2.1

Приблизно у той же час, але на іншому кінці міста Аврора Кім забігла у кабінет оргкомітету політехнічного. У неї був чудовий настрій. З самого ранку вона помічала знаки, що цей день стане неперевершеним: сонечко світить, у таксі грає її улюблена пісня, у кокосовий лате додали ідеальну кількість сиропу, а двійко першокурсників ледь не побилися за право збігати у бібліотеку та роздрукувати для неї доповідь на семінар. Хоча ні… Кого вона намагається обманути? Головною причиною піднесеного стану був той факт, що хтось віддав шалені гроші за побачення з нею. 

Аврора стежила за аукціоном. Початкова ціна побачення була доволі високою, а мінімальна ставка — вищою за будь-який інший лот. Проте вона не сумнівалася, що на її потоці знайдеться відчайдуха, який готовий спустошити гаманець заради уваги королеви краси. За відчуттями це мав би бути Тимур — капітан університетської збірної з баскетболу. Він давно проявляє цікавість до неї, навіть кілька разів запрошував погуляти. А, може, це Олексій? Він спадкоємець готельної імперії, їздить на розкішній автівці, носить брендовий годинник та кілька разів на рік відпочиває за кордоном. Точно Олексій. Тільки він міг дозволити собі так щедро підіймати ставки. Господи, цей олігарх буквально розкидувався грошима! Невже так сильно прагнув справити враження на неї? Якщо так, то йому вдалося. 

— Хто це?! —  вигукнула до присутніх, забувши навіть привітатися. — Хто той супермен, який поведе мене у ресторан? Кажіть, я згораю від цікавості! 

Організатори — лаборанти, пара випускників, серед яких була найкраща подруга Аврори — Ліза, та молода викладачка, майже одночасно відвели погляд. 

— Гей? Що у вас з обличчями? Ви не раді, що зібрали рекордну суму пожертв? 

— Раді! — посміхнулася викладачка. — Звісно раді. Зрештою, для цього все і задумувалося. 

— Рорі, ти — наша зірка. Завдяки тобі, ми зможемо придбати в рази більше, ніж планували, — Ліза дістала з-під столу букет кущових троянд у паперовій обгортці та простягнула його подрузі. — Це тобі на знак вдячності від нашого колективу. Також ти будеш запрошена на конференцію з розвитку соціальних зв’язків, де отримаєш диплом від ректора. А ще ми розповімо про аукціон журналістам, про тебе напишуть статтю. 

Аврора узяла квіти, і на її обличчі засяяла ще ширша усмішка. 

— Як мило з вашого боку! Рада бути корисною. Так ви скажете, з ким мені йти на побачення? 

— Так. Звісно…

— Хто той щедрий меценат? Хоча постривайте! Дайте я вгадаю, — вона заплющила очі, подумки перераховуючи ймовірних переможців аукціону. Як не крути, а всі ознаки вказували на одного хлопця. — Олексій Шевченко!

— Ні, — Ліза ніяково відвела погляд. 

— Хм… А хто ж тоді? Я заінтригована! 

Всі замовкли, немов спеціально відтягували момент істини. Прямо як на телешоу! Аврору це починало дратувати. Вона не могла встояти на місці від збудження. Якщо прямо зараз не дізнається ім’я того хлопця, то почне гризти нігті!

Нарешті викладачка подала голос:

— Це… Назар Лісовий, — промовила вона з відчутними нотками співчуття. — Студент п’ятого курсу факультету інформаційних технологій. 

Дівчина на мить завмерла. Вона теж була на цьому факультеті, проте ніякого Назара не знала. 

— А він точно з нашого універу? 

— Так. В аукціоні могли брати участь тільки наші студенти. Реєстрація здійснювалася за номером студентського квитка.

— Назар… — Аврора опустилася на найближчий стілець. — Чому я не знайома з ним? Він новенький? 

— Ні, — відповіла лаборантка, звіряючись з таблицею на екрані комп’ютера. — Він вчиться з тобою буквально з першого курсу. 

— Ти не пам’ятаєш його, бо ви практично не перетинаєтесь. Він не ходить на лекції, і з’являється тільки на сесії. А тебе часто звільняють від екзаменів, бо ти постійно береш участь у конкурсах та прославляєш універ. Якщо ви й бачилися, то буквально кілька разів. 

— Постривайте… — Аврора мимоволі скривилася, бо образ, який сплив у її пам’яті геть не відповідав очікуванням. — А це не той Назар, що намагався підкупити декана сертифікатом на безкоштовну картоплю фрі? 

— Ага. А ще його молодший брат викрав пацюка з акваріума на кафедрі екології. І не повернув. 

Той позитив, яким сяяла Аврора зранку, стрімко розвіявся. 

— Але… Він же… Він якийсь неблагополучний, — від хвилювання у неї затремтіли руки. Довелося сховати їх у кишенях худі. — Може… ви помилилися? Ваша програма могла збитися. Там точно якийсь баг! Перевірте ще раз.

— Ні. Ми не помилилися, Рорі. Побачення з тобою оплатив Назар. У нас навіть чек є. 

— Що ж… — дівчина з усіх сил намагалася приховати розчарування. — Головне, що ми зібрали багато грошей…

— Так. Заради цього все й задумувалося, — кивнула Ліза. — Уяви, якими щасливими будуть діти, коли отримають подарунки! 

Аврора змусила себе посміхнутися знову. Вийшло якось не надто переконливо. 

Вона б нізащо на світі не зізналася, що  погодилась узяти участь в аукціоні аж ніяк не заради благодійності. Їй подобалася увага хлопців. Після перемоги у конкурсі краси ця увага збільшилася у рази. Вона могла вказати пальцем на будь-кого, і той був би на сьомому небі від щастя, отримавши можливість зустрічатися з нею. Але так не цікаво… Тому вона хотіла, аби за неї поборолися. Лицарські турніри вже ніхто не влаштовує, дуелі теж не на часі, а ось аукціон міг би показати, хто найбільше прагне її руки та серця. А сироти… це, звісно важливо, проте скоріше стало б приємним бонусом.

Хто ж міг подумати, що все так обернеться? Ідеальний спосіб потішити власне его перетворився на необхідність справжньої самопожертви. Якщо це карма, то вона спрацювала аж надто швидко. 

— Звісно. Заради дітей я виконаю свою обіцянку та піду на побачення з Назаром.

Навіть з її власних вуст це прозвучало, як вирок.