Побачимося Частина 2. 2

                                                                      Розділ 2.

 Стрекіт гвинта першим почув Іван. За порадою капітана він стояв у кутку лабораторії і тренувався скидати автомат до плеча з різних положень. Трохи підрегулював ремені розвантаження і тут почув характерні хлопки повітря, що збивалося лопатями.
 - Схоже, прилетіли.
 Всі завмерли, прислухаючись. Здивування з'являлося на обличчях по черзі. Схоже, ніхто більше не чув вертоліт.
 - Серйозно. Я чую гелікоптер.
 - А променями з очей стріляти вмієш? Чи рентгенівський зір?
 - Ні, Ігнасіо, не вмію, але можу так дати по гарбузу, що рентгенівський зір з'явиться у тебе.
 - Гаразд. - Стік скинув руки. - Спокійно. Зрозуміло, що все на нервах, не варто ще між собою сваритися. Я вірю Іванові. Командуй Конрад.
 За час очікування українець як міг виклав те, що сталося в печері, і свій трохи змінений стан. Всі сприйняли те, що відбувається, як даність, тим більше що дітися від апокаліпсису було нікуди, тільки шеф-кухаря щось зачіпало. За найменшої нагоди він намагався підчепити Клочко. Безрозсудна хоробрість і стійкість духу ніяк не компенсували його паскудний характер.
 - Усі знають свої дії. - Капітан став біля дверей взявшись за перекинутий стіл. - Залишилося головне завдання.
 Мартін кивнув головою. Взяв зі столу пластикову каністру, в якій Ганна змішала якісь рідини. Підійшов до тіла Георга перенесеної біля дальньої стіни і вже облитого іншим розчином. Після з'єднання двох рідин дівчина обіцяла практично повне знищення тіла.
 - Прощавай, хлопче, вибач за все. Знаю, ми ще побачимось. Незабаром.
 - Прощавай.
 - До скорого.
 - Побачимося.
 - До побачення.
 - Чекай у гості.
 Рознеслося лабораторією і стік почав виливати рідину. Дивитися було важко але він лив тонким струмком намагаючись не пропустити ні міліметра. Чи не залишити тварюкам ні частинки. Або запам'ятовуючи веселого та безтурботного Джі назавжди.
 Відкинувши каністру розвернувся і більше не обертаючись став поруч із конрадом, виготовившись розбирати барикаду. Навпроти дверей у ряд вишикувалися Рон, Іван за ним Ігнасіо і замикала Анна. Розібравши завал і пропустивши всіх, Мартін і капітан мали прикривати тил групи. Усі мовчали. Прислухалися, повторювали вказівки, просто чекали.
 - Чую, - прошепотів Рон.
 Всі кивнули головами, тепер звук двигуна був виразно чутний. Потужний немов повітря рубали на частини не лопаті, а величезні мечі. "Що там за монстра замовив Мартін?" Іван трохи захвилювався, що якщо вертоліт просто не зможе сісти біля табору? Виходити в поле де тварини можуть вилізти, за словами Ігнасіо, прямо з-під ніг було безрозсудно.
 - Ходімо! - Конрад відтягнув убік стіл, Мартін відкинув наступний. - Він сяде за казармою, туди привозили все спорядження, хлопці в курсі. Бігом! Бігом! Бігом!
 Рон зірвався у відкритий отвір, Іван піддав швидкості, щоб йому не наступили на п'яти. Невміло тримаючи автомат біля плеча дивився як вчили праворуч того що біжить попереду. Ствол трясло на бігу і українець зрозумів, що толку від нього ще менше, ніж від Ігнасіо. Той хоч тесаком орудував як справжній маніяк. Ззаду чулося пихкання шеф-кухаря, він навіть на бігу примудрявся тихо, пошепки, матюкатися.
 А зверху зі сходу стрімко насувався вертоліт. Гучно і методично перемелюючи повітря заходив на посадку, на ходу розвертаючи корпус. Зустрічний вітер пригальмував Рона та інших, від шуму гвинтів заклало вуха. І тоді Клочко почув стрілянину ззаду. Черги по два набої з двох стволів. Але як і наказували не став обертатись і тому не пропустив фантастичної появи монстра прямо за курсом.
 Земля спучилась, наче щось виштовхувало її знизу. Пагорб зростав, а потім почав розсипатися, на поверхні з'явилася морда і руки з шипами, потім лапи і після вилізла одним могутнім ривком більша половина звіра. Все сталося буквально за секунду, та ні, навіть швидше.
 Тварина вже майже вся була на поверхні, коли морду і груди їй перекреслили точки ударів. Кулі продірявили, залишаючи хмарки сірого пилу, відірвали тушу від землі і відкинули на півметра. Поки Клочко навіть не зрозумів, що робити Рон, просто дочекався, щоб звір виліз побільше і всадив у нього піврожка. Звір трохи смикнувся, чи вмираючи, чи намагаючись підвестися і тут на нього сів вертоліт.
 Відкотилися убік двері. На вході стояв чоловік у шоломі з пістолетом у руці. Махну рукою, і тут же присівши на коліно відкрив вогонь кудись за спину Івана. Там уже гуркотіли черги. Рон прямо перед дверима прийняв убік, розвернувся назад і почав стріляти. Іван навіть не думаючи як забратися в салон з розбігу пірнув у отвір, приземлився на лікоть, перекотивсявся по підлозі, перераховуючи собі всі кістки і влип у протилежну стіну.
 Не зрозумів цілий він чи ні як отримав коліном у спину від Ігнасіо, що повторив його трюк. Тепер два тіла одною грудкою стогнали в унісон. Звуки черг перемістилися вже в салон, хтось безцеремонно потупцював по витягнутій руці, хтось матюкався, поряд падали гільзи. З-під руки кухаря українець роздивився Ганну змінюючу магазин її пов'язка на руці знову була червоною, чиїсь ноги, і ділянка поля між казармою та урвищем. Там лежало не менше десятка монстрів і з'являлося стільки ж, а то й більше земляних пагорбів.
 - Все на місці! Пішов! Пішов! - За гулом турбін, гуркотом автоматів незрозуміло хтось кричав.
 Машина різко рвонула вперед і вгору. Ігнасіо та Іван знову перемішалися як у блендері, а ось інші, судячи з безперервної стрільби, були звичні до подібних зльотів.
  - Цього разу відбилися, - почув Клочко над головою голос Конрада. - Хоча з такою інтенсивністю бою патронів потрібно вдвічі більше
 Розібравшись де чиї руки-ноги Іван та Ігнасіо нарешті піднялися. Усередині було досить просторо. Він явно був розчитаний на більшу кількість крісел, але центральні демонтували залишивши по два в ближній та дальній частинах салону. На підлозі прострелили величезний гумовий килимок, що займав весь простір, зовсім недоречний на тлі велюрової оббивки стін і крісел.
 - Дивний у вас дизайнер - Українець зрозумів що стояти не так вже й зручно і присів на підлогу біля вікна поглядаючи вниз. - Авангардист?
 - Це "Агуста 139". - Мартін сів поруч. Він масажував плече, салон заповнювався запахом пороху. - Чудова машина на десять пасажирів і дальністю в півтори тисячі кеме. Тільки нам не важливий комфорт, а вільне місце важливе. Зробили апгрейд.
 - Ага. Зрозуміло.
 - Куди летимо, сер? - Чоловік у шоломі стояв пригнувшись, тримаючись за поручень на стіні.
 - На базу, Вінні. Якомога пряміше і якнайшвидше.
 Той по комутатору передав вказівки пілоту і сам рушив у бік кабіни, але раптово зупинився, наблизився до вікна, дивлячись на щось.
 - Є у кого бінокль? Дивні птахи, хай його. Якщо це птахи.
 - Тримай. - Конрад дістав із кишені розвантаження оптичний приціл.
 - Що за дрисля віслюча? - Тільки глянувши в оптику другий пілот смикнувся, підняв руку до комутатора - Додай ходу, Антоне, тисни як можеш! На дев'яту годину ворог.
 Усі пасажири кинулися до вільних прямокутників вікон, впечатаючись у скло лобами.
 Вдалині можна було розглянути десяток чорних крапок розміром з ніготь мізинця. Вони рухалися незрозумілими ривками хаотично переміщаючись праворуч-ліворуч, зрідка застигаючи на секунду на місці і знову набираючи швидкість.
 Почалася гонка сучасного дива інженерної думки і невідомо чого, але явно бажаючого це диво знищити.
 Крапки були вже розміром з мізинець і можна було зрозуміти що це комахи. А якщо точніше...
 - Саранча? - Рон здивовано почухав чоло.
 - Так. - Підтвердив Вінні, не відриваючись від прицілу. - Тільки з урахуванням нашого відриву на тій відстані насправді вона розміром метр півтора. І на відміну від справжньої сарани, ця вміє зависати на місці. Коротше... Віраж! Антон, віраж!
 Пілот закричав так, що заклало вуха у всіх у салоні. Машину струсило, підлога провалилася вниз, змістилася праворуч. Усі спостерігачі посипалися наче яблука. Зовні, з-за стін гелікоптера, вдарив гуркіт грому ще сильніший за крик Вінні.
 - Це що, сука, таке було? - Застогнав кухар, що ударився забивши коліном.
 - Тримай. - Вінні впхнув приціл капітанові. - Треба відстрілюватись. Побачиш коли між передніми лапами з'явиться свічення кричі, шоб аж очш на лоба лізли. Ці тварюки стріляють блискавками. Я сам офигів.
 Очі всіх присутніх свердлили пілота, чекаючи продовження.
 - Чого вилупилися? Стріляйте вашу матір якщо жити хочете! Це блискавка! Одна поразка та електроніці хана. Стріляйте! - Він рвонувся до дверей і міцно схопившись за поручень відчинив.
 Салон заповнив хаос бурхливого повітря, рев вітру і гуркіт лопатей.
 Біля дверей миттєво примостився Конрад розглядаючи ворога крізь приціплений до автомату приціл. Повів стволом і видав коротку чергу, чортихнувся, дав ще одну. Рон смикав пілота за рукав, показуючи автоматом на вікно. Той одразу зрозумів питання.
 - Бий його до біса, тепер тільки б вижити! - Прокричав просто у вухо бійцю.
 – Віраж! - Як Ганні вдалося перекричати какофонію звуків було незрозуміло, проте вдалося.
 Вертоліт рвонув угору і вліво знову перекидаючи тих хто не встиг за що-небудь ухопитися. Такими виявилися Іван, Ігнасіо та капітан. Тільки Клочко знову покотився до протилежної стіни, а кухар розпластався в неймовірному стрибку, встигнувши схопити Конрада за лямки розвантаження і втримати в салоні, бо від маневру того хитнуло в бік вулиці. Обидва покотилися просто на багатостраждального українця.
 "За що ж мені це все?" Мовчки страждав Іван, приймаючи на себе лікті та коліна, добре хоч прикрив обличчя руками. Оглушливо гуркотіли автомати і дзвеніло скло. Вітер забирав гар, рвав звуки на частини, перемішуючи, дезорієнтуючи. Знову піднявшись, українець вирішив не змінювати цього разу позиції. Все одно користі від себе в перестрілці він бачив. Конрад знову зайняв місце біля дверей, цього разу позаду нього сидів шеф-кухар і утримував рукою за лямки іншою рукою, вхопившись за лямку на найближчому кріслі. Махнувши поглядом у вікно у себе за лівим плечем сам не зрозумів, що вже піднімає автомат. Стріляв Іван уже цілком свідомо.
 Він побачив за якихось двадцять метрів від вертольота самотню величезну сарану. Між лап у неї зароджувався шар яскраво синього свічення. У бік цієї сюрреалістичної картини і вистрілив Клочко,  крізь скло шо пішло тріщинами. У саму тварюку він мабуть не потрапив а зачепило крило яке працювало з шаленою швидкістю. Комаху повело убік. З кулі вирвалася звивиста блакитна лінія, пішла набагато нижче вертольота. Гримнув грім і краєм погляду Іван побачив шматки лап і панцира, що розліталися, мов шрапнель.
 - Вони внизу! - Клочко кричав щосили, тикаючи пальцем у підлогу доносячи свою думку візуально.
 До нього під вікно перебрався Мартін водячи автоматом вишукував ціль. Стукнув по плечу посміхаючись у всі тридцять два зуби. В очах була лють та азарт бою.
 Конрад швидше зрозумів жест, ніж почув українця. Анна і Рон поливали вогнем комах, вдалося збити чотири штуки, а іншим не давали наблизитися, змушували метатися з боку в бік. Капітан грюкнув Ігнасіо по кисті і вказав пальцем униз, під черево гелікоптера. Той кивнув, подався вперед, дозволяючи капітанові висунутися за межі борту, не відпускаючи лямок розвантаження. Конрад визирнув і одразу відкрив вогонь. З-під сталевого черева машини вже мчали на нього, розчепіривши броньовані лапи, дві тварюки. Вони летіли дуже дивно - черевом вгору, начебто збиралися вчепитися в гелікоптер. Чергою в пів ріжка капітан змів першу і перевів ствол, але трохи не встиг. Раптом прискорившись тварюка вчепилася в борт, махнула лапою відбиваючи автомат убік, наступний удар впоров повітря у самого обличчя, одна лапа проникла у відчинені двері, ще одна. Комаха швидко втягувала себе всередину. Жвали схопили черевик, не змогли вчепитися і лише обдерли міцну шкіру. Все тривало менше секунди, тільки зараз Конрад зміг знову навести автомат. Випустив патрони, що залишилися в упор, забув навіть про безпеку і штовхнув з усієї сили тварюку в морду з пробитими фасетковими очима, раз, інший і чудовисько відірвалося від корпусу. Зустрічним потоком його здуло назад і в якомусь конвульсивному припадку комаха, що вмирала, вбила лапу в хвіст вертольота. Однієї кінцівки було недостатньо для такої ваги, вона відламалася і хітинове тіло врізалося в кермовий гвинт. Розлетілися навколо шматки панцира, лап, крил і на жаль гвинта.
 Машину повело, корпус розвернуло вправо, що врятувало екіпаж. Прямо за розбитим хвостом пройшла синя блискавка оглушивши гуркітом грому.
 Гелікоптер почало смикати і трясти немов у припадку. Усі хапалися за що тільки можливо. Кухар втягнув розлюченого капітана всередину, сунув у руку ремінь безпеки крісла, а сам схопився за інший. Іван з Мартіном перекотилися в хвіст салону вчепилися хтось у поручень хтось у спинку велюрового сидіння.
 - Сідаємо! У повітрі – хана! Вниз, Антоне, вниз! - Пілот репетував у комутатор.
 Якщо те, що відбувалося раніше, здавалося українцеві хаосом, зараз він зрозумів, що помилявся. То був порядок та тиша. Справжній хаос прийшов зараз. Тряска була шалена, пілот водив машину в сторони, піднімав угору і кидав униз. Він вишукував місце для безпечної посадки і одночасно ухилявся від можливих атак. Ким би не був невідомий Антон Клочко тричі нагородив його всіма можливими медалями та орденами, побажав довгих років і не соромлячись поцілував би. Зовні гриміли гуркіт грому відбиваючись у салоні тьмяними спалахами, виявляється сонце вже сідало, приходив сутінок вечора.
 – Земля! Тримайся! - почув Іван, вчепився в крісло ще сильніше, бажаючи злитися з ним, стати його частиною. Здавалося, що гул гвинтів і рев повітря став ще гучнішим, на скількись секунд вертоліт вирівнявся і летів плавно і рівно.
 Удар вибив з Клочка дух і свідомість.