Глава 25 Проблеми потрібно вирішувати

***

Еммі

Почати все занову можливо лише тоді, коли ми відпускаємо біль. Важким ударом для мене стало розлучення батьків. Тоді я була підлітком. Невже просто поговорити зі мною і пояснити все не було б чудово. Мені просто констактували факт, що так буває.

Звичайно, це життя і інколи з часом розуміємо, що розлучення це абсолютно нормально. Тільки не для мене.

Після проведеного вечора разом з Амілем я твердо вирішила, що попри все хочу стати щасливою. Зустріч з батьками - це важливий крок до вирішення хвороби.

Тому я маю почати боротися з своїми страхами і нарешті глянути в очі, тому хто покинув мене десять років тому. Єдиною людиною, який міг би допомогти знайти мені батька був Тім. 

Повертавшись додому в голові прокручувала майбутню розмову з ним.

Як почати? Про що говорити?

За ці роки ми стали абсолютно чужими людьми. Відчинивши двері квартири брата одразу відчула, що щось не так. Зайшовши на кухню побачила, що Тім був не один. Ми одразу поглянули одне одному в очі, він був наляканий.

Незнайомець сидів спиною до мене, тому розгледіти його не могла, після хвилинного мовчання брата і його схвильованого погляду на мене незнайомець повернув голову і окинув мене поглядом.

Це він. Мій батько.

Невже, доля сама підкидає мені можливості змінити життя на краще. Його погляд холодний, ні грама любові до мене в них немає, навіть презирство читається в його очах. 

- Ну привіт, доченька, - відсторонено споглядає на мене.

- Привіт тату, - перевожу подих і присідаю поруч біля них.

- Отже, знову вішаєш свої проблеми на брата?  - суворо промовив від чого я мимоволі здригнулася.

- Що? - ком в горлі не дає змоги промовити і слово далі, лише його повністю зневажливий погляд змушує мене мовчати.

- Еммі, тобі вже скільки років? Так і не навчилася самостійно вирішувати свої проблеми. Мої старання пройшли марно, навіть Тіма відправив подалі від тебе, щоб нарешті почала робити все сама і не бігати з кожною проблемою до нього. 

- Чому? - нервовий смішок заполоняє кімнату.

- Це все було заради твого благополуччя. 

- Навіщо ти приїхав? 

- Сина побачити. Не думав, що і ти тут. 

- Тобто мене ти не хотів бачити?

- Не зовсім так, Тім розповів мені про те, що сталося і я приїхав, щоб нагадати тобі. Ти не маленька дівчинка і маєш викручуватися з неприємностями самостійно.

Підводжусь з місця і нервово дивлюсь на них. Серце стискається від цих слів, я нервово закушую губи, щоб втамувати біль.

Брат підходить до мене і стискає в обіймах, нашіптує в вухо, що не згоден з словами батька. Він прагне бути зі мною в будь яких ситуаціях і допомагати як старший брат.

Пекучий біль не проходить. Я не потрібна рідному татові, він піклується про чужих дітей, але не про мене. У нього тілька одна рідна дитина і це Тім.

Скільки б я не обманювала себе, це залишиться фактом. Мені потрібно зібратися і все для себе з'ясувати. На цьому наші життєві дороги знову розійдуться. Підходжу до стільця, випиваю склянку води переводячи дихання і повертаюсь до нього.

- Чому ви розійшлися з мамою? - спокійно промовляю і кручу в руках порожню чашку.

- Незадовго до розлучення у відрядженні я зустрів іншу жінку і покохав її. Ображати вашу маму мені хотілося менше всього, але почуття не обирають. Я приховував свої стосунки з нею, але одного дня ваша мама помітила мене з нею в ресторані. Ми з'ясували стосунки і єдиним рішенням стало розлучення.

- Мама так нікого не знайшла, досі кохає тебе єдиного. В мене є прохання, ми зможемо зустрітися всі разом і обговорити все?

- Ні. І моє рішення не зміниться. 

- Я вибачаю тебе, але не заради тебе, а для себе. Всі ці роки були жахливими для мене і мені було важко. Мені не вистачало твоєї підтримки тату, хоча зараз вже не потрібно. З цього моменту для мене в тебе залишився лише син, я ніхто для тебе, тому я піду в свою кімнату. 

Залишила  їх самих, швидко спрямувала ходу і зачинила двері.  Сил стримувати не було, я просто скотилася по стіні і почала гірко плакати. Мабуть сьогодні вперше, коли від сліз мені стало легше, я змогла відпустити образи і людину, яку  думала пробачити.

Якби він хоча б трішки приділив мені уваги, а не вів себе так відсторонено. Тишу в кімнаті заполонив звін мого телефону, поглянула на екран і побачила  напис "Мамулічка".

Вона завжди відчуває, коли мені погано, мабуть і цього разу материнський інстинкт не підвів. Змахнула рукою залишки від сліз і натиснула на екран телефону.

- Мамо привіт, - тремтячий голос не вдалося приховати.

- Привіт доню, в тебе все добре?

- Так,  все нормально. А ти як?

- Все чудово. Доню, мене не обманеш, я відчуваю що щось не так. Скажи мені, я хвилююсь.

- Сьогодні я зустрілася з татом і він не змінився. Він не визнає мене і я вирішила з'ясувати все, що сталося між вами і закрити цю тему. Мені шкода.