Глава 16 Все пішло не по плану

Любі читачі, нова глава очікує Вас, приємного читання❤️

Аміль 

Вона не взяла слухавку від мене годину тому, я готував свою промову приблизно тридцять хвилин. Моє серце пропускало по декілька ударів поки я дивився на екран телефону і не міг натиснути кнопку зателефонувати. 

- Та до біса все це. - Мої руки сперлись на дерев'яний стіл і нахиливши голову на свої лодоні різко зітхнув, раніше робота витягувала з мене всі сили, а зараз бажання бути з нею.

Стукіт в двері змусив мене відволіктися від думок, отримавши дозвіл в кабінет зайшла Ірен.

- Аміль, дисертацію вже затвердили, - з посмішкою повернулася до мене, - вітаю вас.

- Добре, дякую, - новина не викликала ніяких почуттів, - підготуйте все для конференції найближчим часом.

"Кожен з нас робить свій вибір. Правильний він чи ні ніхто не знає, але ми несемо відповідальність за свої дії. Обравши кар'єру чи отримав Аміль щастя? Чи його щастя було в зовсім іншому? Але то був його вибір і він його зробив. Але можливість виправитися завжди є. Ніколи не пізно, головне усвідомити."

- Я маю сьогодні поїхати до них і сказати все це їй в очі. 

Еммі 

Бажання піти в місцевий парк одразу з`явився в мене тільки вийшовши з лікарні. Йти додому зовсім не хотілося, потік думок заполонив мій розум і хотілося побути в самоті. Сама з собою. Сама зі своїми думками. Брат, робота, друзі, Аміль. Про останнього я думала досить часто і не могла зрозуміти причини, це все через поцілунок, чи що це за невідома ниточка яка тягне мене до нього? Мабуть це нічого не означало для нього. А для мене? Майкл був привабливий, але я не відчувала з ним себе особливою. Можливо як друг він був чудовою кандидатурою, але хлопець не викликав у мене  особливих відчуттів. Мій телефон пролунав в сумочці і знайшовши його швидко прийняла звінок.

- Привіт мам.

- Доченька, як у тебе справи? - почула мамин голос і відчула полегшення на душі.

Мама була єдиною людиною, яка завжди була зі мною і ніколи не покидала мене. Вона працювала на двух роботах, щоб я не відмовляла собі в нічому, вона любила мене просто так. За те, що я просто існую і я була вдячна їй за це.

- Все добре. В пошуках роботи зараз, але поки нічого не виходить.

- Все вийде доченька. Я вірю в тебе. Коли будуть онуки? - відчула як вона посміхається, мама любила цю тему і почала вже сама з нею тролити, хоча вона дійсно хотіла вже, щоб я народила дитину.

- Ну мам, в мене навіть хлопця немає, які діти?

- Шукай і нічого не хочу чути.

- Якби все було так легко.

- А ти не ускладнюй.

- Мама, добре. Тут така справа, я не розповідала тобі, але я зараз живу з Тімом, - мама затихла і я відчувала лише її розгубленість через звістку.

-Тім? - тихим голосом промовила мама.

- Так мама, все дуже заплутано. Обіцяю розповісти тобі все, коли приїду до тебе.

- Коли ти приїдеш?

- На наступному тижні. Домовилися?

- Добре. Відпочивай і будь на зв`язку. Люблю тебе. Передай йому вітання від мене і я сумувала, - мама плакала і я знала про це,  матір сумувала за сином якого не бачила декілька років і це стало її болючою темою.

- Бувай мам. Люблю.

Завершила розмову і вирушила в кав`ярну. Додому йти не хотілося, тому замовивиши каву і тістечко насолоджувалася чудовим виглядом з вікна слухаючи музику в навушниках, коли не помітила як на вулиці потемнішало. Потрібно було повертатися додому. Підходивши до під`їзду квартири помітила Майкла. 

- Майкл, привіт. Ти чому тут?

- Привіт, важлива розмова з тобою.

- Яка?

- Аміль говорив з тобою? - поцікавився той.

- Ні, а до чого тут він?

- Пам`ятаєш я розповідав тобі історію мого брата? - почала пригадувати нашу розмову того вечора.

- А брат, що хоче вибачитися перед дівчиною? Ну так. А до чого тут це?

- Мій брат – це Аміль. Я про нього розповідав тобі і він мав вибачитися перед тобою.

- Брат? Стоп, я нічого не розумію.

- А тобі і не потрібно нічого розуміти. Все пішло не по плану, - він поглянув кудись в сторону за мною, мені хотілося прослідкувати за його поглядом як він повернув мене до себе.

- Так потрібно, вибач, - після цих слів він однією рукою схопив мене за шию, а іншою за талію і притянувши до себе накрив мої губи своїми і почав шевелити по них. Декілька секунд я була в ступорі і нічого не розуміла поки не оцінила ситуацію і почала відштовхувати хлопця від себе, але він був сильнішим за мене, тому мої спроби не увінчалися успіхом. Доки не відчула присутність ще когось біля нас, сильні руки відштовхнули Майкла від мене і я поглянула в сторону. Аміль це був він.

- Майкл, що ти твориш? - запитав він як я вже дізналась брата.

- Те, що мав зробити, - підвівся, бо від поштовху впав на землю, - вона має все знати, поки не пізно.