Побачимось вночі

Побачимось вночі

Сутінки спустилися на землю, над якою пролунав чарівний спів.

Маленьке загублене місто застигло в очікуванні Ночі.

- Хто це так гарно співає? - запитала на клумбі одна квітка в іншій.

- Це Боян. - відповіла ця інша квітка.

- А чому я раніше його не чула? - здивувалася перша квітка.

- Бо він чекав слушної миті. - пояснила друга квітка.

- Якої?

- Миті, коли зустрінуться День та Ніч.

- Вони ж і завжди зустрічали один одного?

- Ні. Вони завжди змінювали один одного. А сьогодні вони зустрілися. Бо День затримався трохи, а Ніч намагалася наступити раніше, не помічаючи присутності Сутінок. Тому Боян заспівав вперше у своєму житті.

- Тільки тепер День не хоче прощатися. А Ніч наполегливо крокує вперед на свою чергу.

Місто почало засинати, не помічаючи магії та чар, які відбувалися поруч.

Світляна, як уособлення світла, виступила вперед, затуляючи собою місце, на яке хотіла вступити Ніч.

Світляна представляла День та була такою ж світлою та осяянною сліпучими променями, як і сам День.

Серед темряви виступила чорнява дівчина з чорним волоссям. Це була Меланія - представниця Ночі.

- Пропусти мене, Світляно. - попросила чорнявка. - День вже пройшов. Мій час настав.

- Ні. Я хочу затриматися ще. - повідомила білявка.

А співець Боян співав, продовжуючи свій неповторний спів.

Дівчата стояли, не уступаючи одна одній.

- Невже ніхто не питає мене, а чого хочу я? - посередині між оцими двома красунями нізвідки з’явилася третя красуня з червоно-жовтим волоссям, ніби в ньому грали усі кольори заходу сонця.

- А ти хто? - в один голос запитали Світляна та Меланія.

- Я - представниця Сутінок. Юстина, що означає “справедлива”. Бо справедливо розділяю між собою День та Ніч. - пояснила дівчина з рудим волоссям.

Але День та Ніч не прислухалися до Юстини та продовжували сперечатись.

Перестало було чути, як співає той Боян.

Він замовк. Та притаївся.

Наскільки грізно сперечалися вже втроє цих красунь.

- Досить! - голосно, але без крику обірвав хтось спір.

- Це ж Любомир… той, хто любить мир. - представила Юстина юнака.

- Досить сперечатись. День пройшов. Вже й Сутінки завершують свій шлях. Час прийшов, щоб Ніч настала на це давно вже спляче місто. - пояснив Любомир. - Треба вам усім миритись, щоб баланс не порушити. Отже…

Любомир окинув поглядом усіх і додав:

- Побачимось вночі.