Побачимося Частина 2. 4.

                                                                     Розділ 4.

 Саймон знайшов Ганну в коридорі. Вона стояла біля вікна та оглядала вулицю крізь приціл "стейра". Судячи зі спокійної пози - ззаду, з боку відкритих дверей до кімнати, їй уже нічого не загрожувало.
 – Порядок? - боєць опустив зброю, прямуючи до дівчини, заглядаючи в приміщення.
 - Чисто. Вороги скінчилися.
 - Ага. Зрозуміло.
 Мартін, що йшов слідом, побачив тіло в першій кімнаті і пару в другій. "Офігіти який біохімік. Напевно чогось в анкеті та тестуванні не врахували." Він знав про підготовку Анни, її бойовий досвід, але все ж таки робота в лабораторії не передбачала такої холоднокровності. Він так думав. До цього моменту.
 - Що там зовні?
 – Темно. Чому місяць так світить ніби немає цієї хмарливості? – Дівчина відійшла від вікна закинувши автомат за спину.
 - Хто його знає. - Сток ще раз пройшов уздовж відчинених дверей. Вибрав кімнату без трупів. - Розташуємося, гадаю, тут.
 - Низ – порядок. - Долинуло з боку сходів
 - Верх – порядок. - Перехилившись через перила крикнув Саймон.
 Знизу пролунав тріск рації і бурмотіння Конрада. Усі затихли чекаючи на результати.
 - Нормально. З того боку, без втрат. - Капітан піднімався сходами. За ним Іван. - Навіть із полоненими. Пара стрільців вирішили довше пожити.
 - Хлопці розберуться? - Мартін пильно глянув на капітана.
 - Не турбуйтесь, сер. Все буде в порядку.
 - Тоді пропоную облаштовуватися на нічліг. Вранці помчимося далі, а поки що треба зв'язатися з Гауссом. Дізнатися як справи.
 Сівши за столом Мартін дістав телефон, поставивши на гучний зв'язок. Індикатор показував дві стійкі планки з'єднання. Набрав номер.
 - Слухаю? - Практично відразу пролунав голос Германа. Фоном йшов гуркіт мотора. - Мартіне?
 - Він самий, старий. Як наші справи? Нам є на що розраховувати? Ми у невеликій скруті але завтра продовжимо рух.
 - Все в силі, я вже на під'їзді до Ігумениці. Там все домовлено. Вам потрібно буде на південному краю міста знайти блок ангарів рибальської артілі. Сьомий ангар. При в'їзді посигналіть двічі і тричі блимайте фарами. Чекаємо з нетерпінням, Мартіне, бережіть себе. Пробач, старий, я в дорозі, зв'язок може будь-якої миті перерватися.
 - Нічого, Германе, ти тримайся там.
 - Добре. Побачимося.
 - Обов'язково.
 - Нехай, сука, береже себе. - Втомлено промовила Ганна відкинувшись на стільці. - Щоб я його випатрати змогла.
 - Це ні. - Стік прибрав телефон у кишеню. - Цю тварюку я сам уб'ю. Заріжу як тварину. Він навіть кулі не заслуговує.
 Він підвівся і підійшов до вікна, роздивляючись у світлі місяця сусідню будівлю. Там копошилися його бійці. Готувались до ночівлі. Поки все йшло досить непогано і навіть атака, здавалося непередбачена, була врахована заздалегідь і закінчилася перемогою. Але як воно буде далі?
 - Сер. - Саймон присів на підлогу, сперся на стіну, блаженно видихнувши. - А чи не може це бути навалою інопланетян? Ну так, це майте за мою маячню?
 - Цікаво. — Конрад сидів біля іншої стіни, перебираючи автомат. - Чого раптом така недовіра до фактів?
 - Це так, - Сай махнув рукою. – Спати не хочеться. Вирішив інтелект виявити.
 Мартін відійшов до стіни, сів поруч із Іваном. Той сидів трохи здивований, відсторонений. Чи то обмірковував щось, чи то просто позначався шок.
 - Ти як думаєш, пане Іване?
 – А? - Клочко підняв голову. - Про інопланетян? Не віриться мені у них. Що дуже дуже здалеку прилітають кораблі які що? Правильно. Нічого. Ні привітатись ні зайшли ні по морді дати. Просто прилетіли подивились і відлетіли. Це маячня якась.
 - Я більше вірю в нашу земну, нікому не зрозумілу магію. А не в прибульців з далеких планет, які чомусь зрозумілі всім. – Висловив свою думку Сток.
 - Це як так? - Ганна зручніше влаштувалася біля стіни. Хоч очі і злипалися розмова її захопила. - Чому прибульці зрозумілі?
 - Ось приклад. - Мартін вказав на Івана. - Скажи, пане Іване, ти, як відчувший на собі, що таке магія?
 Клочко розкрив рота, намагаючись описати відчуття пережиті після торкання гніву, хоч приблизно, але не зміг підібрати слів.
 – Думаю це використання якоїсь невідомої нам сили, – Все ж таки видавив українець – чи енергії. Швидше за невизначену ще речовину всесвіту. Якось так.
 - Ось. – Сток усміхнувся. - Усю історію людства згадується магія. У різних джерелах по-різному але ніде немає конкретики та визначеності. Тільки те, що за допомогою цієї самої магії можна створювати, руйнувати та інше. А ось як відбувається сам процес – вибачте, ми не можемо описати.
 - Це так. – Клочко кивнув. - Щось не пригадаю інструкцій щодо використання магії. Точніше не так. Інструкції є, але опис з чим саме ти працюєш у кращому разі розпливчастий та заширокий.
 - Ага. А ось із прибульцями все зрозуміло із самого початку.
 - Мені не зрозуміло. - Протяг Саймон.
 - Тобі й не треба. - Рикнув Конрад.
 – Далі. – Мартін з посмішкою продовжив. – Дивіться. Прибульці. Вони з настільки далеких та незрозумілих нам світів що навіть припустити звідки вони прибули ми не можемо. Навіть уявити умови їхнього життя, закони фізики та хімії, якщо вони взагалі там є. І раптом - всі описи прибульців дуже чіткі та зрозумілі. Кораблі мають цілком зрозумілу земними поняттями форму. Самі гості виглядають по-різному, звичайно, проте чомусь завжди укладаються в рамки земної біології чи фізики.
 - Це як? — Саймон питав із здивованими очима. - У які рамки?
 - Це так, друже, що всі описи засновані на тому, що є на нашій планеті. Низькі, зелені з великими головами та величезними очима. Величезні ящіроподібні. Зі щупальцями або клешнями. Просто аморфні речовини. Візьміть будь-який фільм про прибульців і побачите що їх форми копіюють оригінали, що існують на землі, можливо спотворені або гротескні, але повністю земні. Сполучені від різних видів в одне ціле. Те, що людині ясно і зрозуміло.
 - Згоден. - Конрад задумливо почухав підборіддя. - Я про це не думав у такому ключі
 - Ось я і думаю, це жителі з охреніти якихось далеких планет а виглядають цілком зрозумілим для нас образом. Адже ніхто не сказав як Іван про магію - "я не можу описати, у мене немає аналогій". Ні, звичайно, припускаю що є можливість існування і наведених вище істот... Це ж чуже для нас життя. Чуже не з великої літери, а повністю з великих літер і раптом такий облом. Прилетіла літаюча тарілка, а звідти вийшов розумний чотириногий краб із п'ятьма щупальцями та головою богомола. Неприродно? Так. Але так незрозуміло? Ні.
 - Точно. - Кабін завзято боролася зі сном, намагаючись не опускати голову і таки дослухати. - В історіях про викрадення все виглядає моторошно, експерименти та інше, але цілком зрозуміле за нашими, земними мірками. Ось чому б інопланетянам розкривати людину не надсучасними лазерами, а чим те чого і описати не можна? Вони ж чужі, у них своє обладнання.
 Мова забрала в дівчини останні сили. Підборіддя торкнулося грудей і Ганна заснула.
 - Ось і я про те. - Мартін відчував, як сам невблаганно хилиться набік. Посунувся до рогу. - Тому наша незрозуміла магія мені ближче.
 - Сильно. - Саймон широко позіхнув. - Я теж тепер у вас віритиму. У сенсі в теорію...
 Його промову перервав гучний удар дзвону, що пролунав, здавалося, з усіх боків одночасно. Потім почувся шепіт, ніби здалеку він наростав повільно та неухильно. Слів було не розібрати. Десь у глибині в нього вплітався звук горна чи труби, тужливий і похмурий. Почулися тихі-тихі перебори струн. Вся ця какофонія все ж таки створювала безладну але мелодію. Страшну до тремтіння в серці. Знову гримнув дзвін і все стихло.
 Тепер про сон можна було не думати. Усі голови обернулися на Клочко. З виразом німого питання.
 - Я тут не до чого.
 - Допустимо. – Конрад не витримав і підійшов до вікна. Зовні нічого не змінилося. - Але ти на зв'язку з небесами, може, прослизнула якась інформація?
 - Нічого, кеп. - Іван заплющив очі. – Цей концерт для мене загадка.
 - Ясно. – Анна переклала автомат на коліна. - Нічого хорошого чекати не варто.
 - Чого раптом? - Сай залишався спокійним. Або вміло прикидався.
 - Після попереднього сигналу з'явилися кішки і ті водні тварюки. - Кабін зітхнула. - Чекаємо на нових гостей.
 - Тоді доведеться тобі Саймон трохи пізніше лягти спати. - Капітан окинув поглядом тих, що залишилися в кімнаті. - Сер, повартуйте з Саєм до двох. Потім ми з Анною вас змінимо. Один біля дверей, другий біля вікон.
 - Ти головний кеп. - Мартін підвівся, перевіряючи зброю. – Я на двері.
 - Прийнято. - Саймон підхопивши зброю поволі пройшовся вздовж двох вікон запам'ятовуючи все, що бачив зовні. Щоб розуміти, що додалося. Або поменшало.
 Іван смикався біля стіни, намагаючись зайняти позицію зручніше. Подумував сісти на стілець але яскраво уявив собі як падає звідти засинаючи. Ні. Так воно надійніше. Анна вже сопіла схиливши голову набік, а Конрад сидів дивлячись у стіну, стискаючи на колінах "скар".
 - Сер. – Зашипіла рація.
 – Слухаю. - Капітан відповідав спокійно, спокійно.
 - Чи чули концерт?
 - Так, Джей. Чули.
 - Ідеї? Може, є інформація?
 – Інформації немає. Ідей також. Організуйте чергування, дивіться за полоненими. Загалом не нудьгуйте. У два виходимо на зв'язок. Якщо почуєте стрілянину – спочатку зв'яжіться. Не рипайтеся без команди.
 - Зрозумів. Чергуємо. Зв'язок у два. Відбій
 - Відбій.
 Настала тиша.
 Всупереч очікуванням Івана він не відчував у навколишніх напруги. Покопавшись а собі зрозумів, що і сам не особливо схвильований. Десь на периферії почуттів був невеликий дискомфорт, не більше. Мабуть, всі перипетії минулих днів увігнали його свідомість у стазу. Стан коли здивуватись не зможеш навіть якщо захочеш, а боятися вже втомився.
 Тихо плескав черевиками Саймон, зрідка переходячи від вікна до вікна. У дверей ні-ні та ворухнеться Мартін змінюючи бік щоб дивитися в коридор з обох боків. Сон не йшов.
 Клочко згадував усю пригоду з самої печери і спогади йому не подобалися дедалі більше. Недавній бій у кімнаті, де йому довелося зарізати ворога. Іван тільки увійшов до кімнати, як побачив свол пістолета, спрямований прямо в обличчя. Потім спалах і порив повітря біля скроні, куля увійшла у двері поруч із вухом. Потім уже українець вибив автоматом зброю супротивника, втративши при цьому свою і зав'язалася рукопашна. Але в одному був впевнений – стріляли йому прямо в обличчя. З двох метрів.
 Та й у момент коли він вистрибнув з джипа кулі лягли вже прямо зовсім поруч. Може вони й повинні були потрапити в нього, проте...
 Однак, обміркувавши і згадавши, усвідомивши все, він зрозумів. Там, у вертольоті, удар об стелю таки вбив його. Може зламав шию, може ще чогось, але вбив. Тільки Іван повернувся, не за своїм бажанням і взагалі не уявляючи, як і навіщо, але повернувся.
 "Це що ж я тепер і померти не зможу?" Така перспектива пробила його броню почуттів, що сформувалася. Клочко стало страшно. Страшно залишитися одному, коли загинуть усі. Та що там все не так. ВСІ. Точніше. Один у світі повному тварин.
 - Блядь... - Простягнув він пошепки.
 Тепер уже про сон не могло бути й мови. Скільки він там просидів у роздумах? Годину? Он Анна вже зовсім спливла по стіні вправо, почала похропувати. Конрад сидів наче статуя, як завмер так і не ворушився, тільки зіниці бігали під закритими віками.
Сток безсоромно позіхав біля одвірка, але самозабутньо боровся зі сном.
 Кабін поворухнулася. Підняла голову злякано оглядаючись і притискаючи до грудей автомат. Знайшла поглядом постать Івана навпроти, видихнула. Почала підніматися морщачись від болю в потеклих ногах.
 - Сер, піду до вбиральні. Прикривайте.
 - Звичайно. - Мартін сторонитися пропускаючи дівчину. - Акуратніше там.
 - У туалеті? - здивувалася Ганна.
 - Саме у туалеті, Ганно. Усі фільми жахів мусують тему монстрів у вбиральні. Класика жанру.
 - Тоді прикривайте подвійно. Битися зі спущеними штанами мені буде незручно.
 - Кричіть якщо що.
 - Неодмінно. - Кабін хмикнула і пошурхала коридором. На ходу посміхаючись дбайливості шефа.
 Всі ці ходіння, сплячи біля стін люди, Саймон що виглядає у вікна, Мартін цілиться в темряву коридору, це все звичайно було незвично і насторожливо. Але не в'язалося з атмосферою кінця світу.
 - Мартіне. – Іван прошепотів. - Тут є міркування щодо моєї відключки і ще дещо.
 - Чого не спиш? - Стік відповідав не відволікаючись від спостереження. - Завтра будемо без зупинок пиляти до самого місця. Усі очі на рахунку будуть.
 - Не вмію примушувати себе спати. Якось не навчений такої техніки.
 - Погано. – Озвався від вікна Саймон. - Спати треба вміти. Потрібно – заснув. Не треба – заснув, але ненадовго.
 - Неодмінно навчуся. – Пробурчав Клочко. - Даси пару уроків?
 - Зараз я особисто комусь дам... - почав Конрад не розплющуючи очей і навіть не рухаючись.
 Ледве чутно, але все ж чутно, пролунали хлопки пострілів зовні.
 - Вулиця? – Капітан схопився притискаючи автомат до плеча. Притулився до вікна.
 - Ні, кеп. – Саймон дивився крізь приціл у вікна сусіднього будинку. – Це у наших.