Частина 2

Брехні за чаркою і гільдії шукачів пригод

Побратими ігрової сесії

Розділ 2

— Як ти, бідося? — Каро, як завжди, з іронією, але в голосі чути турботу.

— М-м-м... — Ейз навіть не підводить голови.

— Макітра, мабуть, гуде? — Каро підсовує йому флягу, роблячи вигляд, що не сміється.

— А-а-а... — лише зітхає Ейз.

— Маю чим зарадити твоєму горю. Діставай колоду. Знаючи, хто батько твоєї коханої, я впевнений, що твоя колода — як кишеня деміурга: що згадаєш, те й витягнеш. Ти, брате, не гравець — ти дилер реальності з такими картами, — пафосно промовив Каро.

— Зроби мені віяло. Ця — ні, ця за дуже, ця не підійде. Ось ця! Хоча можлива побічна дія. Ти як переносиш випалювання магічних каналів? — блазнював Каро.

— Не сіпайся, бо замість надання першої допомоги жертві вийде «пас» у вічність, — продовжував жартувати Каро.

— Я серйозно, брате, — додає він, відводячи погляд, — таке горе з однієї чарки...

— Береш цю карту, затискаєш пальцями, як я показував, та підкидаєш легенько. Голова перестане боліти, бо вона відвалиться, — сміючись, пояснює Каро.

Після всіх маніпуляцій надиктованих побратимом наш герой отримав довгоочікувану протипохмільну першу допомогу. Простір ледь скривився, мов дим над жаром, і звідти, наче з іншого виміру, повільно проявився срібний глечик — важкий, холодний, дихав туманом, з цілющою водою.

— Пий, брате, пий, стане легше. Пий нам — багато справ потрібно впорати, — серйозно, без блазнювання, промовив Каро.

— Приходь до тями, і як полікуєшся, зроби над глечиком жест, ніби мацаєш велику кулю, і різко смикни руку догори, ніби вихоплюєш карту з повітря, та забажай обернути предмет на карту, — повчав Каро.

— Здоров’я твоє через деякий час нормалізується — і все буде добре, — запевнив побратима Каро.

— Ти говорити можеш? — нахиляється Ейз, ніби між іншим.

— Так, — киває він, ще трохи розгублено.

— Це добре. Тоді слухай. — Каро опускає голос. — Ти помреш.

Ейз мимоволі підвів голову.

— Я серйозно. У такій формі ти не протягнеш і тижня. Тебе обкрадуть, заріжуть, отруять, оклеветають, спокусять — і ще багато неприємних для тебе моментів. Із цим усім фінал один: ти — мрець.

Ти не знаєш нічого, не вмієш нічого, тож ти — мрець. Як уникнути такої роздачі, га, дилере реальності?

— Ти плести з лози вмієш? — раптом питає Каро.

— Ні, — Ейз морщиться. — А до чого тут лозоплетіння?

— До всього. З хаосу народжується порядок. Навчу тебе плести — й зрозумієш, що кожен рух може стати магією. Ти зробиш собі «плетену довбню», щоб тренуватись. Ти повинен зміцнитися фізично й магічно, розвинутись інтелектуально та емоційно. Черпай досвід із усіх джерел: кожна дія має принести виграш або хоча б не понівечити твою позицію.

Ти повинен вставати з застолу або переможцем, або хоча б при своїх.

Я зроблю з тебе гравця екстракласу. Твій потенціал і мої знання проведуть тебе шляхом Бога, — розійшовся Каро.

— Що таке шлях Бога? Навіщо мені всі ці митарства? У мене є чарівна колода, у мене є ти... — не договорив протест Ейз.

Каро випростався, сперся на тростину, наче на жезл влади. Пил віків, здавалося, злетів навколо нього, коли заговорив голосом, від якого навіть час робить паузу.

Щоб стати богом, необхідно пройти тернистий шлях. І щоб було вам, юначе, легше крокувати, демонструються точки прогресу:

Тварина. Тільки інстинкт, ніякого інтелекту. Душа заблокована.

Простір навколо завирував. Із туману постали тіні істот — вони бігли, рвали, їли, народжували й гинули. З вовків — у змій, із птахів — у риб, з риб — у хижих звірів. Усе текло й змінювалося без свідомості, лише інстинкт керував цим калейдоскопом плоті. Душі їхні, мов залізні кулі, були скути в темряві.

Ейз нахмурився, наче відчув сморід крові.

— То ось із цього все починається? — буркнув він. — Без думки, без мети… просто виживання.

Каро лише кивнув.

— Тварина не питає «навіщо», вона просто живе.

— А я питатиму, — тихо, але вперто відповів Ейз.

Потік форм сповільнювався. Із хаосу почали вимальовуватись істоти з очима, що вже бачили не лише здобич. Вони торкались одне одного не для нападу, а для співчуття. Звірі ставали людьми, люди — ельфами, гномами, демонами, ангелами. У кожному з них спалахував іскристий вогник — перший подих душі.

Тварина-розумний. Інтелект переважає над інстинктом; вам притаманне співчуття. Магічний потенціал проростає. Душа привідкрита.

Ейз вдивлявся в ті іскри, що запалювались в очах створінь.

— Це… схоже на пробудження, — прошепотів він. — Мить, коли розум раптом помічає біль іншого.

Каро посміхнувся.

— Саме так. І в цю ж мить народжується відповідальність.

— А отже — і страждання, — додав Ейз.

— Ти починаєш думати як людина, — схвально кивнув Каро.

Розумний. Інтелект підкорює інстинкт; ви співчуваєте й можете повністю керувати своїми бажаннями. Магічний потенціал сформувався. Душа відкрита на дев’яносто відсотків.

Світ перетворився на безліч сфер — планет, континентів, міст. На кожній, серед мільйонів тіней, спалахували поодинокі світлячки — ті, хто підкорив інстинкт і навчився волі. Каро провів рукою — і тисячі точок рухались, змінюючи орбіти, гаснучи й спалахуючи знову.

— Таких, — сказав він тихо, — на кожному світі лише кілька. Решта — лише статисти для їхніх театралізованих постановок.

— Формально ти — тут. Але поки що лише номінально. Без сили, без ваги.

Ейз скривився в напівусмішці:

— Тобто я — як новачок із золотою рамкою? Герой у блискучій картонній броні.