15 - Скандальні гойдалки

Струнка яскрава білявка підходить до нас з іншого кутка галявини. Моя колишня як завжди: макіяж, укладка, трикотажна сукня в колір шкіри обтягує найдрібніші рельєфи, підбори вгрузають у траву…

Попереду неї летить аромат від Гуччі – це я колись дарував. Приємний парфум, з нотами малини, та мені хочеться заткнути носа. А заразом ще й очі, стерти залишки спогадів.

Це все не моє – немов в іншому житті відбувалося… чи я був дуже сонний і подивився фільм із кимось напрочуд схожим на себе в головній ролі.

Кадри з минулого миготять перед очима. Були там і вдалі сцени, та фінал історії все зіпсував. Тому – трієчка. Вдруге точно не дивитимусь цю кінострічку!

Люба приваблива дівчина, проте зараз я чітко розумію, скільки в ній наносного, нафарбованого, накрученого, награного… синтетичного.

Раніше мені подобалась саме її глянцевість, фотогенічність. А зараз не чіпляє – я голодний до змісту і смаку непідробних емоцій.

– Ромочко! А я дивлюсь, ти чи не ти… – перебільшено вдає здивування. – Незвично тебе бачити без костюма, та й формат взагалі не твій, але я рада, що зустрілися. Я тут із подругами, ти не подумай…

Вказує собі за спину на зграйку дівчат. Ті завзято махають ручками. З кількома я знайомий – такі ж нашийні звірята успішних гаманців. Навіть дивно, що вони зібрались тут, а не в елітному барі.

– Хотіла поговорити, але ніколи не можу додзвонитися. Весь час зайнято. А ти тут… з ким?

Ще і претензія в голосі!

Міцніше стискаю обійми, у яких здригається моя фея.

Зітхаю… Як невчасно, їй-бо!

Заспокійливо погладжуючи оголене плече Вірочки.

– Мені ця зустріч взагалі не тішить, проте маю представити… це моя колишня. Любов.

Відчуваю, як стрімко й напружено випрямляється Віра.

Ну супер, Чумацький!

– В сенсі – її так звати. Люба, Любов. Ми раніше зустрічалися. А це моя Віра, – промовляю з натиском до колишньої.

Теж двозначно звучить… та я вже не вдаюсь до пояснень. Ім’я і вшите в нього світле поняття ідеально компануються.

– Додзвонитися ти не можеш, бо я тебе заблокував. Між нами немає спільних тем. І зараз вони теж не виникли, – перериваю Любу, що вже розтулила детально промальовані блискучі губи в черговому пориві.

Не треба мені ускладнювати ситуацію! А й сам справляюсь…

– Ясно… – тягне з кислою посмішкою, кружляючи виразними очиськами по фігурі Вірочки й моїм рукам, що огортають дівчину. – Я просто хотіла сказати…

– Не треба! Це нічого не змінить, хіба що зруйнує нам побачення, хоча воно й так… – повертаю нас спиною до блондинки. – Бувай.

Розтискаю обійми, але надійно тримаю долоню Віри. Мене підтрушує від внутрішньої напруги. Хоч би Люба нічого не бовкнула!

Веду Вірочку до виходу з галявини. Несвідомо пришвидшую крок. Наче злодій, що намагається унести ноги з місця злочину.

Ех… а такий був чарівний вечір. Віра піддається моїм маневрам без зауважень. І це дає надію, що не все так і погано.

Я теж із її колишнім стикався, тож один-один.

– А знаєш що, Ромо! Якщо вечір я вам уже зіпсувала… – доганяє та хапає мене за вільну руку Люба. За інерцією розвертаюсь. Віра тихенько охкає за моєю спиною. – Насправді це ти винен! Бо в тебе проблеми. Ти хочеш заробити всі гроші світу!

Не всі… але амбіції я маю. Та й не було раніше претензій, коли вона з моїх карток ті гроші витрачала. Я не жадібний, проте потроху звірію від її істеричних закидонів.

– Щоб ти знав, я тебе не зраджувала!

О! А це щось новеньке, – здивовано хмикаю. Навіть цікаво стає на мить, як вона пояснить… «це»?

– Та розмова, яку ти підслухав… була першою і останньою. А крім неї нічого не було! Я просто сумувала, відчувала себе забутою, хотіла хоч якоїсь уваги. Адже ти весь час стирчав на своєму довбаному будівництві!

Та невже?

– Я б стирчав на ньому менше, якби ти могла підтримати цікаву розмову, а не витрачати натомість усі гроші світу на нові… – зупиняю себе. Видихаю. – Та ні! Кого я обманюю?

Не буду я підживлювати емоціями скандальні гойдалки, на які Люба так майстерно мене затягнула.

– Я в будь-якому випадку б там стирчав, бо ставлюсь відповідально до своєї роботи. А тобі бажаю для початку її знайти. Бо інвестиції, у які ти вкладаєшся, мають кінцевий термін прида…

– Тобто ти із цією хобіткою, тому що вона молодша?!

– Віру навіть не чіпай, чуєш? – роздільно ціджу по складах, випромінюючи чисту радіацію.

Аррр!.. Ну триндець! Не можна лупцювати дівчат, але просто зараз хочеться допомогти їй стулити отруйного рота!

– Все! Розмову закінчено, – відступаю від гріха та цієї ненормальної подалі.

– Ні, ти мені скажи! Чим я тобі не вдалася? Одразу все забув, викреслив. Навіть не спробував мене зрозуміти… помиритися, – схлипує на останньому слові, а в мені розливається чергова хвиля охрінівання. І, схоже, знову штовхає на атракціон «зневажені та скривджені».

Миритися зі зрадою? Це я мав ще переконати її бути вірною?

Ну так, я схиблений на своїй справі. Маю план розвитку, цілі та бізнесову хватку. Хіба вона була не в курсі?

Сумно стало? То книжку б почитала замість того, щоб розказувати першому ліпшому довбню, що має більше часу, якого кольору на ній мереживні труси!

Мої губи відразливо підтискаються.

Рейтинг нашої «кінострічки» летить у бездонну прірву. Та найприкріше те, що Віра стала свідком цього феєричного провалу.

Віра! Яка досі стоїть поруч.

Вона із чутливих. «Зчитує» з людей емоції і без слів, а зараз, мабуть, задихається від парів розкладу моїх минулих стосунків.

– Вибач за цю сцену, – довірливо звертаюсь до мовчазної та настороженої Віри.

Вразливо знизує плечима. Пальчики зациклено повторюють малюнок стібків на поясі.

– Я, мабуть, відійду, поки ви тут… О, телефон якраз! – вчіплюється у свою сумочку та прудко тікає до лавочки на головній алеї.

Із сумом та болісним відчуттям у грудях проводжаю її поглядом.