Побачення з босом

Розділ 6

Швидкісний ліфт піднімався на тринадцятий поверх безшумно, але в вухах Марти запекло закладало від тиску. Вона дивилася на власне відображення в дзеркальних стінах кабіни: строгий костюм сидів бездоганно, волосся зібране у гладкий низький пучок, на щоках — жодного сліду від нещодавньої паніки. Лише погляд залишався надто відкритим та беззахисним.

Вона випрямила спину, коли двері ліфта розсунулися, відкриваючи простір прийомної генерального директора.

Тут панував мінімалізм: мармурова підлога, масивний стіл із темного горіха, за яким сиділа секретарка, та високі скляні двері, що вели до кабінету Астахова.

— Марта Олексіївна? — секретарка підвела очі й зробила легкий кивок. — Проходьте. Дамір Олександрович чекає на вас.

Марта не стала вагатися. Вона зробила глибокий вдих, підійшла до масивних дверей і зробила два чітких, впевнених стуки, після чого одразу натиснула на ручку.

Кабінет генерального директора вражав масштабами. Панорамні вікна від підлоги до стелі відкривали запаморочливий вид на осіннє місто. У центрі стояв великий стіл, за яким на шкіряному кріслі сидів Дамір.

Він уже встиг зняти піджак. Білосніжна сорочка з кастомними манжетами була злегка розстебнута біля коміра, підкреслюючи міцну шию, а рукава закатані до ліктів, оголюючи сильні, засмаглі передпліччя. Він щось уважно читав у роздрукованому документі, тримаючи в руці масивну ручку.

Коли Марта переступила поріг, клацання її підборів луною розійшлося по кабінету.

Дамір повільно підвів очі. Його темно-коричневий, майже чорний погляд ковзнув по її фігурі — від носків туфель до напружених плечей — і нарешті зупинився на обличчі.

— Зачиніть двері, Марто, — його голос звучав низько, з тими самими оксамитовими, але прохолодними нотками, які вона так добре памʼятала.

Марта повернулася, плавно зачинила двері й зробила кілька кроків углиб кабінету, зупинившись за два метри від його столу. Вона навмисно не сідала у крісло для відвідувачів, показуючи, що розмова буде діловою й короткою.

— Ви викликали мене, Даміре Олександровичу, — спокійно й підкреслено офіційно мовила вона, тримаючи нотатник перед собою.

Дамір відклав ручку, відкинувся на спинку крісла й повільно склав пальці в замок. На його вилицях грали легкі тіні від осіннього сонця.

— «Дамір Олександрович»... — він злегка припідняв брову, і в кутиках його губ промайнула ледь помітна іронія. — Чудово. Ви швидко засвоюєте правила субординації, Марто. Я приємно вражений.

— Я прийшла сюди працювати, а не грати в незрозумілі ігри, — відрізала вона, не зводячи з нього прямого погляду. — Я пройшла чотири етапи відбору на загальних підставах і отримала посаду провідного аналітика завдяки своїм знанням. Якщо у вас є робочі доручення до мого відділу, я готова їх вислухати.

Дамір мовчки роздивлявся її кілька секунд. Напруга в кабінеті ставала все щільнішою. Вона відчувала, як від цього чоловіка навіть через відстань відчувалася потужна хвиля чистої, домінуючої енергії.

Він повільно підвівся з крісла й обійшов стіл.

Його рухи були плавними й безшумними, мов у хижака. Він зупинився зовсім близько, перпендикулярно до неї, спираючись стегном на край столу й скрестивши руки на грудях. Від нього знову пахло тим самим мускусом, сандалом та хвоєю.

— Завдяки знанням, кажете? — пролунав його голос, стаючи на півтону тихішим і небезпечнішим. — А я вважав, що це черговий подарунок долі. Або підступний план ваших спільних із моїми друзями маніпуляцій.

— Що? — Марта навіть трохи подалася вперед від обурення, забувши про відстань. — Ви справді думаєте, що я пройшла чотири кола пекла й влаштувалася на роботу в бізнес-центр на тринадцять поверхів лише для того, щоб знову побачити вас? Не перебільшуйте власну значимість у моєму житті, Даміре Олександровичу! Я навіть не знала, хто став новим акціонером!

— Справді? — він злегка нахилив голову набік, міряючи її уважним поглядом.

Марта стиснула кулаки. Щоки спалахнули гарячим рум'янцем, але вона змусила себе не відводити очей.

— Моя єдина помилка в той вечір — це те, що я взагалі погодилася на те побачення й витратила свій час на людину, яка не вміє поважати інших. А щодо зіпсованої сорочки — це був прикрий випадок.

Дамір тихо хмикнув, і в його очах на секунду спалахнув той самий вогонь, який вона бачила в ресторані, коли кава залила його сорочку.

— Ви абсолютно не вмієте приховувати свої емоції. Навіть зараз ваш пульс на шиї б'ється так, ніби ви тільки-но пробігли марафон.

Марта мимовільно сковтнула, відчуваючи, як її шкіра під його поглядом починає пекти. Вона випрямила спину ще сильніше, намагаючись повернути собі холодний контроль.

— Мої емоції не заважають моїй роботі. Якщо ви викликали мене лише для того, щоб згадувати той невдалий вечір і тішити власне самолюбство, то я з вашого дозволу повернуся до свого відділу. У мене багато завдань.

— Ви не підете, поки я вас не відпущу, — сухо промовив Дамір. Його тон миттєво змінився з іронічного на владний і наказовий. — Пам'ятайте, де ви знаходитеся. Тепер я — ваш генеральний директор. І я вирішую, що є важливим, а що ні.

Він розвернувся, взяв зі столу товсту папку в темній обкладинці й простягнув її Марті.

Вона обережно взяла її, намагаючись не торкнутися його пальців, хоча їхні погляди знову перехрестилися в німому протистоянні.

— Що це? — запитала вона, розгортаючи першу сторінку.

— Це проєкт «Авангард». Реструктуризація нашого збиткового логістичного крила, — спокійно пояснив Дамір, знову повертаючись до свого крісла. — Попередній аналітичний відділ бився над ним чотири місяці й видав купу непотребу. Я даю його вам.

Марта швидким поглядом пробіглася по цифрах та графіках. Задача була колосальною за обсягом і практично безнадійною через заплутану звітність та високі ризики.

— Це завдання для цілої групи з трьох-чотирьох досвідчених аналітиків, — мовила вона, підвівши очі. — І тут роботи мінімум на місяць.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше