Глава 23 Відпускати біль

***
Еммі
На візиті до психолога наполягав містер Мітчел і я одразу погодилася. Це буде мій перший візит до нього, тому швидко привела себе впорядок після відпочинку з Амілем і почала шукати безліч статей як поводитися на прийомі і чи потрібно щось готувати зазделегідь.

Інтернет просто кишить інформацією і намагаюсь запам`ятати все. Бути розслабленою і відвертою, не уникати болючих тем і тим більше приховувати їх.

Це все зрозуміло.

Читаю далі і натикаюсь на пораду, що доцільно зазделегідь на аркуші паперу виписати проблему або те що не влаштовує в житті. 

Перед мною чистий аркуш паперу, ручка невгамовно крутиться в моїх пальцях. Я нервую. Проблема зрозуміла і ясна. Сміливості не вистачає, щоб стикнутися лбами з тим, що руйнує моє життя. Я слабка.

В голові крутяться моменти розлучення батьків на мій п'ятнадцятий день народження, зустріч з братом після скількох років, Аміль з яким мене пов'язую якась невідома ниточка.

Попри те, що я сама запропонувала просто забути те, що і так не пам'ятаю, цікавість того чому ми були знайомі раніше не відступала. Я навіть жалію, що попросила це. Протягом години все таки заповняю аркуш і ховаю в сумку.

- Еммі, мушу визнати те, що ви розповіли дивує навіть мене з двадцятирічним стажом роботи,  - спокійно вимовляє психологиня.

Жінка виглядає молодше свого віку, прямий погляд, діловий костюм, що підкресляє форми її тілу. Окуляри які додають образу солідності. Спина рівна, жоден мускул не рухається поки я за нею нагло спостерігаю. Її звуть Хлоя. Одразу переводить спілкування на неформальне. Попри явну різницю в віці. 

- Я боюсь, що це залишиться зі мною на все життя. Продовжувати забувати найцінніших людей для мене занадто жорстоко. Мені страшно, - вирішую дослухатися поради інтернет ресурсам і вивалити всі переживання, що не давали мені спокою. 

- Еммі, відчуття страху абсолютно нормальне, звичайно ж до того моменту поки це не переростає в тривогу. В твоєму випадку це вже тривожність. Вона повністю бере контроль над твоїм життям і ти піддаєшся їй. Ти прагнеш позбутися її, але починаєш ще більше занурюватися в тривогу. Чим частіше будеш боятися забути людину це відбудеться набагато раніше, ніж могло б бути.

- Що мені робите? - голос тихий, мені хочеться, щоб цей жах якнайшвидше закінчився і жити щасливо як всі люди.

- Одним сеансом ми не обмежимося звичайно. Пройдемо повний курс лікування. Перший почнемо прямо зараз. Для того, щоб ти краще зрозуміла проведу міні-лекцію. Розумію, що в більшості випадків мої колеги просто вислуховують і дають поради, але сьогодні спробуємо використати мою власну розроблену методику. Отже, процес забуття невід'ємна частина нашого життя.

Слухаю Хлою уважно, намагаючись запам'ятати кожну деталь і нічого не проґавити. Однією з функцій забуття є перенесення травматичних моментів або навдач.

Для підтримування нормального функціонування психіки людина ніби саме відштовхує від себе болючі спогади. Найкращий вихід просто забути.

Візьмемо за приклад Амнезію - це повна або часткова втрата пам'яті, викликана фізичною травмою. Натомість твій побічний ефект викликаний не фізичним болем, а моральним. 

- Це звичайно якщо говорити простими словами, - продовжує психологиня, - твій випадок дійсно цікавий, але ми впораємося. Найкращим способом вважаю повне прийняття ситуації. Звичайно ж забуття всіх образ і пробачення близьких людей. 

- Тобто мені потрібно просто пробачити всіх за те, як вони вчиняли зі мною? - зриваюся на крик.

Психологиня хитає головою і підводиться до столу, наливає в склянку воду і подає мені. Сідає на крісло і чекає поки я намагаюсь заспокоїтися. Вичікує і знову продовжує.

- Еммі, пробачити не означає виправдати вчинки інших. Це твій вибір відпустити болісні моменти і йти далі. Інакше не вийде. Гнів від того, що в твоєму житті все йде наперекір буде лише поглинати тебе. Зроби перший крок, а саме прийми розлучення батьків. Поговори з мамою і батьком разом і розкажи їм те, що ти відчувала тоді. Ти була ще підлітком і не впоралася, це нормально.

Домовившись про наступний прийом виходжу з кабінету і важко дихаю. Прийняти правду завжди болісно і необхідно, щоб жити далі. Одна думка про можливу зустріч з батьком збиває мене з пантелику. Мені було легше, коли підкреслила для себе, що у нього є інша родина і він повністю зайнятий нею. На мене часу не вистачило. Виходу немає, потрібно поговорити з батьком. Занадто важко. Думала це буде простіше. В такий момент мені хочеться просто побути в обіймах Аміля і не думати про поступові кроки до пробачення. 

Виходжу на вулицю і помічаю потужний ливень, повітря стало чистим і можна вдихнути на повні груди, але пекучість всередині не дає зробити це якомога яскравіше. Поспіхом беру телефон і набираю його.

- Так, Еммі, - коротко чути в гудку.

- Ти вільний? - від холоду зуби клацають.

- Ти де? - нервово відповідає Аміль, - Я приїду за тобою. 

- Я... - не можу вимовити і слова.

- Просто скинь геолокацію мені. Скоро буду, - ледве перекидаю геолокацію і натискаю на відхил виклику.

Через десять хвилин біля будинку зупиняється машина. Хлопець швидко виходить з неї і підходить до мене. Ні слова не промовляє накидає на мене свій піджак і міцно стискає в своїх обіймах. Сльози крапають на його плече.