Побачимося Частина2. 1.

                                                                 Частина 2

                                                                  Розділ 1

 Крізь пролом у стелі печери Іван бачив небо апокаліпсису.
 Сіра похмура маса прямо на очах набувала багряного відтінку, дивне тягуче світло випромінювали, здавалося, самі хмари. Той загадковий мелодійний і водночас лякаючий звук пішов, залишивши після себе тишу, що дзвінчить, і страх у серці. Обіцяння чогось жахливого та непоправного.
 Українець якимось новим для нього почуттям знав – насувається величезна біда. Не для нього, для всього людства.
 Від споглядання початку армагеддону його відвернув новий звук. Сплеск і хрип. Або булькання. А швидше за все все разом. Не підводячись повернув голову і побачив руку мацаючу край озера і верхівку увінчану мокрим чорним волоссям.
 - Ганна! - Клочко кинувся на допомогу дивом уцілілій дівчині. - Охрініти!
 - Згодна. - Кабін утримувалась однією рукою за камінь іншу притискаючи до живота. Вода озера поступово червоніла. - Все-таки цей виродок мене дістав.
 Схопивши дівчину за руку, українець глянув на тіло Альберта. На вигляд не скажеш живий або мертвий, просто людина, що лежить на животі, тільки з розсіченої голови натекла калюжа крові. Клод і бідолаха Джі впереміш з акумуляторами лежали біля стіни поряд.
 Наскільки можливо, акуратно підхопив Ганну під руки, витяг з води і поклав на підлогу. Відвів її руку, що прикриває живіт. Розсічення було великим, доходячи від правого боку половину живота але, швидше, поверховим. Кров не текла струмками, а сочилася по всьому розрізу. Де-не-де він бачив волокна м'язів.
 - І що, дідько, робити то? - Іван дивився на рану прикидаючи чим можна перемотати живіт.
 - У кофрі з синьою міткою біонабір, медикаменти та бинти. Повинні бути голка з ниткою. - Ганна дивилася в дірку на стелі розсіяним поглядом. - Схоже, у мене невеликий струс. Як то все каламутно довкола.
 - Ага. Тільки каламутно не тому. Світла немає. А довкола велика дупа усьому світу.
 Клочко залишив дівчину. Почав розбирати і перевертати кофри в пошуках мітки. Їй виявилася смуга синього скотчу на боці контейнера. Усередині серед незрозумілого для українця барахла знайшовся набір юного хірурга: бинти, скальпелі, дивні пилки, ампули та упаковки таблеток. Схопив бинтів, невеликий пластиковий контейнер із нитками та дивними кривими голками всередині. Задумався і додав три невеликі скляні бульбашки з незрозумілими назвами на етикетках.
 - Що з цього антисептик? – показав Ганні свій улов.
 - Ось. - тицьнула поранена в потрібну банку. - Доводилось шити? Та пофіг, варіантів немає. Облий з банки, промокни бинтом, помий руки. Заправиш голку - приготуйся, шкіру шити важко, а особливо коли паціент живий і свідомий.
 - Це скрізь так темно? Чи тільки в мені?
 Голос з коридору змусив Івана здригнутися. Кабін скосила погляд у темряву коридору.
 - Ні, сер. Темно у вас, але не всередині. У вас костюм не пошкоджений? Як себе почуваєте?
 - Хріново, але загалом я цілий і поки дихаю. Усі органи на місці не відвалюються. Начебто. Бачу тьмяне світло ви там?
 - Так Мартін. - Клочко перестав зав'язувати вузол на зігнутій гачком голці. Вигляд розрізаного живота дівчини не дуже лякав, страшнішим було приступити до зашивання живої людини. - Зараз зшиватиму Ганну, як зможу.
 - Не поспішай, друже, я йду. Доводилося шити раз чи два, зачекайте на мене. Зробимо з міс Кабін Франкенштейна. Симпатичного.
 У отворі коридору з'явилася постать Стока. Вийшовши він підняв голову, розглядаючи небо.
 - Гарно, очманіти. Це щось означає? Чи в мене галюцинації? Я дуже добре приклався головою, вірніше мене приклали. Що я пропустив? Де наш бранець? Двері то я відкрив це я пам'ятаю точно.
 Мартін підійшов до Івана, що схилився над Кабін. Відстебнув шолом і стягнув костюм, залишившись у тонкому боді.
 - Ви щасливий, сер. – Дівчина вказала на помітний розрив на спині костюма. - Або супермен.
 - Думаю все простіше, Ганно. - Мартін байдуже глянув на дірку. - Зникли перепони. Я прийшов до тями а компресор нагнітав повітря.
 Він сполоснув руки з пляшечки і забрав голку у Клочко.
 - Піде. – кивнув оглянув вузол. - Розповідай, поки я гратиму в патологоанатома. До речі, саме так я навчився шити людей.
 Дівчина підвела голову, глянула на рану і облизала пересохлі губи.
 - А навіщо вам таке вміння, сер?
 - Не повірите просто вважав, що воно зайвим не буде. Адже ви не зможете не смикатися? Ні? Жаль, всі мої піддослідні лежали смирно. Ну, приступимо.
 Іван не міг не визнати, що Сток діяв обдумано, навіть професійно. Явно впевненіший за самого українця. Ганна скрипіла зубами і шипіла. А сам Клочко почав розповідати про подію максимально докладно.
 - Ось така херня, друзі. Ми знайшли зовсім не того, кого шукали, а смерть загрожує вже не нам а всім. Як я розумію - гнів увімкнув апокалапсис побачивши всі досягнення людства за останні кілька тисяч років. - Закінчив він дивлячись на грубий але ефективний шов, що залишився на місці рани. Кров сочилася набагато менше.
 Кабін була блідіше крейди це було помітно навіть при мізерному освітленні з дірки вгорі. З очей текли сльози, а губи були щільно стиснуті в тонку лінію, на вилицях грали жовна.
 - Хто внизу? Живі є? - Зверху пролунав грубий окрик і клацання затвора.
 - Не стріляти, Конраде. - Жестами Сток показав українцеві поповзти подалі від пролому в стелі. Сам узяв Ганну і потихеньку потяг у темряву, подалі від можливого обстрілу. - Хто з тобою?
 - Тільки я, сер. З вами все в порядку? Решта? Звідки дірка?
 - Конрад. Коли пішов Альберт та Клод? Чому вони пішли?
 - Альберт вирушив до вас після дзвінка з офісу, номер на сім-вісім-дев'ять. Сказав це важливо. Клод має бути в наметі. Рон на території.
  У бідному освітленні Іван ледве роздивився, що Мартін пильно дивиться йому в очі, ніби очікуючи на відповідь. Він знизав плечима показуючи що сам не знає кому вірити, і чи варто вірити взагалі комусь.
 - Сер? - Капітан явно нервував.
 - Шукай мотузку, Конрад. - Сток трохи визирнув із тіні. - Ганна поранена, та й ми з Іваном трохи не у формі для запливів. Сміт і Клод мертві. Вони вбили Джі і намагалися вбити всіх. Витягай нас звідси, капітане, і швидше.
 Нагорі запанувала тиша.
 – Я ж перевіряв усіх. У цієї гниди дуже гарна протекція, містере Сток. Альберт був абсолютно чистий за всіма доступними нам досьє, і не тільки. Сука. – після роздуму сказав Конрад.
 - Ще яка сука. Мотузка, кеп, мотузка.
 - Зрозумів, сер.
 Знову настала тиша.
 - А чому їх лише двоє? - Іван трохи підповз до плями світла. - Де Джей та Саймон?
 - Вони мали виїхати на базу. І, очевидно, поїхали. Ротація. Двоє міняють двох. - Сток заправив нову нитку в голку. - Ви більш ніж молодці мої друзі. - Він узяв руку дівчини і поклав собі на коліна. Ганна тихо шипіла. - Правда, Іване, ти мене вразив. Я знаю що ти не хлюпик звичайно, але вбити Клода, Сміта, двох досвідчених бійців? Щось ти приховуєш.
 - Ага. - Українець трохи висовувався з тіні поглядаючи вгору, намагаючись розчути кроки, клацання затвора, та хоч що-небудь. Хоча він не чув як підійшов Конрад, значить не міг почути і як той йшов. - Коли влаштувався на підприємство в моїй групі розробників виявився хлопець, Роман, колишній військовий. Розумний, досвідчений та як всі військові трохи відбитий. Ось під його керівництвом я і проходив курс молодого бійця двічі на тиждень. Чотири роки.
 - Прекрасно. - Ганна говорила крізь стогін, це Мартін почав стягувати краї рани. - І ти мовчав?
 - Знаєш, Ганно, коли про тебе не знають чогось важливого – для тебе самого це дуже вигідно. Клод вважав мене звичайним ботаном і здох зі своєю помилкою, погань. Жалкую що не зміг врятувати Джі.
 - А ця сука Сміт? Я б із задоволенням різала його на частини.
 - Його шибнуло об стіну і поламало, як ляльку. Он лежить, гнида, вже й кров не тече.
 Сток перевернув руку дівчини протер антисептиком і знову взявся за голку. Завмер на пару миттєвостей помітивши що руки зрадницьки тремтять, дрібно, ледь помітно, але часто. Нерви та стрес потихеньку витісняли адреналін, вироблений загрозою загибелі. Вже дуже скоро навалиться втома та апатія.
 Раптом у печері стало помітно світліше. Смутно окреслене коло на підлозі стало конусом добре освітленого простору, висвітливши Стока, що схилився над дівчиною, і засліпивши на мить українця. Багряного кольору хмари помітно порідшали оголюючи небо. Воно вже не було звично блакитним, перетворилося на світло сіру жижу з темними мазками пронизаючими склепіння наче вени.
 - Не скажу, що стало краще. - зітхнув Іван.
 - І на тому спасибі. - сказав Мартін ховаючи голку і промиваючи Ганні руку з обох боків. Дбайливо поклав на коліна погладжуючи кисть. – Не знаю як ви, а особисто я поїду до центрального офісу Ордену. Точніше полечу. І знайду гнид що впровадили мені цю парочку, благо ідеї є, а потім ламатиму їм кістки довго і з натхненням.
 - Я з вами, сер. - Дівчина говорила не розплющуючи очей.
 - Зважаючи на кінець світу, Мартіне, я думаю полетіти з тобою. Може ми не встигнемо навіть вилетіти, але головне це почати.
 Іван все вдивлявся і вслухався, але відчував, що всередині, в душі, у нього відбулися дивні зміни. Він виразно знав, що над усім світом нависла загроза. Навіть не так. Настав кінець усьому світу, але він буде не миттєвим. Це будуть криваві випробування, моторошні і нещадні і людство не має сил скасувати їх. Тільки боротися і стояти до кінця, наперед вирішеного кінця. Те, що називається апокаліпсисом, було заздалегідь продумано і сплановано, цей план просто був відкладений і зараз втілювався.
 А ще українець якимось чином бачив смарагдово зелену точку, виділену на карті світу. Це було ніби туманний серпанок на периферії зору, вона не заважала бачити доки погляд був зосереджений на предметі але займала огляд варто розслабитися. Карта була дуже докладною. Можна було розглянути континенти, моря, озера і точку, що відзначає... що? Скільки не напружував Іван своїх нових здібностей пояснень знайти не міг. Ще більше насторожувало те, що він не відчував болю від ударів. Не боліли ребра, коліно, зовсім не відчувалися ніякі пошкодження, отримані в бою. Схоже, його вилікували. Напевно, вмирати під час армагеддону потрібно тільки здоровим.
 - Повітря! - крик Конрада зверху змусив здригнутися всіх.
 На краю пролому з'явилися жорсткі рамкові ноші перехоплені тросом. Трохи розгойдуючись конструкція почала спускатися.