Побачимося. Частина 1. Розділ 2.

                                                                    Розділ 2

 Ранок був сонячний, в міру прохолодний і в міру теплий.
 Клочко не виспався, з гидливістю вмився з умивальника встановленого біля лабораторного відсіку, закурив. Настрій був не те щоб поганим, але й не кращим. Нічний лист зіпсував сон, пробудження та взагалі настрій. Зробивши пару кіл по табору Іван зупинився біля їдальні розмірковуючи. Він не міг ігнорувати нове повідомлення від невідомих. Після того, як побачив татуювання на руці Мартіна підозри в їхній правоті посилилися. І, нехай, це тату звичайно ж бачили багато хто і інтерпретувати його можна як завгодно, така подача заронила сумніви в серці чоловіка. А підозри це не у його стилі. Потрібно все вирішити одразу.
 -Мартін, друже - Клочко махнув Стоку, що виходив з командного пункту. Той був якийсь заспаний, неголений. - Тут погана інформація надійшла від твоїх опонентів. Чи можемо її обговорити?
 -Отже вирішили відразу з козирів зайти – Англієць навіть не був здивований – Підемо всередину – кивнув на їдальню – Поговоримо.
 Відкинувши полог, пропустив уперед Івана, увійшов сам і застебнув блискавку. Мартін пройшов уздовж столів, розвернувшись біля холодильника. Дістав пляшку води та повернувся до друга. Клочко сів на лаву спостерігаючи за переміщеннями Стока, намагаючись зрозуміти нервує той чи засмучений, але не зрозумів нічого. Той виглядав цілком природно. Чесно кажучи, не такої реакції він чекав.
 -Думаю вони видали тобі історію про сатаністів, дияволопоклонників. Культ, жертви, зло та інша нісенітниця?
 -Взагалі так. Все викладено досить правдоподібно, хоч і коротко. Договір із дияволом для отримання вигоди, якщо бути точним. - Іван все намагався роздивитися в особі друга якусь досаду або розчарування від того, що секрет розкрили. І не побачив нічого. Сток був радше ніж пригнічений. - Дуже сильний акцент був на твоєму тату. Пригадується в коледжські роки його не було.
 -Так. це в тридцять один рік зробив, коли дав клятву дотримуватися сімейної традиції та шанувати кодекс Ордену Зірки.
 -Це не дуже схоже на Сток – зауважив Іван – Чому L?
 -Ти й сам розумієш. Люцифер. Це його сигіл, знак. Не плутати із сатаною, вельзевулом, дияволом та іншими. Це зовсім різні і не взаємопов'язані сутності. Повір, з цього приводу зроблено величезну наукову роботу. - Мартін на секунду замислився. - Орден Зірки не поклоняється Люциферу як божеству з метою отримати від нього якісь блага ... Та взагалі ні з якою метою не поклоняється. Він просто шукає його для розмови. не більше.
 -А Сатаністи? - Клочко вперше подумав про те, наскільки мало по суті він знав старого друга. Незважаючи на велику кількість інформації в мережі, регулярне перемивання кісток у пресі. Незважаючи на пости і фото, у Мартіна було настільки таємне і невідоме життя що мимоволі замислишся- чи можуть ті люди яких ми бачимо тільки в блогах і твітах бути саме тими, ким ми їх вважаємо? – Сатаністам що потрібно?
 Мартін змахнув руками, утім не приховуючи яхідної посмішки.
 -Сатаністи? Так, це проблема. Для нас так взагалі найнагальніша з усіх проблем. Це ті, хто захотів нашу мету перетворити на свою вигоду. Спочатку це були троє психопатів, садистів, які прикрилися нашим Орденом і створили своє збочене вірування. Зборище маніяків, що прикривається ідеологією. Чорною, страшною але ідеологією.
 - Гарна ідеологія - різати людей. Правити світом від імені зла - Іван зітхнув. Розмова все більше йому не подобалася, але дізнатися правду було життєво необхідно. Знаючи з ким маєш справу, знаєш, до чого готуватися згодом.
 -Це їх безглузда вигадка - Стік присів навпроти склавши руки на грудях - Їм потрібна лише можливість принижувати, мучити і вбивати прикриваючись божественним наказом. Простіше кажучи безкарність. Орден Зірки ж був створений для пошуку і пошуку Люцифера. Ця мета не змінилася досі. Що ти знаєш про нього? Давай коротко - він бунтував проти бога, бився з ним, програв і був ув'язнений у пекло.
 -По суті так. Це не так?
 -Чому - Здивувався Мартін - Все так. Тільки скажи мені, скільки влади в нашому світі мав би ув'язнений? Ні, звичайно, якийсь вплив через підручних і так далі не виключено, але особисто він не може нічого. Він у в'язниці, нехай як привілейований, але все ж в'язень. Це перше. Друге - він бився з богом. Зауваж, не з людьми а з богом через те, що бог полюбив нас більше. Хоча набагато простіше було знищити нас, позбавити митця улюбленців і на цьому все закінчилося б. Тільки істота з високою мораллю може зрозуміти, що знищення об'єкта любові нічого не доведе богу. Потрібно довести саме Йому, а не кривдити його улюблені іграшки. Ми хочемо поговорити з ним, уяви собі обсяг його знань!
 -Це я зрозумів. А сатаністи?
 -Сатаністи. Сатаністи. Вони не знають чиїм ім'ям прикриваються. Ти знаєш, що сатана згадується в книзі Іова. Там він, ти не повіриш, ангел на службі у господа. Він здійснює караючі процедури протягом всієї книги. А накази дає безпосередньо бог. Зауваж і ні слова про боротьбу між ними. Сатана це слуга з поганою, але необхідною роботою. Як кат. Його робота зневажається, але необхідна. Не треба плутати його й бунтаря Люцифера. Це різні особи.
 Мартін відпочив. Відкрив воду і зробив пару жадібних ковтків. Іван не перебивав його. Те, що відбувається все більше обростало моторошними подробицями але набувало сенсу. Хоча б із боку Стоку.
 -І ось ці кретини – Продовжив друг – Роблять із слуги бога якогось кривавого маніяка і, чомусь, його супротивника і починають йому молитися. Вони відколюються від Ордену, починаються чвари і гоніння. Навіть спроби усунення опонентів. Іноді масові. Але ми розпорошили їх. Зі згуртованої організації вони перетворилися на збіговисько розсіяне по світу. Хоча досі небезпечне збіговисько. Вчення, яке вимагає від послушників бути нахабними, злими, хтивими, а натомість обіцяє всі земні блага не зникне ніколи. На жаль.
 Мартін зітхнув з непідробною гіркотою. Схоже, що ця тема зачіпала його більше, ніж він хотів показати. Мабуть, після пошуків в'язня це була головна проблема Стоків.
 -Бачу заїли вони тебе - Клочко забрав пляшку, ковтнув сам - Та гаразд. Скажу чесно, мені все це не подобається до зубного болю. Тільки виходить це не вони надсилають записки, дзвонять?
 -Так. Ці тварюки діють прямолінійно. Вбивають.
 -Якщо я правильно розумію їм теж зовсім ні до чого виявлення їхнього бога. Божество вигідне коли воно десь там, нагорі, а ти говориш від його імені. Ось коли воно цілком реальне і стоїть поруч, то може виявитися, що ти зовсім неправильно тлумачив його волю.
 -Завжди поважав твою здатність мислити, друже. Без зайвих розжовування зриш у саму суть. - Стік вихопив пляшку з руки Івана, пильно вдивився, наче побачив уперше. - Що то ми не те п'ємо, тобі не здається? Мартіні?
Клочко пирхнув. Цілком щиро скривився.
 -Це бурда. Із міцними проблемами і пити треба міцно. Горілка не менше.
 -У запасах тільки віскі.
 -Піде.
  Мартін попрямував до холодильника.
  Іван рушив слідом кинувши погляд у вікно. Зовні, за стінами намету світило ранкове грецьке сонце. У небі майнув одинокий птах. І саме вікно раптом здалося Клочко своєрідною стіною. Прозорою стіною що відокремлює той зрозумілий і спокійний світ від нутрощів намету наповнених страшними та небезпечними секретами. Два світу розділені лише тонким пластиком раптово стали його реальністю. Там, з тієї сторони, було зрозуміле нехай і нервове життя. З його стресами, втомою та образами але незмінно з часткою радості усмішок та щастя. А всередині жила таємниця. Спочатку просто хвилююча уяву, а тепер стала небезпечною для життя.
  Але Іван не міг обманювати самого себе – таємниця захопила його, стала метою на шляху до якої з'явилося більше перешкод.
 І ще – йому було справді страшно. Не до тремтіння в колінах проте холод небезпеки вчепився у свідомості і морозив думки.
 - Реально страшнувато, Мартіне. Не хотілося б бути випотрошеним маніяками в ім'я їхнього фальшивого бога. І все просто тому, що тобі знадобилася нянька в моєму обличчі.
  Він обернувся до Стока, той уже розставляв квадратні склянки поруч із пузатою пляшкою, що покрилася інеєм.
 - Прорвемося, пане Іване! - Мартін відкрив віскі, хлюпнув у склянки. Задумався і наповнив на третину - Відіб'ємось, якщо що. Хлопці свою справу знають. Зброя є. Та й ми з тобою не дівчатка підлітки, чогось варті.
 - Стривай, я думав сьогодні в печеру? Який до біса віскі? Блін, тепер уже не зрозумію як сприймати це саме «до біса». Це тепер набагато реальніше стало, чи що.
 - Не хвилюйся. Чорти швидше за все справді існують. А в печеру не підемо, до обіду точно. Рейс Георга затримується. Джейсон та Джон залишаються в місті і з ним приїдуть Альберт та Клод. Ротація.
 - Нам настільки потрібний ще один персонаж? Самі не зможемо керувати роботом? Він знає куди та з якою метою їде?
 - На всі запитання відповідь – так. Георг працював з усіма геосканами з моменту появи апарату. Ціль нашу, мається на увазі Ордену, він знає. Не те, щоб поділяє, йому цікавий сам факт відкриття. Причетність так би мовити.
 Сток дістав із шафи шоколадку, розламав надвоє і кивнув на віскі.
 – По студентські Ваня.
 - Згоден.
 Взяли і махом спустошили вміст склянок. Приємне тепло побігло по венах, організм струснуло, а в погляді з'явилася несподівана різкість. Іван навіть не потягся до шоколаду, задумливо вдивлявся в бурштинову краплю, що спускається по склу.
 - Слухай, ось подумалося, а чого ми нічого не знаємо про самі двері? Чому їх досі не сфотографували та не розглянули?
 Мартін приголомшено глянув на друга.
 - Ти геній, пане Іване! Чому? Не повіриш – ніхто про це навіть не подумав. Навіть на думку не спадало через елементарну зайнятість. Анна колупається в бактерії, я із забезпеченням плюс своєї роботи достатньо. А нашим бійцям усі загадки взагалі похрен. Вони на службі їм зайвого не потрібно.
 Він хлюпнув знову. Випили коротко крякнувши, цього разу захрускавши шоколадом.
 - Наскільки я розумію ти все ж таки залишишся? Незважаючи на те, що дізнався?
 - Звичайно - Клочко посміхнувся, скоріше собі ніж для друга - Страшно та блін азартно. Відкриємо комору і подивимося хто там такий. Ти куди?
 Говорив він уже в спину Мартінові, що раптово зірвався з місця. Той квапливо перетнув їдальню відкинув полог і вискочивши на вулицю закричав:
 -Ганна!
 - Вона може у наметі, реактиви змішує чи бактерії розмножує, чи чим там ще біохіміки займаються? - Іван вийшов слідом за другом жмурячись від яскравого сонця.
 Він ніби потрапив у піч із холодильника, на вулиці було вже явно за двадцять. День буде спекотний. Чисте небо, нерухоме повітря, озеро подерте брижами дрібних хвиль зліпило сонячними відблисками. в таку погоду добре сидіти в тіні якихось пальм у шезлонгу з коктейлем у руці і просто мріяти.
 - Ні,  Ваня, у тебе упереджене ставлення до вчених.
 – Я сам учений!
 – Знаю. Так от, Ганна, у такий час уже завершує ранковий комплекс розминки. Я ж казав, що вона непроста людина.
 - Не сказав би. - Клочко поліз було в кишеню, але згадав що цигарки залишилися в казармі. Сьогодні збиралися занурюватись і не хотілося навантажувати легені. Розчаровано зітхнув. - На вигляд, прямо скажемо, зовсім не біохімік.
 - Згоден. Тільки в Афганістані вона, за моїми відомостями, десять хвилин утримувала відсік із пораненими у вогневому бою, а потім убила в рукопашному двох, як мінімум одного доведено точно. Звідти шрам на скроні і два колоті поранення. Валькірія загалом.
 Валькірія здалася через лабораторний блок. У темно-синій футболці та спортивних штанях висока британка виглядала досить ефектно. Враження не псували навіть не жіночо міцні, жилаві руки борця. Коротке каштанове волосся було мокрим, як і рушник перекинутий через плече. На трохи розчервонілому обличчі тонкою білою лінією виділявся шрам.
 -Сер? - Ганна підійшла ставши навитяжку закинувши руки за спину. - Я знову скажу - вистачить мучити мишей. У цій, третій, жодних змін не виявлено і не виявиться навіть сотою. Давайте вже захопимо пробіркою цю погань і відправимо до лабораторії. Нормальну лабораторію. З усіма обережностями, зрозуміло.
 - Ні Анна. Не зараз і швидше за все ніколи. - Мартін показав рукою собі під ноги. - Нічого звідти ніколи не виявиться на поверхні. зараз не про це. Ось наш український друг подав таку ідею, що мені особисто за себе соромно. У блоці є камера достатньої роздільної здатності, щоб можна було зняти двері і добре її розглянути?
 Жінка перевела погляд на Івана. Майже так само дивився на нього Сток, ледь посміхаючись про цю пропозицію.
 - Чорт! Як я не подумала?
 - Не тільки ви, Ганна. - Мартін усміхнувся - Не тільки ви.
 - Мабуть, знайду потрібну, сер. Негайно запакую і занурююсь.
  Вона розгорнулася і, мало не бігом рушила у бік до намету.
 - Люблю вчених. Коли їх ткнеш у очевидне що вони пропустили соромляться прямо як діти. Ганна! Візьміть партнера, не забувайте! - Сток обернувся до друга, ляснув по плечу. - А ми зачекаємо наступного відкриття у їдальні. Поглинаючи дари бахусу та кондитерські вироби.
 - У допустимих дозах, звісно.
 - Тільки в допустимих дозах, друже. У строго допустимих дозах.