Побачення зі Смертю

Смерть має бути неодмінно жіночого роду, через всеосяжну свою жорстокість або – якщо завгодно – неминучу символіку лона, землі, як доповнення та розвиток, з іншого боку, принципу життя, родючості, материнської землі тощо.

Патрік Зюскінд. «Контрабас»

– Схоже, мій годинник поспішає.

Поки Марк розглядав інтер'єр мексиканського ресторану, що поєднував у собі похмуру загробну атмосферу храму ацтеків з кумедними дерев'яними кактусами в сомбреро, незнайомка в червоному повісила на спинку стільця пальто і безцеремонно кинула на стіл сумочку.

– Не скажете, котра година, Марк?

Читаючи лекції з психології в Морріганському університеті, окрім манери завжди носити дорогі класичні костюми та робити інтелігентний вигляд всезнаючого професора, причому навіть у повсякденному житті, асистент кафедри Марк підкреслив для себе одне важливе правило – треба бути готовим до всього. Але поява цієї дами настільки здивувала його, що з півхвилини він був здатний лише здивовано розглядати її зовнішній вигляд, навіяний фільмами нуар.

– Цей столик зайнятий, – нарешті сказав Марк. – Я чекаю на дружину.

– О, lo siento, я не представилася. – Незнайомка підвелася і простягла Марку руку. – Я Смерть.

Цієї миті хлопець вирішив, що перед ним або якась дотепна сищиця, якій відома вся його підноготна і яка прийшла затримати його, або божевільна, що втекла з психіатричної лікарні, яка, проте, знає його на ім'я. Марк став прокручувати в голові моменти, де і коли міг її бачити, окрім поствоєних чорно-білих кінострічок. Вирішивши, що перед ним все-таки душевнохвора, Марк уїдливо сказав:

– Ну, нарешті, – він підвівся з місця і обома руками взяв дівчину за руку. – Я вже зачекався! Радий зустрічі, сеньйорита. А тепер – ви не могли б знайти собі іншу жертву на вечір? А то мені хочеться ще трохи пожити.

– Неодмінно, – дівчина вихопила руку і опустилася на стілець. – Як тільки закінчу з вами.

Вона дістала з сумочки сигарету.

– Дасте дамі прикурити? Чи ваша запальничка працює так само, як і ваш годинник?

Марк не курив, але запальничка при ньому була – раритетна модель «Zippo», забута його колегою разом із пачкою «Грін Кастл» на корпоративі у кафе. Марк прихопив її, щоб при нагоді повернути. Але як незнайомка могла про це знати? Слова дівчини змусили хлопця подивитися на годинник – стрілки застигли, причому показували час на півгодини вперед.

– Ось і на моїх чверть десятої, – дама знизала плечима і піднесла до червоних уст цигарку. – То ви дасте мені вогню?

Приголомшений, Марк все ж дістав з кишені запальничку і підніс до цигарки незнайомки тьмяний вогник.

– Що ж, маю визнати, ви здивували мене своїм фокусом, – сказав він, клацнувши кришкою запальнички і намагаючись повернути самовладання. – А тепер я попрошу вас негайно звільнити це місце.

– А ви з дружиною домовились на дев'ять?

– Послухайте, Діана прийде з хвилини на хвилину, і я не хочу, щоб...

– Добрий вечір, – джентльмен у чорній жилетці поклав на стіл два строкаті буклети. – Прошу – наше меню.

– Ні, ви не зрозуміли, – обурився Марк. – Ця дама не зі мною і вже йде, а я…

– Сеньйоре, не підкажете, котра година? – Перервала пояснення Марка дівчина.

Офіціант подивився на годинник:

– Без чверті дев'ять.

– Gracias, – незнайомка посміхнулася. – Вона не скоро ще, Марку. Може, поки що замовите собі щось?

– Здається, я попросив вас забратися, хіба не так? – Здійнявся хлопець, виходячи з себе.

Незнайомка підсунула до себе попільничку і, ніби образившись, різко загасила цигарку, після чого Марк відчув гострий біль і схопився за серце. У ресторані одразу повисла тиша. Хтось із відвідувачів ахнув. Дівчина зобразила переляк, схопилася з місця і підбігла до хлопця:

– Що таке? – Її погляд перевівся на розгубленого офіціанта. – Принесіть води!

Офіціант забарився.

– Може, «швидку»?

– Просто води, – незнайомка вдала, що вона медпрацівниця – послабила хлопцю краватку і розстебнула верхні гудзики сорочки. – Йому зараз полегшає.

Джентльмен у жилетці швидко попрямував на кухню, і як тільки він зник за дверима, хлопцеві справді полегшало. Зал знову наповнився голосами та брязкотом тарілок. Через півхвилини офіціант приніс воду. Дівчина взяла склянку і дала її Марку, причому вода в ній різко набула темного кольору, ніби перетворилася на вино.

– Ось, випийте, – дама сіла на місце, і чорт знає звідки у неї в руці з'явився келих вина. Тим часом Марк і не помітив, як замість склянки і сам тримав точно такий келих, а на столі стояла почата пляшка напівсухого «Casa Manero». — Ви ж не думаєте, що я хочу вас отруїти?

Саме так хлопець і думав, ставлячи келих на стіл. Однак після слів дівчини ця думка стала здаватися йому найменш логічною. Взагалі якесь звичне розуміння логіки речей руйнувалося, і Марк почав вважати, що божеволіє.

– Облиште, – сказала дама. – Хороше вино.