Побачимося. Частина 1. Розділ 3.

                                                                        Розділ 3

  Новий ранок видався хмарним та сирим. Вітер гнав із озера стигле повітря. Крізь сірий серпанок хмар ледь пробивалося сонце. Після вчорашньої спеки було незвично і навіть холодно.
  Іван зіщулився у спортивних штанах та футболці. Адже вийшов просто в туалет і вмитися.
  Несподівано напоровся на бородатого айтішника. Той із гучним хеканням розмахував руками, присідав і скидав ноги стоячи за їдальнею. Напевно, це мало бути якимось комплексом вправ, але у виконанні високого, нескладного Георга виглядало швидше комічно.
 - Доброго – хех – Ранку – хех, привітався не зупиняючись горе спортсмен.
 - І тобі доброго, Георге. - Клочко навіть зіщулився уявивши себе що так само махає і присідає. - Вирішив розім'ятися? В здоровому тілі здоровий дух?
 - Так. Готуюся до занурення. Насичуся киснем. Правду кажучи, жодного разу не пірнав і бажання не виникало, хоча можливості були. Трохи боюся. До речі, не потрібно Георга, просто Джі. Мені так звичніше. - Він почав нахили.
  - Зрозумів, Джі. Не варто боятися, це простіше, ніж здається, Зрештою народилися ми всі в рідині і прожили в ній дев'ять місяців. Організм це пам'ятає. А ось мій організм пам'ятає про туалет. Прошу вибачити.
  Іван попрямував до кабінок біотуалетів, розмірковуючи про занурення. Тільки зараз йому спало на думку очевидне - де ж весь цей час зберігаються балони, хто їх обслуговує? Компресорна станція зрештою. Судячи з розповіді Мартіна, відстань під водою досить пристойна для того, щоб обійтися просто затримкою дихання. Це вже цікаво.
  Вже входячи в кабінку він помітив високу постать, що наближається по краю урвища. Ганна легким підтюпцем поверталася до табору. Схоже всі мешканці дотримувалися форми, тільки український гість був ледарем.
 – Зате я розумний. Коледж закінчив. – Виправдав себе Іван.
  Вже після вмивання і легкого перекусу під пильним поглядом Ігнасіо, сьогодні чомусь тихого, Клочко знайшов Стока в черговому наметі. Той діставав із об'ємного кофру гідрокостюми. За столом, заставленим моніторами, сидів Рон, що махнув рукою. З оберемком костюмів вирушили до казарми переодягатися.
  Виявилося, що Джі вже окупував майже весь прохід між ліжками, розкривши кофри які вчора заносили в лабораторний блок. На підлозі красувався гусеничний робот півметрової висоти і трохи більше завдовжки. На шасі кріпилася трьох суглобова рука-маніпулятор, що закінчується клешнею, дві камери і блок антени приймача. Невеликий робот виглядав досить привабливо.
 - Ти навіщо його суди приволок? - Спитав Мартін роздягаючись.
 - Мене вигнали. - Георг зам'явся і навіть почервонів. - Міс Кабін дуже переконлива.
 - Вона що побила тебе? – Сток підняв брову.
 - Ні, ні. - Обличчя хлопця стало червоним. -Ссказала що в медичному блоці на місце техніці, мастилам та іншій нестерильній херні. Так і сказала.
 - Тут вона має рацію - Зауважив Іван втискуючи себе в костюм.
 - Сказала і почала переодягатися. Прямо при мені. - Джі сумно зітхнув - Дуже переконлива дівчина.
 - Обережніше, Джі. Крім того, що вона дівчина вона ще й військовий. І там не зрозумієш що перше: військовий чи жінка. Ти впораєшся з упаковкою? Маєш необхідне? - Мартін уже одягнувся в костюм і чекав Івана.
 - Так сер. Все буде герметично.
 - Чудово. Ходімо, друже. До незвіданого.
 Удвох вийшли з намету до берега, де стояв Альберт, дивлячись щось унизу, в озері. Від обриву по березі тягнувся трос закріплений до двох кіл убитих у землю метрів за п'ять від краю. Інший край троса йшов униз у воду.
 - Сер, зробили, як описали ваші інструктори. Начебто надійно, зараз по переправі Джейсон йде з Джоном у вигляді вантажу. Поки що проблем не бачу. – Альберт говорив не відриваючи погляду від поверхні озера. – Думаю робота витримає.
 - Прекрасно. - Допоможете Джі переправити вантаж.
  Ззаду нечутно підійшла Ганна. Вручила Іванові маску і невеликий одноразовий балон кисню із загубником. "Ось воно що, як я не здогадався?" посварив себе українець. Невеликого балона цілком вистачить навіть на одне занурення і не потрібно морочитися з компресором. Достатньо ящика таких малюток і за потреби поповнювати запас у місті, куди на побування їздять бійці.
 - Ви як хочете можете спускатися а я спартанською, відразу вниз. - Мартін одягнув маску, підтягнув ремені і з балоном у руці стрибнув з краю урвища.
  За кілька метрів від нього стрибнула Ганна.
  Іван глянув униз, на драбину прибиту скобами до прямовисної стіни. Тепер поряд з нею, проходячи крізь закріплені карабіни, зміявся трос, зникаючи в озері. До води було п'ять метрів. Давненько він не стрибав з такої висоти, але відставати від Стока не хотілося. Зітхнув, одягнув маску і дочекавшись коли з'являться голови Мартіна і Ганни стрибнув подалі від них.
Вода прийняла його знехотя, чутливо стукнувши об п'яти караючи за вторгнення. Маска зрушила і вода потрапила до носа. Відпираючись, піднявся на поверхню до друзів.
  - Зараз повернуться наші випробувачі та й підемо ми. - Мартін протер маску водою. - А то ми там не розминемося. Цей трос - система для транспортування, підказали наші фахівці спелеологи. Хлопці перевірять надійність і після нас доставлять робота та Георга.
 - Бачу ти всі проблеми вирішуєш з ходу - Іван робив глибокі вдихи, насичуючись киснем.
 - Не всі. – Кабін теж глибоко дихала, граційно утримуючись на місці – Бактерію ми так і не перемогли. Навіть не знаємо що вона така і називається бактерією просто тому, що вона дуже схожа і це явно не силове поле.
  Над поверхнею озера поруч із тросом піднялися бульбашки повітря. Під товщею води промальовувалися силуети двох плавців. Один плив загребаючи однією рукою, притримуючи другого, пристебнутого нагрудним карабіном до троса. Виринувши, Джейсон помітив у воді Мартіна показав великий палець. Джон, який виконував роль вантажу, відстебнув карабін вийняв загубник балона і жваво поліз угору сходами.
 - Повітря! – крикнув зверху Альберт. Усі підняли голови. Він обережно спускав змотані разом два кофри щільно перемотані стрейч плівкою та скотчем. Ганна прийняла вантаж відстебнула карабін і вставивши загубник в рот пірнула слідуючи тросу, що йде вниз.
  Вже роблячи перший вдих у каламутній воді, Клочко згадав про мету сьогоднішнього спуску. Про миші та досліди. Це пояснювало вантаж що штовхала перед собою Кабін.
  Опускатись було не глибоко, близько трьох метрів. Вода огортала м'яким холодом. Він згадав перше занурення, ейфорію новизни та страх невідомості. Новий цікавий світ з його правилами та законами. І трохи позаздрив Георгу, для якого це буде подією з великої літери.
  Контур жінки попереду раптово зник, наче всмоктався у стіну. Грот зрозумів Іван, підгортаючи до чорної діри у стіні. Це виглядало просто круглим провалом у безкінечну темряву. Хоча за мить десь у глибині Клочко почав розрізняти жовте свічення та людську постать. Взявшись рукою за трос зробив пару гребків і побачив попереду прибитий до стіни стрижень фосфорицируючий, за ним через метр ще один. «От, дідько, як все продумано» не міг не захопитись українець. Вода була досить прозора щоб побачити що стіни тунелю є рівні. Не такі рівні, як оброблені сучасними методами, але й не грубого природного походження. Через три-чотири метри виявився поворот праворуч, Кабін зі своїм вантажем уже минула його і була досить далеко попереду. Тунель хоч і не здавався Івану вузьким чомусь викликав неприязнь, холод, але не від води, а всередині, в душі. Здавалося, що йому тут не місце, що все не так, точкове жовте світло насторожувало і трохи лякало. Від повороту довелося пропливти не менше шести метрів, коли силует попереду різко пішов угору. Допливши до цього місця виявив вікно вгору, хоча основний прохід йшов далі, в темряву. Шлях нагору був підсвічений тими самими жовтими ліхтарями. Вхопившись за трос, Іван почав підніматися.