Глава 2 Він закохається в мене по справжньому

Любі читачі, нова глава очікує Вас, приємного читання❤️

Еммі

В лікарні мені повідомили, що я маю хворобу, яку вони не можуть ніяк визначити. Все почалося з того, що я втратила свідомість на роботі і мене знайшли непритомну в своєму кабінеті. Прокинувшись в лікарняний палаті я побачила свою найкращу подругу Мію, вона була налякана і тремтіла всім тілом. Маленького зросту дівчина з довгим кучерявим каштановим волоссям, очі темно зеленого кольору наповнені слізьми. Худа з виразним лицем. 

- Мія, що сталося зі мною? Чому я тут? - підводячись на лікарняному ліжку запитала у подруги.

- Тебе знайшли непритомну в кабінеті, - плачучи сказала подруга.

- Мія, не плачь. Все добре, мабуть я перепрацювала. Вже як два дні не їла і спала по три години. Потрібно доробити проєкт, я не встигала. - намагаюсь заспокоїти її.

- Еммі, колись ти доведеш мене, я ж хвилююсь за тебе. Ти дуже дорога для мене. - подруга обійняла і почала ще більше плакати.

-Ну все, досить плакати. Мене вже нудить від сліз. Я всемогутня плакса і ти така сама. Ми точно копії одне одного. Мене сьогодні ж випишуть от побачиш.

- Мій особистий лікар

Через плач подруги не звертала уваги, що відбувається в палаті і лише заспокоювала Мію. Обвела поглядом і помітила, як в мою лікарняну палату зайшов привабливий лікар. На долі секунди ми подивились одне одному в очі.

В мить відчула, як по тілу почало розтікатися тепло. Тремтіння. Стало так приємно в серці при вигляді його блакитних очей. Все таки кохання з першого погляду існує. Завжди відкидала цю теорію. Такі історії пишуть лише в книжках думала, поки не відчула це сама.

- Ви мене чуєте? З вами все добре? - досить різко запитав лікар.

- Так, вибачте, замислилась про своє і не почула, що ви казали мені.

- Мене звуть Аміль, мене призначили вашим лікарем. Приємно познайомитися. Зараз у нас запланований обхід. Тому я маю вас оглянути і буду задавати вам певні питання. 

Як ви себе почуваєте? Чи відчуваєте слабкість в організмі? Можливо, крутиться голова, мерехтіння в очах, біль в тілі? Всі стандартні питання на які швидко відповіла в надії, що сьогодні відпустять додому.

- Ні, зі мною все добре. Нічого з переліченого не відчуваю. Впевнена все це через перевтому, тому чи можливо, щоб ви відпустили мене додому сьогодні? Просто ненавиджу лежати в лікарнях, одразу відчуваю цей запах різних болячек. Дратує. Дома мені буде набагато краще. 

- Нажаль ні, ви маєте тиждень, як мінімум ще бути в лікарні. В нас є підозри, що втрата свідомості сталася не через перевтому. Справа зовсім в іншому. 

З роздратованими очима поглянула в очі лікарю і промовила: 

- Мія, ти можеш вийти? Я хочу поговорити з моїм особистим лікарем сама. Наодинці. 

- Ні, буду тут і це навіть не обговорюється, - фиркнула подруга.

- Я розумію, що ти хвилюєшся, але все розповім тобі згодом. Просто залиш нас вдвох. - переконую Мію.

- Я маю знати, що з тобою відбувається. Навіть і не мрій, я буду тут. - не відступає вона.

Мій особистий лікар повернувся до найкращої подруги і промовив: 

- В нас зараз обхід, ви маєте негайно залишити палату і це не обговорюється. Відвідування пацієнтів згідно з розкладу на стенді біля ресепшину. Тому покиньте палату зараз же. - суворо викарбував кожне слово.

- Але я маю знати. Вона єдина, хто у мене є. Хочу допомогти їй у всьому.

- Якщо ви не хочете, щоб зараз тут була охорона, то ви вийдете з палати негайно, -  лікар сказав це настільки суворо, що навіть я вздрогнула від такого злого голосу. Відчула долю страху перед ним.

Подруга все таки вийшла з палати, а я повернулась до нього. І з суворим лицем сказала: 

- Можна було спокійно говорити з нею та не кричати на неї. Вона просто боїться. Це вже занадто. 

- Ви самі цього хотіли, чи не так? Я просто виконав ваше побажання от і все. Я взагалі - то очікував іншого. - вже більш спокійніше відповів він.

- Чого саме? - з посмішкою промовила до Аміля.

- Ну вдячності, наприклад.

Нічого не відповівши на це взяла його мужню праву руку і при дотику відчула, як кружляють метелики в  моєму животі. Це відчуття таке неймовірне та приємне.

- Можете мене відпустити будь - ласка?- сказала  глянувши прямо йому в очі. Зробила милі оченята, як у кота, наче думала, що це подіє на такого чоловіка. Аміль був здивований моєю поведінкою, я помітила це по його очам. Цей жест йому зовсім не сподобався.

Аміль

Її русе волосся, яке діставало лише до лопаток було таким привабливим, тонкі пальці, трішки припухлість губ і виразливе лице, її очі були схожі на ангельські. Тіло її було підтягнутим, вона виглядала привабливо. В ній було щось загадкове. Її хвороба чи вона сама як загадка. В дану хвилину мене дратувало як вона поводиться зі мною. Ми чужі одне одному, а вона чинить так, ніби знаємо одне одного вже дуже давно.