Глава 1

Поліна*
Це історія про одну маленьку дівчинку. Вона просто хотіла кохати і бути коханою. Але часи нині пішли не ті.
-Дівчина, можна з вами познайомитися? - кричав мені у слід якийсь хлопець.
Я не відповідаю і йду далі.
-Дівчино!- біжить за мною це чудо природи- Та почекайте, ви не знаєте від чого відмовляєтесь. 
- Хлопче, на словах всі герої, а коли діло доходе до справи... всі десь зникають.
-Я не такий!- кричить. 
Я думала він почне бити себе в груди і бігати по колу, але ні... обійшлося. 
-Блаблабла!- кажу йому.- Проходили, знаємо.
Мда ,напевно образився. Ну що ж ти зробиш, якщо чоловіки в наш час такі ніжні.
Эх, а хотілось би зустріти того самого, щоб як за кам'яною стіною. Але маємо що маємо.
Прийшовши до дому я поставила пакети з продуктами на стіл і вирішила відразу перевдягнутися , а потім вже готувати. 
- Ооо, привіт.  Ти вже дома?- питає мене мій побутовий інвалід.- Коли будемо їсти?
- А ти щось приготував?- питаю, вже знаючи відповідь .
-Не починай.- каже мені хлопець.
І так завжди. Навіть не знаю чому я це терплю 

                                                    ***
Моє ім'я Поліна і ця історія про мене. 
З самого дитинства я любила читати книги. Це ніби інший світ, ідеальний. Але в житті все не так, на жаль. Книга -це чужа фантазія. І яка б гарна вона не була, в життя ти її втілити не зможеш.
Я мріяла зустріти не принца, а справжнього чоловіка. Такий щоб з одного погляду розумів, піклувався про мене, і говорити з ним про все на світі. Але!.....
Тож. Повертаюся до моєї історії.
Коли я почала готувати вечерю, на кухню зайшов мій співмешканець, по іншому його назвати навіть язик не повертається.  
- Що сьогодні буде на вечерю?- запитує Діма.
- Їжа- відповідаю йому.
- Ти як завжди,  нормально не можешь відповісти?- питає.
Бачу що настрій в нього вже поганий, тобто буде його псувати і мені. 
-Можу, тільки не бачу сенсу.- знизую плечима.
Коли він вийшов з кухні, я ввімкнула музику на телефоні і продовжила готувати.
Ви думаєте чому я з ним не можу розійтися? Тому що зараз дуже тяжко жити одній, тим паче ми вже давно живемо як сусіди. 
Я втомилася від цих відносин , хочу бути дівчинкою, маленькою і ніжною , а не жінкою яка вирішує проблеми не тільки свої, а й свого хлопця. Набридло!
Коли вже майже до готувала в духовці картоплю з м'ясом, на моєму телефоні заграла мелодія. Ніка.
-"Привіт"- кричить мені в ухо Подруга.
-"Привіт,  як справи?"- питаю.
-"Все чудово. Хотіла тебе попросити, ти зможеш тиждень в мене пожити ?"- питає Ніка.
-"Навіщо?"
-"Мені потрібно поїхати по роботі в інше місто, а Кряка я з собою взяти не можу"- каже вона.
Кряк це кіт. Чому в нього таке ім'я, я й досі не знаю.
-"Добре, коли приїхати?"- запитую в неї.
-" Та хоч зараз. Завтра я вже їду."
-" Гаразд. Візьму свої речі і приїду, скоро буду. "- відповідаю їй і відключаюсь.
- І куди це ти зібралася?- питає в мене Діма.
- До подруги.
- Надовго? А як же я?
-А що ти? Вже не маленький, зможеш щось приготувати. - кажу і насипаю собі їсти.
Ммм, нарешті я поїм за сьогодні. 
І коли я вже сіла за стіл, хлопець на мене дивився з образою.
-А мені чому не насипала ?- питає і сідає за стіл. 
Напевно думає що я зараз підскочу і буду йому прислужувати. З початку відносин я так і робила, але тепер... він сів мені на шию, а я такого не люблю. 
- Де миска та ложка ти знаєш.- кажу йому і продовжую їсти.
Хлопець піднявся та повільно почав шукати миску та ложку. 
Хм, він же не думав що я буду його служницею до кінця життя? Його життя...
- Я збирати речі. Посуд помиєш.- кажу Дімі.
- А ти ?- питає.
Як мене дратує це його "А ти?".
- Сказала ж, я збирати речі. А ти хоч щось по дому зроби, ледар.
Зібравши все що мені було потрібно, викликала собі таксі.
Виходжу з кімнати, і бачу що хлопець знову лежить на дивані.
- Може допоможеш? - питаю його.
- Мені погано.Я так наївся, що зараз лусну. - каже і продовжує лежати.
Ну звісно,  наївно було думати що в цій квартирі є мужик. 
- Може тобі водички? - питаю.- А то милий ти зблід.
- Знущаєшся ?- питає.
- Є трохи. 
Прийшло повідомлення про приїзд таксі.

Приїхавши до подруги я зателефонувала їй.
- Ніко, я вже біля твого дому. Відчиняй. -кажу їй.
- Слухай, я зараз не дома. Затримали на роботі. Ключі під ковриком. Скоро буду,  цілую, бувай!- і відключає.
Ну звісно, ніхто не казав що буде легко.
Найшла ключі і відкрила двері.
Біля ніг відразу опинився кіт.
-Привіт Кряк!- кажу і чешу його за вухом.
-Мяу!
Ось і привітались. 
Пройшовши до вітальні я поставила свою сумку і пішла в кухню, щоб приготувати чай.
Заглянула в холодильник і зрозуміла, що Ніка їсть тільки повітря і закусує  сиром з пліснявою, але це не сорт такий, а просто його давно вже потрібно було викинути. Що я і зробила.
Подруга приїде голодна, потрібно щось придумати.
Замовила продукти, скоро кур'єр повинен принести.
Не пройшло і 30 хвилин, як продукти вже лежали на столі. Я вирішила готувати рагу з м'ясом. 
Коли вечеря вже майже була готова, знову подзвонила подрузі.
-Ну ти де?- запитую.
- Я вже майже дома. Чекай.- і відключилась.
І через хвилин 10 я чую як стукають вхідні двері.
- Ммм, а чим так смачно пахне?- кричить подруга.
- Рагу з м'ясом. - кажу і насипаю в тарілку їжу.
- Ооо, Полін, я так тебе кохаю!- кричить Ніка і обіймає мене.
- Я знаю! Сідай вечеряй, приємного!- кажу і посміхаюся. 
-Дякую! Ти врятувала мене від голоду.- сміється. 
Коли вже всі справи було закінчено, ми зібралися йти спати.
- Я о 5 ранку вже їду.- каже подруга.
- Добре. Гарной тобі дороги. І надобраніч!- кажу їй і заходжу в кімнату для гостей.
Ранок почався добре. Ніхто не тріпає нерви, це так не звично.
На роботі у мене зараз відпустка, тому я можу собі дозволити спати цілодобово. Але я вирішую сходити в душ, та поїсти. Рагу ще повинно було залишитися.
І коли вже виходила з душу, то ніяк не очікувала побачити хлопця! Голого хлопця!
- Аааааа!- закричала я.
- Ти хто?- закричав цей не нормальний.
- Я зараз викличу поліцію.- кажу йому.
- Щоб це зробити , ти повинна пройти повз мене.- посміхається. 
Я швидко пробігаю до дверей і підпираю їх стільцем з іншої сторони.
- Відчини!- кричить.
- Ага, зараз. А може ти маньяк, або злочинець?- кажу і набираю подрузі. 
- Алло, Нік! До тебе в дім потрапив злочинець! - кричу їй.
- Який злочинець? Поль, з тобою все добре?- питає нервово. 
- Який? Високий, брюнет, в нього на плечі тату дракона.- перечисляю їй все що встигла побачити.
Але одну маленьку деталь все ж приховала, хоча не такая вона вже й маленька...
- Поль, ти нічого йому не зробила? - питає подруга нервово.
- Ти за кого переживаєш? - питаю.
- За обох, відпусти його будь ласка.- говорить тихо Ніка.
- А може поліцію?- питаю в неї.
- Не потрібно,  це мій брат.- каже .
- Тобто брат? Де він взявся? - запитую і поглядаю на двері які підперла. 
А потім згадую що я гола і починаю швидко одягатися. Майка та шорти.
- Поль, ти мене чуєш?- кричить подруга.
І в той же час я чую як незнайомець починає стукати в двері. Гучно стукати.
- Відчини! А то я тобі влаштую солодке життя!- кричить хлопець.
- Нік, він мені погрожує! Я мабуть поїду додому! - кажу і починаю перейматися за двері які вже тримаються на чесном слові.
- Поль ,що сталось? - питає подруга.
- Я закрила його в ванній кімнаті, думала він злочинець. А тепер він вибиває двері і погрожує мені.- кажу і починаю збирати свої речі.- Я мабуть поїду, за Кряком тепер є кому приглянути.
Я нервово дивлюся на двері.
- Випусти його- каже Ніка.
- Еее ні, він же мене вб'є - кажу і беру свої речі. Починаю повільно виходити з кімнати.  І коли я підходжу до дверей які ведуть на вихід, другі двері які ведуть у ванну кімнату, злітають з петель.
- Йди сюди !- кричить і біжить за мною.
- Ага, біжу.- кричу і біжу, але в іншу сторону. Від нього.
- Стій! Якщо наздожену буде гірше!- погрожує .
- Так так, все вірно, якщо наздоженеш...- і коли я вже була за крок до спасіння. Він наздогнав мене і притиснув до стіни. 
- Спіймав!- каже дивлячись мені в очі. 
-Відпусти!- шепочу і не можу відірвати від нього погляд. 
-Ееее ні, хто ти така і що тут робиш?- питає.
- Я подруга Ніки. Вона попросила подивитися за котом. А ти хто?
- Я брат Ніки. 
-Брат? А чому вона нічого про тебе не говорила?- питаю дивлячись на нього з підозрою. 
-Звідки ж мені знати. То як тебе звати?
- Я Поліна. А ти?
- Матвій. Будемо знайомі.
- Може вже відпустиш ?- питаю.
- Навіщо? Тобі щось не подобається?- знущається з мене хлопець.
- Так, трішки... Може ти одягнешся? 
- Можливо. А ти нікуди не втечеш?- питає.
- Ні. 
І коли хлопець йде на другий поверх щоб одягнутися , я йду на кухню їсти.
Коли вже нагріла рагу і зробила собі чай, в кухню зайшов Матвій. 
- Ммм, як смачно пахне.
Не сказавши ні слова, я насипала йому рагу і  сіла їсти. Мм, смачно. 
- Мм, божественно.  Невже Ніка навчилася готувати?- питає.
- Ні.- кажу і продовжую тихо їсти.
Коли вже помила після себе посуд, вирішила набрати подрузі.
- Алло!- кричить подруга нервово. - Поль, ти як? Що сталося?
- Ти чому мене не попередила?- питаю. 
- Я не знала що він приїде. 
- Тепер я можу їхати до дому?- питаю і в цей момент Матвій вириває телефон з моїх рук. 
- Алло, привіт сестричко. - каже їй.
- Привіт. Що ти в мене забув?- чую голос подруги в телефоні.
- Сумував за тобою, вирішив заїхати- каже дивлячись на мене .
- Не тринди! Кажи ,що хотів ?- каже Ніка.
-Мені немає куди йти - говорить Матвій сумним голосом.
- А як же твої лялечки ? Невже закінчилися? - чую голос подруги, сарказм.
- Не починай... можно в тебе залишитися на пару днів?- питає хлопець.
- Ок. Дай Поліні телефон.- каже Ніка.
Матвій віддає мені телефон, та продовжує стояти. Мабуть хоче дізнатися про що ми будемо говорити.
- Я тут- кажу їй.
- Слухай Поль, ти ж мене не покиниш? Брат тобі заважати не буде. Будь ласка...- просить. 
- А чому він не може подивитися за Кряком ?- питаю у Ніки.
І тут, що я чую... цей красунчик хрюкнув. Я підіймаю очі на Матвія і що я бачу. Він сміється.
- Як? Кряк? Хахахаха.- сміється хлопець- Це що за істота ?
- Сам ти істота- чую голос подруги з телефону. - Поль, будь ласка.. ти ж бачиш, він не адекватний. 
- Добре, але ти будеш мені винна. Одне бажання. - кажу їй.
Потім придумаю яке. 
- Я згодна. Тільки закон порушувати не буду, май на увазі. - каже подруга.
- От такої ти про мене думки?- питаю. - Гаразд, придумаю щось.
- Можеш передати телефон Матвію?- питає .
Я передаю телефон,  та чекаю коли вони закінчать розмову.
- Так- каже її брат.
- Май на увазі,  Полю не чіпай! Якщо вона хоч раз скаже, що ти її образив.... ти труп. Зрозумів?- чую голос подруги.
Схоже любов у них взаємна. Хах.
- Добре сестричко... вона нічого не скаже - дивиться на мене хлопець і починає сміятися. 
- Я попередила!- сказала подруга і відключилась. 
Підхожу до Матвія щоб забрати свій телефон. А він ховає його собі за спину.
- Смішно- кажу і протягую руку, щоб він віддав телефон.- Телефон віддав.
- А що мені за це буде ?- питає і дивлячись на мене, облизує свої губи. 
- Не правильне питання... краще запитай, що тобі за це не буде?- кажу.
- Тобто? - питає.
Не зрозумів чи прикидаєтся?
- Віддав телефон! Якщо ні... я знаю дуже багато способів довести людину до істерики. -кажу і дивлюся йому в очі не моргаючи .
- Цікаво! Наприклад? - питає з цікавістю.
Хм, схоже у мене є шанс відірватися на ньому. Сподіваюся подруга про це не дізнається. Що ж...я попередила.
- Побачиш- кажу йому.
І швидко роблю крок йому за спину, забираю телефон. 
- Та кімната в яку ти зайшов без попередження,  моя. Шукай собі іншу.- кажу йому і беру свої речі щоб піднятися на другий поверх. 
- Але я завжди в ній спав, коли приходив до сестри.- говорить мені.
- Не біда, можеш попросити Кряка, він добрий. Може позичив би тобі свого коврика на одну ніч.- кажу і направляючись до себе в кімнату. 
Я зайшла і відразу лягла на ліжко. Нарешті, день був насичений. Майже відразу я заснула.