9.1

У залі згасло світло, і на екрані замиготіли перші кадри рекламних трейлерів. Аврора дістала телефон. 

— Треба зробити звітне фото, — прошепотіла вона. 

Назар слухняно повернув голову. 

— А можеш посміхатися так, ніби ти прийшов сюди добровільно, а не під загрозою розстрілу? — прошипіла вона, дивовижним чином зберігаючи ідеальну усмішку для селфі. — У тебе невдоволене обличчя.

— У мене воно завжди таке, — відповів Назар, проте все ж таки зобразив щось середнє між спазмом м’язів та демонстрацією зубів у стоматолога.

Клац. Фото готове. Аврора приблизила знімок. Тільки тепер вона помітила, що Назар у новенькій футболці, з акуратно розчісаним та укладеним волоссям. Невже готувався?

— Якийсь похмурий початок, — промовила, коли вже на перших хвилинах фільму маніяк зарізав трьох людей. — Це що фільм жахів?

— Поняття не маю, — чесно відповів Назар, відкидаючи голову на спинку крісла. 

— Як це? Ти ж купував квитки. 

— Я обирав фільм за зручністю крісел у залі. Ці ідеальні. 

— У тебе проблеми зі спиною?

— Ні, Авроро. У мене проблеми з нестачею сну, — він заплющив очі. — Я маю золоте правило: якщо є можливість присісти і не чути братів — треба спати. Це питання виживання. Тому насолоджуйся сюжетом, а мене розбудиш, коли фільм закінчиться. 

Аврора насупилася. Вона майже годину стирчала у пробках, щоб дістатися центру міста, чекала на нього… а цей псевдо кавалер збирається просто відключитися? Який нахаба! Це було нове досягнення в її особистому рейтингу найгірших побачень. Назар навіть обігнав хлопця, який увесь вечір не затикався про колишню. 

— Ти неймовірний, — процідила вона, але Назар вже не відповів. Його дихання почало сповільнюватися. 

Проте магії сну не судилося тривати довго. Кишеня на джинсах Назара почала дзижчати. Спершу коротко, потім — довгими, наполегливими чергами. Він здригнувся, намацав телефон і скинув виклик. За хвилину мобільний знову завібрував так, наче хотів прогризти собі шлях на волю.

Аврора невдоволено зиркнула на нього.

 — Твій «сон» дуже гучний. Люди з нижнього ряду озираються!

Назар розплющив одне око, дістав телефон і подивився на екран. Сім пропущених від Сема. Одне повідомлення. Він відкрив чат, і блакитне сяйво смартфона висвітлило лише два слова, написані капслоком:

«КОД ЧЕРВОНИЙ»

Назар вмить випрямився. Сон злетів з нього, як старе лушпиння. Він вигадав цю систему. Код Зелений — істерика у Даніеля. Код Жовтий — Влад щось зламав. Код Червоний означав лише одне: будинок або горить, або його штурмує спецназ, або дядько Сем у повному відчаї.

— Вибач. Мені треба вийти, — кинув він, підхоплюючись на ноги.

— Ти хоч повернешся? 

— Якщо чесно, не знаю… Навряд. 

Аврора спіймала його погляд, і побачила таку суміш тривоги й відповідальності, що її образа миттєво зникла. 

— Я йду з тобою, — рішуче заявила вона, піднімаючись слідом.

— Ні-ні. Не варто. Дивись кіно.

— Та воно страшне, — зізналася. — Без тебе я його не дивитимусь.

Назар ніяково кивнув. Вони вибігли із залу, залишаючи по собі зітхання невдоволених глядачів, яким завадили повноцінно зануритися в атмосферу триллера. 

Назар набрав дядька. Його обличчя, що ще кілька хвилин тому було розслабленим, тепер нагадувало маску з грецької трагедії. Він шумно дихав крізь ніздрі, пальці стискав у кулаки. Поки слухав гудки, виміряв фойє вздовж та поперек. 

— Ну нарешті! Що вбіса сталося?! — вигукнув у слухавку, коли її нарешті зняли.

На тому кінці чулися лише надривні схлипи та шепіт про «кінець усього».

— Семе, заспокойся! Дихай! Щось із дітьми?! Вони живі?

Нарешті слухавку вихопив Влад. Його голос був спокійним, але холодним, як лід. 

— Назаре, вибач, що зіпсували твоє побачення, але ти нам потрібен. Приїжджай негайно. Сем у трансі, він почав з валер’янки та перейшов на Мартіні.

— Скажи нарешті, що у вас трапилося?

— По телефону говорити не буду. Це таємниця… і стаття. Просто дуй додому, будь ласка. 

— Добре, я скоро буду!

Він уже розвернувся, щоб бігти до виходу, але раптом згадав про Аврору, та й то тільки тому, що вона перегородила йому шлях.

 — Я поїду з тобою, — твердо промовила дівчина. 

— Ні, не їдеш! — Назар відмахнувся, намагаючись її обійти. — Ти не розумієш. Це не твій рівень проблем. Моя сім'я знову вляпалася у якесь лайно, а я не хочу, щоб твоє ім'я фігурувало поруч із нашими у кримінальних хроніках. Може, краще подзвониш Тимуру? Він із задоволенням проведе тебе додому або… ну ви розберетесь. 

— Та не цікавить мене той Тимур! — вона вхопила Назара за зап’ясток. — Я хочу допомогти тобі. Подивися на годинник. Поки ти дочекаєшся поїзда в метро, поки доїдеш — пройде вічність. А я сьогодні забрала машину з СТО, вона на парковці неподалік. Я довезу тебе за п'ятнадцять, максимум двадцять, хвилин.

— Дякую, та все ж таки ні, — він спробував вивільнити руку, але вона тримала надто міцно.

— Якщо ти кинеш мене тут і підеш… — Аврора примружила очі, і в її голосі з'явився холодний, сталевий відтінок. — Я не поверну тобі жодної копійки за аукціон. Можеш забути про мотоцикл чи що ти там збирався купувати.

— Мопед.

Гроші. Кляті гроші. Аврора била точно в ціль.

— Ти маніпуляторка, — процідив він, дивлячись їй в очі. 

— Я твій союзник, — відрізала вона, вже дістаючи з сумочки ключі. 

Назар зціпив зуби, зрозумівши, що програв. 

— Гаразд… Але ти сама цього захотіла. Потім не думай скаржитись.