є до тебе прохання, допоможи будь ласка завтра Поліні "- прийшло повідомлення. 

-" Чим допомогти?"- запитую.

-" Вона все пояснить. Надобраніч "- і все, на цьому розмова закінчилася .

Все ж таки я дійшов до кімнати Поліни . 

Стукаю в двері.

-Можно?- запитую .

-Ні.- каже і лягає до мене спиною.

-Я тобі вечерю приніс- кажу ставлячи тарілку на тумбу.

Поліна мовчить.

-Мені Ніка написала , попросила щоб я тобі завтра допоміг. - кажу їй.

-Не переживай, я сама все зроблю.- каже

-Чому ти така колючка?- питаю - Я ж справді хочу допомогти .

-Добре.

-І поїсти не забудь. Надобраніч!- кажу дівчині та виходжу.

На наступний ранок я прокинувся раніше Поліни, приготував легкий перекус та каву. 

Коли все вже було готово став чекати доки дівчина прийде. Дочекався...

Тихо підійшовши до мене зі спини, мені приклали до потилиці щось холодне і хриплим голосом сказали...

-Руки вгору, рипнись і я вистрелю.

Я завмер, а потім мені дійшло що я вже десь чув цей голос.

Розвертаючись на свій страх та ризик, що я бачу...

-Поліна!!! Ти дурепа?- кричу.

-Хахаха. Ти б бачив своє обличчя .- сміється дівчина.

-В мене ледве серце не зупинилося. - кажу їй.

-Які ми ніжні - каже з сарказмом- 2:1 в мою користь.

-Ах так?- кажу їй і піднімаюсь .

-Що ти задумав?- питає нервово.

-Я? Нічого такого- кажу і йду до неї.

-Ее, стій- каже і відходить до другого столу .

Далі їй йти нікуди . Я підходжу дуже близько , відчуваю її полуничний подих. 

Бачу як вона нервує...

-Страшно?- питаю.

-Ні- каже і відводить очі.

-Ти впевнена?- запитую.- Дивись мені в очі.

Вона наче під гіпнозом, дивиться прямо в душу. Мене немов струмом вдарило. 

-Я тебе не боюся- каже дівчина. 

-А даремно- кажу і підходжу ще ближче.

Взявши Поліну за талію, підіймаю її так щоб вона сіла на стіл. Тепер наші очі на одному рівні.

Я нахиляюся щоб налякати її поцілунком. Але вона не довго думаючи цілує мене перша.

Нічого собі!!! В мене зносе дах від цієї дівчини.

На секунду я відриваюсь від неї, щоб перевести подих.

Та цього часу достатньо щоб вона прийшла до тями. Дівчина мене відштовхує, та злазить з столу .

-Ти куди?- питаю.

-Збиратися.- каже Поліна так ніби нічого не відбулося.

-Через скільки виходимо?- запитую.

-Ти все ще хочеш мені допомогти?- запитує дівчина.

-Так.

-Ти ж навіть не знаєш в чому - каже мені.

-Це щось незаконне?- питаю в неї.

-Ні.

 Поліна *

Не очікувала що я сама його поцілую. Але вже нічого не змінити. Та якщо чесно, навіть не жалкую. 

Хлопець він гарний, та і я вже вільна дівчина. 

Про відносини з ним я навіть і не мрію, але просто відволіктися можна. 

Тим паче що після минулих відносин мені потрібен відпочинок. Парк, клуб, прогулянки і все те в чому я собі відмовляла в стосунках. 

Коли я зібралася виходити з дому подруги, на вулиці мене вже чекав Матвій.

-Як настрій?- питає мене.

-Все нормально.- дивлюся на нього з підозрою- А що?

-Нічого, просто пробую бути вічливим.- каже хлопець.

Він відкриває мені дверці в машину і чекає доки я сяду. Потім обходить і сідає за кермо.

-Який адрес?- питає.

Сказавши адресу я відвертаюся і дивлюся в бокове вікно.

-То в чому потрібна моя допомога ?- запитує хлопець через пару хвилин мовчання .

-Мені потрібно забрати речі.- відповідаю.

-І все?Я думав щось серйозне ...- Матвій зробив вигляд наче образився .

Хто ж міг подумати що нас чекає такий цирк ...

Ми під'їхали до під'їзду, все наче було тихо. 

Та коли піднялися до квартири, почули крики.

-Та вона і мізинця твого не варта.- кричав жіночий голос.- Стерва мала. Хвойда.

Матвій дивиться на мене шоковано.

-Пішли, нам потрібно саме до цих милих людей.- кажу хлопцю.

-Ти впевнена? - запитує хлопець. 

-Ооо так. Ти ж хотів повеселитися ? Вперед.- кажу йому і махаю рукою в напрямку дверей.- Зараз буде весело.

Я заходжу в квартиру та бачу таку картину. 

Колишній сидить та пускає сльози і соплі, а моя слава богу не свекруха бігає по квартирі та викидає мої речі. 

-Кхм-кхм, перепрошую... а це шоу скоро закінчиться? А то мені потрібно забрати свої речі.- запитую в цих істеричок.

-Ах ти ж коза.- кричить Агата Володимирівна ,мама колишнього .- Та як ти посміла сюди прийти?

-Чому прийти? Приїхати. Добрі люди підвезли.- кажу з сарказмом.

-Я ж тобі казала, вона хвойда. Ще не встигла в тебе свої речі забрати, а вже з іншим гуляє.- кричить та розмахує руками жінка.

Діма як сидів так нічого і не змінилося .

Від цих криків у мене вже починала боліти голова. Схоже не тільки в мене...

-Мила, ти ще довго? Я вже забронював ресторан.- каже Матвій заходячи в кімнату.

Так тихо в цій квартирі ще не було...

-Зараз, тільки речі заберу. - кажу і посміхаюся.

Ехх, шкода що я забула телефон в машині, ці обличчя ...хахаха.

-Ти хто?- запитує Діма.

-Я? Майбутній чоловік Поліни. А ти хто?- питає Матвій.

-Я її хлопець. 

-Маленька поправочка, колишній хлопець.- кажу йому.

Я починаю збирати речі. 

-Дімочка , ти дивися щоб вона нічого зайвого не взяла,  а то хто знає що від неї можно очікувати. - каже Агата.

-Не судіть по собі- відповідаю їй.

-Дім, ти чув? Вона мені грубить. Хамло.- кричить ця істеричка .