8.1

Наступного дня життя трохи налагодилося. Спершу у дім повернулося світло. Місцевий електрик оцінив свою роботу настільки високо, що Назар ледь не задихнувся від обурення. З такими розцінками він би й сам поліз у трансформатор! Добре, що втрутився Влад:

— О, а я вас знаю! — вигукнув він за мить до того, як Назар віддав гроші. — Це ви минулого тижня вилазили через вікно сусідського будинку. 

Електрик миттєво зблід, а на його чолі виступили краплини поту. 

— Так… — він з великим зусиллям видушив посмішку. — Я там дещо лагодив.

— В одних трусах і без інструментів, — додав Влад. — Ви часто там щось лагодите, поки чоловік сусідки на роботі.

— Тобі здалося, — процідив, стискаючи ремінець сумки так міцно, що той аж затріщав. 

— Та ні, не здалося. Просто вікно її спальні виходить на наш сад. Завдяки вам у тому вікні можна побачити більше, ніж на запаролених каналах по кабельному. Я навіть відео зняв, щоб друзям показати…

Зазвичай Назар не підтримував шантаж, але цього разу ухопився за нього, як за рятівну соломинку. 

— Напевно, мій брат щось переплутав. Я якраз збирався до сусіда по газонокосарку… Можу показати йому це відео, аби він перевірив, чи то дійсно його дружина. 

Електрик загарчав. Його погляд перескочив з хлопців на вікно, в якому виднівся сусідній будинок. 

— Чого ви хочете? — запитав він, повільно задкуючи до дверей. Точно злодій, якого застукали на гарячому.

— Знижку, — відповів Назар.

— У сто відсотків, — додав Влад. — А ще оті ваші круті рукавиці, які не проводять електричний струм. 

Назар штовхнув брата ліктем. 

— Знижки буде достатньо, — виправив він. — І ми мовчатимемо, як риби!

— А відео? Ви його видалите?

— Звісно, — кивнув Влад. — При вас. 

Чоловік приречено зітхнув. 

— Добре. Домовилися! Ви мені нічого не винні. Я не візьму грошей навіть за кабель. Видаляйте кляте відео!

Влад дістав телефон. 

— Ви хочете спершу переглянути його? — запитав він. 

— Ні!

— Гаразд… — хлопчик відкрив галерею, погортав її та на потрібному відео натиснув “видалити”. — Готово. 

Електрик відразу рвонув на вулицю.

— Більше до мене не звертайтесь! — вигукнув, застрибуючи у машину. — Ніколи! 

Коли він поїхав, Назар відчув тріумф. Він обожнював моменти, коли вдавалося зекономити. 

— За інших обставин ми б так не робили, — уточнив, звертаючись до Влада. — Просто він… погана людина. Ми його провчили. 

— Сусідка — теж погана, адже вона зраджує чоловіку, — замислився хлопчик. 

— Згоден. 

— Можна вигадати шантаж і для неї… Ну, щоб досягти остаточної справедливості. 

Назар похитав головою.

— Сусідку не чіпатимемо. Вона і так терпить собак Даніка, які постійно топчуть квіти та риють ями на її клумбі. І щодо відео…  ти ж точно його видалив? 

— Та не було ніякого відео. Я вигадав його для підсилення тиску. 

— Круто… Це шахрайство, — додав він суворо. — Але все одно круто. 

Слідом за електрикою у дім повернувся і дядько Сем. Він відчував провину через те, що покинув дітей у скрутний момент, тому вирішив реабілітуватися — підтримував Назара, поки той лагодив унітаз. Морально, звісно. Запхавши у ніс вату, він стояв за спиною хлопця та мотивував швидше працювати вантузом, бо він хоче в туалет. А коли робота завершилася, урочисто змив воду. 

— Ну ось і все, — промовив, плескаючи у долоні. — Назаре, ти просто майстер на всі руки! Все ж таки добре я тебе виховав. Коли ти потрапив до мене, то геть нічого не вмів…

Назар рукавом стер піт з чола. 

— І тільки завдяки твоїй безвідповідальності я всьому навчився. Дякую, від щирого серця, — показово вклонився.

— Будь ласка. Я й твоїх братів за тим же принципом виховую. 

Назар подивився на годинник. 

— Щодо братів… ти сьогодні вдома? Можеш приготувати їм вечерю? Мені треба піти раніше, щоб встигнути на побачення з Авророю. 

В очах Сема засяяли промені щастя. 

— Нарешті це побачення відбудеться! Я вже й не сподівався. 

— То ти приготуєш вечерю чи як? 

— Звісно! Щось вигадаю.

Назар видихнув з полегшенням. 

— Ну тоді я в душ, і буду збиратися.

— Можеш узяти мій гель. Він парфумований, і має вивести сморід від смаженої олії, який в’ївся у твою шкіру, як татуювання. 

Назар кивнув. Він промовчав, що у пляшку від його гелю для душу вже давно налите найдешевше мило для рук. Увесь гель пішов на купання Принцеси. І так, він дійсно чудово прибирає сторонні запахи — навіть запах помийної псини. 

— І ще! Я дещо маю для тебе, — дядько побіг у свою кімнату, а за кілька хвилин повернувся з паперовим пакетом. — Ось. 

— Що це? — запитав Назар, насторожено зазираючи всередину.

— Нові джинси, кросівки та футболка. 

Від здивування у Назара очі полізли на лоба. 

— До Різдва ще далеко, — промовив він, дістаючи явно недешеві кросівки його розміру. — І до Дня Народження також. У чому підступ, Семе? 

— Ніякого підступу. Мені вже давно подарували сертифікат у магазин одягу. Я використав його, бо за кілька тижнів спливе термін придатності. 

— Але ти використав його для мене. 

— Ну… так. 

— Це не хабар? Ти не попросиш мене щось зробити або знову виступити у твоєму шоу? 

— Ні. 

— І мені не доведеться повертати ці речі у магазин? 

— Тільки якщо вони тобі не сподобаються або не підійдуть. 

— Я не вірю. 

Дядько Сем глибоко вдихнув.

— Я просто хочу, щоб ти пристойно виглядав на побачені з Авророю. Вона дівчина солідна, тому ти маєш відповідати її статусу. Гарний одяг додасть тобі впевненості. 

— Але ж це несправжнє побачення. 

— І що? Ти все одно повинен мати гарний вигляд. Уяви, що ти Попелюшка, а я — твоя Хрещена Фея. О, у мене навіть костюм відповідний є! Хочеш я одягну його?!

— Ні, не треба. Благаю.