II

Кап.

Цок-цок.

До квартири пробралися? Але як?

Тим часом кімнату огорнули справжні сутінки. Раптовий морок був настільки щільним та дискомфортним, що захотілося вийти якнайшвидше. До коридору, і байдуже, що там щось шумить. Зате світліше...

 — Іра!

Чого б їй повертатися так швидко? Та ще й мовчати? Чи... просто прорвало трубу під умивальником? Ну точно, звідси й звуки, і сморід жахливий...

Невиразна тінь промайнула поряд, коли Максим обережно відчинив двері на кухню. Воно линуло прямо у шпарину. Через двері й до холодильника.

Стіл не стояв на місці. Відсунувся до вікна. А під ним — крихти бетону.

Шшмиг!

Промайнуло швидше, ніж хлопець кліпнув. Перед тим, як зникнути біля вентиляції, воно набуло форми. Сіра постать завмерла. Однієї миті виявилось достатньо, щоб Максим запам'ятав.

Тонка фігура без кінцівок зависла між підлогою й стелею. Не тіло, а шматки із бетону, дерев'яної трачки та пластмасових труб разом. Переплетено химерно. Посередині цього всього — арматура. А зверху схожа на газовий лічильник непропорційна голова. Морду описати Максим би не зміг. Схожі узори можна розгледіти, якщо довго вдивлятися на деревину, чи гладенькі дошки. Усі ці кола та круги...

Бжжж.

Завібрував телефон у кімнаті. Хлопець кліпнув, відволікся. А від потвори лишень мерзенний запах залишився. Клацнуло щось у нутрощах вентиляції. І все. Зникло.

Холодний слиз із жаху та огиди переливалися всередині. Стиснувся шлунок, позатерпали ноги. Слабо контролюючи себе, Максим спиною вийшов у коридор. Притиснувся задом до шафи у передпокої. Очі відводити з того самого місця на кухні так і не посмів.

— Поз-будь-ся її.

Це вітер протягнув десь у нутрощах старого будинку.

Це квартира показала себе. Вийшла та заявила про свою волю.

Зараз увімкнеться холодильник.

Гггууууууу....

Це просто божевілля...

Телефон у кімнаті далі гуде, видно по роботі тривожать.

Так легко й розум втратити. 

Він ще постояв трохи, підпираючи потилицею шафу. Серцем хлопець відчував, що житло не заподіє йому шкоди. А от Іру треба попередити неодмінно.

Простоявши хвилин сорок перед краном, що пускав холодну воду у ванній, Максим врешті повернувся до кімнати.

Холодильник продовжував набирати оберти, вже знайомі примарні голоси продовжували віщати. Максим знову натягнув навушники. Він, звісно, перевірить раковину на кухні, чи все там гаразд. Але потім.

Він змінив положення за столом так, щоб не сидіти спиною до кухні.

Робота не йшла.

Хрускотів кафель, ніби кістки.

Відчувалася чужа присутність. Усюди.

— Іра, давай знімемо номер у готелі. Щоб не ночувати вже тут.

Вона зміряла його поглядом, яким можна забити цвях. Якраз повернулася вже. Затрималася сьогодні. Виглядала виснажено.

— Ти що, головою вдарився? То не допросишся від тебе нічого, то ти з дому мене проганяєш. Що таке?

Максим сів поряд на диван, зіщулився, наче над ним повисло щось велике.

— Ір, квартира не хоче, щоб ти... щоб ми тут були. Тільки вислухай! Я сьогодні бачив дещо. Просто повір, воно недобре на нас. І на твої слова. Які ти казала. Ір, прислухайся до мене, будь ласка. Давай сьогодні ж...

— Макс це ти так невміло хочеш посваритися?

Він перейшов на шепіт:

— Ні-ні, Ір. Я серйозно, давай...

— І я серйозно. Серйозно змучилась сьогодні. Хочу просто, щоб ти замовк, або хоча б не навантажував мене якоюсь дурнею. Вийди з дому, провітрись.

Максим намагався пояснити ще кілька разів, але що він зробить, якщо Іра не сприймає? Коли це почало перетворюватися на звичайну сварку, він врешті замовк.

Переконавшись, що дівчина вийшла з кімнати, він тихо промовив одними губами прохання, щоб домівка потерпіла ще бодай кілька днів.

— Макс, ти казав, що приходив сантехнік, — уточнила Іра, оглядаючи кран у ванній.

Змішувач на перший погляд працював нормально, вода йшла. Але холоднюча, як лід. Гаряча не вмикалась. Таке було вперше.

Максим зайшов до ванної. Чомусь не здивувався.

— Так, він все оглянув, воно працювало...

— Ну ти сам можеш побачити, як працює. Добре, постав мені воду на плитку грітися.

— Ір, скоро з’їдемо. Завтра будем на оглядинах — може й домовимося одразу.

Він намагався підтримати дівчину, хоча сам відчував глибоку суміш роздратування та страху. Ще й знову запах з'явився, наче сусіди сміття спеціально до витяжки закидували.

Вже потім, коли хлопець сам приймав душ — змішувач працював правильно.

Що б там не було, а забиратися звідси треба.

Як завжди перед сном вони вирішили випити чаю, побалакати про день, що пройшов. Один з небагатьох ритуалів, на яких тримався союз молодої пари. Часопроведення, коли вони не сперечалися. Інколи — кожен у своєму телефоні сиділи. Зате у тиші.

І як тільки дівчина відкрила кран, щоб наповнити чайник, до носа Максима знову проникла гниль.

— Фу!

Іра відступила від раковини. Жовтувато-зелений потік смердючої рідини відбив будь-яке бажання проводити ще хоч трохи більше часу на кухні. Дівчина закрила кран і вилаялась.

— Може, аварія якась.

«Ні. Не аварія…» — відповів він сам собі одразу. 

Час тягнувся, як шнурок навколо шиї. І подітися нікуди, і дівчину не витягнеш. Лишень нові скандали провокувати...

Вночі спали погано. Вона вертілася з боку на бік, а Максим слухав, як до нього намагається заговорити люстра. Похитуються її скельця, дихають вологим.

Цей голос не належав ні чоловікові, ні жінці. Він нескінченно повторював одні й ті ж фрази, робив це без доброго наміру. Максим рішуче опирався тому, щоб аналізувати почуте. Провалювався у напівсон, де образи минулого й сьогодення нашаровувалися один на одного. А далі йшли кошмари, бо згадувалася потвора на кухні.

Колись він читав, що інколи навіть здорова людина може бачити галюцинації. Раптово і яскраво. Може, це воно і було?