Глава 8 Ми все ще разом

Любі читачі, нова глава очікує Вас, приємного читання❤️

Еммі

-Доля. Вона нікого не жаліє. Ми всі скаржимося на неї Вона буває досить жорстока, але вона стає в якийсь момент для всіх жорстока. В ту секунду, коли ти радієш і посміхаєшся, в когось доля наносить жорсткий удар на все життя. І так з кожним з нас. Життя це бумеранг, ніколи не знаєш, що буде з тобою потім, все в цьому світі змінне. Сьогодні ти щасливий, а завтра ні. Сьогодні ти почуваєш себе пригнічено, а завтра ти стаєш найщасливішою людиною в житті. Так і зі мною доля грала, як хотіла. Доля, це все доля. Він неї не втечеш і не сховаєшся. Не жалійтесь на долю, бо в когось в цей момент розбивається все життя. 

- Самотність. Це слово знайоме мені і вам. Самотність не так страшна, як те коли люди почуваються себе комфортно в самотності. Це ще страшніше. Із веселої, усміхненої людини можна стати холодною і замкнутою. Все через самотність. Це страх. Бути самотнім - це один з страхів людини, який вона не визнає.

- Кохання. Те що руйнує і те, що зцілює. В житті я кохала лише раз або мені так здавалося. Кохання робить з нас хворих і п'яних. Ми робимо дурниці. Хоча можливо воно того варте. Для кожного вона своя. 

Чи хворі ми з Амілем від кохання? Чи це мої галюцинації?

Вони розійшлися. 

Аміль

"Зрозумів, що знову залишився самотнім. Заплутався в своїх почуттях і при цьому ранить її. Ми починаємо цінити лише тоді коли втрачаємо. І жаліємося, що все це так сталося."

Еммі

"Знову покинута і самотня. Знову лікарня і ці стіни. Знову вона стає щаслива лише на мить. Знову їй боляче, це наче круговорот Знову. "

Чи зможуть вони Знову бути разом?

Ми все ще будемо разом? Цього ніхто не знає. Якщо замислитись про щасливий кінець, то звичайно я маю пробачити його, а він покохати мене, все як пишуть в книжках, але чи потрібно нам бути разом після всього?

Можливо ми не придназначені саме один для одного, а в кожного з нас є своя інша половинка і ми станемо щасливими, але порізну. Чи ми зможемо пройти всі труднощі разом?

Аміль

Після самотнього вечора  зрозумів, що мені потрібно вибачитися перед Еммі. Я вчинив з нею підло, маю розповісти їй всю правду і можливо вона зможе мене пробачити. Приїхавши до лікарні підійшов до своєї колеги Ірен, яка перелистувала журнал з обліком пацієнтів. Я знав, що Еммі тут, Тім обмовився в той день і знав її ще не виписали. Це мій шанс.

- Ірен, ти не знаєш в якій палаті Еммі? - швидко проговорив я.

- Я зараз пошукаю, - почала шукати номер палати, - А що з нею сталося? 

- Ірен, немає на це часу, знайди мені палату. 

- Я шукаю, зачекай трішки, - сказала Ірен.

В цей час не міг просто стояти і чекати, мені хотілося якнайшвидше розповісти все Еммі, хотів позбутися своїх думок, що вчинив як негідник. Я не був серед тих, хто б міг вчинити так, але не мислив про свої дії раніше, моя голова була наче в тумані.

- Аміль, вона в 303 палаті, - не дослухавши починаю бігти по коридору, щоб поскоріше побачити її і пояснити їй, вона знає про дисертацію, я все поясню,  Ірен здивовано дивиться на мене, відчув її погляд і почув слова, - Взагалі вже з котушок злетів, ця робота його погубить. 

Дійшов до палати і застиг перед самими дверима, як мені зайти і все пояснити їй. Тут мені стало страшно від всього, ось тільки нещодавно був повний рішучості поговорити з нею і все вирішити, а зараз боюсь навіть постукати в двері. Відкривши двері побачив її, вона виглядала змученою і подавленою і тоді зрозумів, що вона така сама як і я. Самотня. І ми двоє самотніх в цьому світі призначені один для одного, щоб заповнити наші душі і ми стали щасливими разом.

- Еммі, я прийшов до тебе, - вона поглянула на мене дивним поглядом, - розумію, що ти не хочеш мене бачити, але ми маємо поговорити. Я маю тобі все розповісти. 

Тільки я хотів щось сказати, як Еммі знову дивно поглянула на мене і хотіла щось сказати - Еммі, ти маєш вислухати мене, не дивись так, я розумію тебе, але дай мені шанс розповісти.

- Можна мені хоча б слово сказати, я не розумію нічого. Ви взагалі лікар, чому ви так розмовляєте зі мною наче я вам подружка якась. - суворо сказала Еммі і я застиг, вона настільки викреслила мене з життя, що поводить себе так наче ми незнайомці.

- Чому ти так відсторонено говориш зі мною, ми ж з тобою не чужі люди. - з сумом в голосі сказав я. 

- Божевільний, ви взагалі хто?

- Тобто, хто я? - здивовоно запитав і поглянув на неї. - Я твій хлопець. Да ти вирішила зі мною розійтися, але я вважаю, що ми ще разом.

- Я вас не знаю, - злякано сказала вона, - я боюсь вас. Не підходьте до мене, я вас вперше бачу. 

- Еммі, це я Аміль, - намагався доторкнутися до її руки, коли побачив, що вона боїться і починає панікувати.