5.

Високий, худий, трохи сутулий — немов постійно носить щось важке. Наприклад, непідйомну відповідальність. Темне волосся було скуйовджене, наче його розчісували тільки пальцями. Під очима — тіні. У вусі — навушник. На ньому була куртка, з якої стирчали нитки, а на плечі — рюкзак, що просто молив, аби його нарешті відправили на смітник.

Ні, зовнішність Назара не відштовхувала. Як і молодші брати, він міг би бути доволі симпатичним. Міг би, якщо на кілька днів забрати у нього всі турботи, дати виспатися, прийняти ванну та перевдягнутися у щось куплене не на розпродажі секондхенду. 

Погляд Назара наткнувся на Аврору. Очі розширилися. Він завмер, як опосум, який прикидається мертвим, аби його не чіпали хижаки. Не рухався, не кліпав. Просто стояв та дивився перед собою.

Хлопчики закотили очі. Здається, їм було соромно за реакцію старшого брата. 

— Він наче вперше у житті бачить дівчину… — прошепотів Даніель. 

— Може, у нього інсульт? — припустив Влад.

Аврора насилу стримала сміх. 

— Привіт, — промовила вона, сподіваючись, що її голос виведе Назара з заціпеніння. Спрацювало, але не відразу. 

Спершу він набрав повні легені повітря. Потім видихнув його одночасно намагаючись промовити щось типу привітання, але закашлявся, подавившись власними словами. 

— Що ти тут робиш? — нарешті промовив, знімаючи наплічник. Він роззирнувся, наче вперше побачив будинок, у якому живе. На його обличчі був вираз розпачу. Настільки кричущий, що у якусь мить Аврорі стало шкода його.

— Я прийшла до тебе.

Назар обернувся до братів. Коли він не дивився на гостю, до нього повертався який-не-який самоконтроль. 

— Чи ви не в курсі, що незнайомців не можна пускати у дім?! А якби вона… якби вона спробувала пограбувати нас?!

Аврора тактовно промовчала, що вона навряд чи б захотіла брати з собою речі із цього дому. Та й що тут брати? Котячий корм? 

— Ми й не пускали її, поки не дізналися, що це та сама дівчина, з якою ти підеш на побачення! — виправдався Влад. — Ми ж не дебіли. 

— До речі про побачення… — Назар ніяково подивився на Аврору. — Тут така справа…

— Ти можеш провести мене до зупинки, і дорогою ми все обміркуємо, — завершила дівчина замість нього. 

Вона чудово розуміла, про що саме буде це розмова, а тому не хотіла розчаровувати Влада та Даніеля. Краще, аби вони цього не чули. 

— Так… добре, — погодився Назар і першим вийшов на вулицю. Потім повернувся, перевірив чи йде за ним Аврора. І коли вони нарешті порівнялися, він знову заговорив: — Тож… річ у тім, що сталася помилка. Прикре непорозуміння. 

— Я все знаю, — Аврора видушила посмішку. — Твої брати розповіли. 

— То мені повернуть гроші? — з надією запитав він. 

Дівчина зупинилася.

 — Зрозумій мене правильно, — почала вона. — Увесь університет гуде про цей аукціон. Я буду невдахою в очах оточуючих, якщо ти відмовишся від побачення зі мною. А ще стану ворогом для оргкомітету, якщо позбавлю їх грошей на благодійність. 

— Ти вже мені вибач, але… Як тобі це сказати… — він занурив пальці у волосся, знову куйовдячи його. — Мені байдуже. Я важко заробляв ці кошти, і не хочу, аби вони були витрачені та таку дурню. 

— Побачення зі мною — не дурня! — обурилася Аврора. Вона стиснула долоні у кулачки, сподіваючись, що це додасть їй загрозливого вигляду. — Між іншим, є ціла черга хлопців, які з радістю займуть твоє місце!

— Правда? 

— Так!

— А ти можеш дати мені їхні контакти? — в очах Назара спалахнула ідея.  

— Навіщо? 

— Я обдзвоню їх та запропоную купити це кляте побачення. Навіть знижку зроблю. 

— Ні! Нізащо! 

— То ти маєш якесь інше рішення? 

— Ну… Власне, так. Побувавши у тебе вдома, я пересвідчилася, що тобі дійсно потрібні ці гроші. 

Назар вмить став серйозним, а втома у його погляді змінилася на гнів. 

— Не зрозумів, — сказав він таким тоном, що на шкірі Аврори виступили сироти.  

— Я ж бачила умови, у яких живеш ти та твої брати…

— Не чіпай моїх братів. У них все добре. Вони мають дах над головою, їжу, одяг, безпеку! Можливо, в домі трохи неприбрано… але це не катастрофа, вирішується за кілька годин!

— Не кричи на мене!

Назар замовкнув, опустив погляд на свої кросівки. Тільки зараз помітив на них сліди від собачих зубів. 

— Вибач… — пробурмотів. — Просто, я не люблю коли хтось жаліє нас або намагається втрутитися у наше життя. 

— То ти не хочеш, щоб я пожаліла тебе та озвучила свою пропозицію? 

— Для тебе я зроблю виключення. 

— Яка честь! Дякую. 

— Ну то кажи вже. 

— Я не готова відмовитися від слави та привілеїв. Ти не готовий відмовитися від грошей. Тоді ми все одно сходимо на побачення, надамо фото з нього для публікації у газеті. А після цього я поверну тобі оплату з власного гаманця. 

Назар скривився, немов почув неабияку маячню. 

— Тобто ти настільки боїшся заплямувати свою зіркову репутацію, що готова піти на такі витрати? Серйозно? 

— Репутація — це важливо. 

— Не для мене.

— Я помітила… То що? Згоден? 

Назар вагався. Аврора подумала, що він бореться зі своєю совістю, адже йому точно не хочеться брати з неї гроші. Але наступні його слова стали відром крижаної води, яка вилилася їй на голову. 

— Мені потрібні гарантії, — сказав він. 

— Які ще гарантії?!

— Що ти мене не кинеш на бабки. Я вимагаю аванс. 

— Зовсім здурів? 

— Хоча б кілька сотень. На весняних канікулах Влад їхатиме на екскурсію, треба оплатити дорогу. 

Аврора зраділа за малого. 

— Куди? В гори? 

— В тюрму. 

— Га? — вона сподівалася, що їй почулось. 

Назар знизав плечима. 

— Це єдина екскурсія, яка його зацікавила. Напевно, хоче забронювати собі затишну камеру на майбутнє, — засміявся він, але помітив, що Аврора не поділяє гумору, тому повернувся до ділового тону. — Ну то як? Можеш надати аванс?