Глава 17 Відголоски дитинства

Любі читачі, нова глава очікує Вас, приємного читання❤️

Еммі

15  день народження Еммі

Цей день в своїх снах я згадую довільно часто. Саме тоді все зруйнувалося, з щасливої і люблячої родини ми перетворилися на чужаків. Вони розлучилися саме на мій день народження. Чому саме сьогодні? Невже не було можливості зберегти шлюб заради дітей, у них було двоє спільних дітей. Я егоїстка. Заради нас, вони б лише мучалися одне від одного і ми з Тімом щасливішими б не стали. Розлучення було необхідним, але не на мій день народження.

-Чому ви розлучаєтесь? - мій погляд перемістився на брата, спокійний в своїх думках, коли я була збита з толку через заяву батьків, - Чому саме сьогодні? В такий день?

- Доченька заспокійся, так вийшло, - спокійно відповіла мама, - ти ще занадто мала і не розумієш, але з часом ти нас зрозумієш.

- Ти маєш це прийняти як должне, - суворо перемістив погляд тато на мене, - ти маєш стати сильною і витривалою, не дозволяй емоціям тебе схопити, поглянь на свого брата і бери приклад.

Поглянула на брата, він виглядав дійсно спокійним і зосередженим, наче нічого тільки що не сталося. Але чи відчував він тоді саме такі емоції? Точно ні. Я знала свого брата, він приховує їх і судячи з слів тата у нього це виходить. Брати приклад з брата? Я інша, мені потрібно виражати свої емоції і випускати пар, в цьому ми відрізнялися.

- Тім, ти нічого не скажеш?

- Тобі вже все сказали, що ти хочеш почути від мене?

- Ось це чоловік, - заявив наш тато, - вміє контролювати себе і ти маєш бути такою теж, а то буде важко жити в цьому світі, - вказав пальцем на мене і я вспихнула злістю.

- Я що лялька якась? Те, що відчуваю, то і кажу, я не буду лицемірити і казати, що нормально відношусь до вашого розлучення.

- А мала б вже зрозуміти, що від твоїх слів і емоцій нічого не зміниться і ще ти маєш знати, що залишаєшся з своєю мамою, але він, - вказав на брата, - залишиться зі мною.

- Що? Я зовсім не потрібна тобі? 

- Я люблю тебе Еммі і знаю, що краще тобі буде з нею, а Тіма справжнім чоловіком виховаю лише я, - тато любить мене, але його вчинки кажуть про інше.

- Він вже не підліток і виховує себе сам, він майже дорослий чоловік.

- Еммі ти не засвоїла урок, чоловік завжди має намагатися стати ще більш кращим, бути відповідальнішим за себе, за свою майбутню сім`ю, стати успішним. І він це зробить, з його то даними і характером.

Мій брат виглядав дуже привабливо, в школі на нього звертало увагу багато дівчат, навіть моя подруга Мія не могла не помічати його, вони зустрічались не довго, обидва зрозуміли, що нічого серйозного з цього не вийде. Його русяве волосся і карі очі ось що  помічали дівчата в ньому і божеволіли. До того ж він був цілеспрямований і перспективний, з його розмов я одразу зрозуміла він стане успішним, це лише питання часу. 

- Брат, ти нічого не скажеш? - я поглянула на нього з благаючим виглядом, щоб він не мовчав, а сказав хоча б щось.

- Еммі, ти все потім зрозумієш, лише подорослішаєш.

- Та досить казати про мій вік, я достатньо обізнана і доросла, але можливо просто не хочу це розуміти.

- В тебе немає виходу, - відказав брат і нарешті поглянув на мене, - ми будемо спілкуватися, бачитися одне з одним, просто жити порізну, а так моє відношення до тебе не зміниться.

- Я сподіваюсь на це, - присіла на стульчик і задувши свічку на маленькому тортику з написом, - З днем народження мене.

Все змінилося, ми жили окремо і бачилася з братом я рідко, його поглинуло навчання і перспективи, а тато спочатку навідувався до мене, але з часом навіть не телефонував мені. 

В школі сидівши на черговому уроці на телефон мені прийшло повідомлення від Тіма:

Привіт. Сьогодні у мене літак, якщо хочеш побачити мене приїзжай в аеропорт о 13:00.

- Що все це означає? Який літак? - мої питання перервала вчителька з математики яка тільки що пояснювала нову тему, - Еммі, ти готова відповісти на питання?

- Що? Я? - схопила свій рюкзак і вибачившись вибігла з класу з словами, - мені потрібно терміново йти, вибачте будь-ласка.

Я встигла швидко забігти в приміщення і побачила брата з валізами і квитком.

- Ти куди зібрався? - обійняла його.

- Еммі, я їду в іншу країну навчатися, стану лікарем, відкрию свою лікарню.

- Чому ти раніше не сказав мені? Чому так пізно?

- Мені було важко тобі казати про це, я не хочу їхати від тебе, але мушу. Вибач мене і живи щасливо.

- Але, це ж не кінець? 

- Не знаю. Ти не маєш сумувати. Візьми себе в руки. Все налагодиться, - обійнявши мене, брат розвернувся і пішов на реєстрацію свого рейсу, на моїх очах почали з`являтись сльози.

- Як ти міг? Ти ж був центром мого життя. 

Розлучення батьків і ситуація з братом дуже вплинули на моє життя. Я вже не була тією Еммі, що раніше. В мені щось зламалося. Я вважала себе покинутою. В мене була мама, але їй теж було не легко і я це розуміла. Поділитися з кимось я не могла і копила все в собі. Як каже мій тато: “Контролюй свої емоції”. Я контролювала їх в собі і вони почали руйнувати мене всередині. Мабуть тоді все і почалося. Мій синдром.