9.

На відміну від Назара, Аврора допомоги фей не потребувала. Вона й без магії виглядала приголомшливо. Ну то й що, що побачення фейкове, а хлопець зовсім не зацікавлений у її компанії? Це не означає, що вона не має сяяти. Бути найкращою її вчили з дитинства. Мама у молодості була фотомоделлю — знімалася для корейських модних журналів. А коли сім’я повернулася жити в Україну, то відкрила мережу салонів краси. Тобто батьки Аврори не залишили жодного шансу, аби їхня донька виросла сірою мишкою. 

Вона одягла блакитну сукню, волосся завила у локони та заколола такого ж кольору бантиком. Трохи аксесуарів, трохи косметики, трохи парфумів. І все — готова ловити на собі захоплені погляди хлопців.

До кінотеатру дісталася заздалегідь. Сама не знала, чому так поспішала. До початку фільму було ще сорок хвилин, а вона вже стояла під дверима та виглядала Назара. Ні, вона не прагнула зустрічі з ним. Але… щось таки змушувало її серце битися швидше.

— Аврора? — хтось покликав її. 

Дівчина обернулася на голос та побачила Тимура, який в компанії інших хлопців саме виходив з кінотеатру. На ньому була спортивна куртка з емблемою університету та окуляри для перегляду 3D-фільмів, які він чомусь не зняв, а лише приспустив на кінчик носа. 

— Привіт, — Аврора помахала йому, сподіваючись, що на цьому їхнє спілкування й закінчиться. Випадково перетнулися, привіталися, і все. Не варто продовжувати бесіду, не тоді коли повинен підійти Назар. 

Проте Тимур мав інші плани. Він поспіхом здихався хлопців та підійшов до неї. 

— Який сюрприз! А ми все частіше перетинаємося. Наче всесвіт спеціально зводить нас разом. Помітила? 

— Дійсно..

— Ти у кіно? 

— Так… Я декого чекаю. 

— Подругу? Лізу? — почав допитуватися Тимур. — А ми от тільки звідти… Якби знали, що ви йдете у кіно, то й вас би запросили! 

— Та ні, не з Лізою… — Аврора відвела погляд. — Я зустрічаюся з хлопцем з аукціону. Він буде тут з хвилини на хвилину. 

Тимур не зрозумів натяк, що його просять піти. Натомість він ще більше зацікавився. 

— О… Той загадковий мільйонер! Дай вгадаю: він орендував цілу залу, аби ви були тільки удвох, — промовив з дрібкою заздрості. 

— Угу. Як ти вгадав…

— Я б теж так зробив. 

— Якби виграв аукціон, — додала Рорі. 

— Слухай, а я почекаю його разом з тобою. Буду охороняти тебе, щоб ніхто не приставав. 

— Це зайве. Правда, Тимуре, — вона помітила, що з-за рогу вийшов Назар. — Не варто мене охороняти. 

Але той не зрушив з місця. Стояв та посміхався, аж поки “мільйонер” Назар не порівнявся з ними. 

— Привіт, — байдуже кинув він, дивлячись собі під ноги. 

— От бачиш! — Тимур підсунувся ближче до Аврори. — А ти казала, що не варто охороняти. Лише мить, і вже Лісовий намалювався. 

— Ви знайомі? — здивувалася дівчина. 

— Так, він працює в кафе мого батька, — відповів Тимур. — Чого тобі, Назаре? Не затримуйся, ми тут трохи зайняті. 

Назар кинув запитальний погляд на Аврору. Він взагалі приходити не хотів, а тому з радістю скористався б нагодою піти. Дівчина зробила глибокий вдих.

— Назар — це той самий хлопець, який придбав побачення, — пояснила з такою інтонацією, наче зізнавалася у чомусь дуже ганебному. Вона не хотіла, аби це прозвучало саме так, але нічого вже не могла. 

Тимур розсміявся, прийнявши її слова за жарт. Потім замовк. Подивився на Назара, перевів погляд на Аврору. 

— Реально? Ти що, нирку продав, щоб повести її в кіно? — запитав, зрозумівши, що окрім нього більше нікому не весело. 

— Тебе це стосується, — коротко відповів Назар. 

— Я просто намагаюся зрозуміти, який сенс такого вчинку? У тебе ж все одно нуль шансів… Це не логічно!

— Знаю, знаю, — відмахнувся Назар, потім обернувся до Аврори. — Ну то що? Ми йдемо? Чи я даремно квитки купував? 

— Так, йдемо, — кивнула та. 

— Ну що ж… — Тимур явно був задоволений ситуацією. — У мене аж від серця відлягло. Я більше не боюся конкуренції.

Він вклонився, вказуючи рукою у напрямку дверей. Пропустив Аврору та Назара всередину. 

— Зустрінемось на грі! — гукнув наостанок. — Я чекатиму. 

Аврора почувалася ніяково. Вона знала, що реакція оточуючих буде саме такою. Очікувала мільйон питань та коментарів, коли фото з її побачення з’явиться у газеті. Але думала, що Назар їх не чутиме. 

— Вибач… Я не думала, що зустріну його тут, — промовила, зупиняючись у коридорі. — Зазвичай Тимур милий. Просто трохи ревнує… 

— Він все правильно сказав. Наше побачення дійсно нелогічне, а у мене немає шансів. 

— І тебе це зовсім не ображає? 

— А повинно? 

— Ну не знаю… Мені б на твоєму місці хотілося б довести протилежне. Хоча б для того, аби провчити його. 

— Тобто я мав би довести, що здатен добитися твоєї симпатії? — хмикнув Назар. 

— Так!

— Не люблю брехати. Я знаю, що ти ніколи б не стала зустрічатися з таким хлопцем, як я. А мій гаманець ніколи б не витягнув стосунки з такою дівчиною, як ти. 

— То он якої ти думки про мене! — вибухнула Аврора. —  Гадаєш, у стосунках з хлопцем мене цікавлять його гроші? 

Назар знизав плечима. 

— Я зробив такий висновок, коли ти заявила, що ніколи не підеш на побачення у забігайлівку. Це про щось та говорить.

Аврора замовчала. Її підловили. Вона намагалася вигадати контраргументи, але нічого путнього на думку не спадало. 

— Гей, — Назар обережно торкнувся її ліктя. — Все нормально. Ти звикла до іншого рівня життя. І добре, що прагнеш тільки кращого. Тут нічого соромитися. 

— Але тепер я усвідомила, що у твоїх очах здаюся меркантильною. 

— І що? Після цього побачення наші дороги розійдуться. За тиждень-другий ти й не згадаєш про мене. 

— Але ти мене згадуватимеш. І я б хотіла, аби згадки про мене були приємними. 

— Вони будуть приємними, — запевнив Назар.