Розділ 4

Марта переступила поріг затишної кав’ярні на розі вулиці, де її вже чекала Оля. Позаду залишилися три виснажливі тижні: нескінченні тести з фінансового аналізу, два рівні співбесід із HR-директорами та багатогодинні перевірки на стресостійкість. Але сьогодні всі зусилля нарешті дали довгоочікуваний результат.

— Скажи мені, що ти це зробила, бо я зараз з розуму зійду від хвилювання! — вигукнула Оля, як тільки Марта опустилася на стілець навпроти.

— Прийнята, — з полегшеним зітханням посміхнулася Марта, відкладаючи сумочку. — Я тепер провідний аналітик у департаменті стратегічного розвитку «Apex Tower». Точніше з понеділка.

— Я знала! Я просто була впевнена! — Оля сплеснула в долоні, кличучи офіціанта, щоб замовити два келихи ігристого. — Це ж компанія мрії! Там неймовірні перспективи. А ще в них хороша репутація та найкращий соцпакет у місті. Ти це заслужила, Марто. Воно справді того варте — усі ці ночі за ноутбуком.

— Так... це мій новий етап, — Марта провела долонею по гладкому волоссю, відчуваючи, як спадає важка напруга останніх днів. — Жодних сумнівів, жодних випадкових знайомств і дурних побачень. Тільки кар’єра, цифри та чіткий план.

Оля на секунду зам’ялася, крутячи в руках ніжку келиха, і ніяково опустила очі.

— Слухай... щодо того побачення в «Mille Fleurs»... Я досі почуваюся останньою сволотою. Дамір після тієї зустрічі зателефонував моєму чоловікові й сказав лише одну фразу: «Більше ніколи не знайом мене з жінками, які вважають, що їхні емоції важливіші за елементарний етикет». Уявляєш?

Марта відчула, як усередині знову ворухнувся гарячий вуглик давнього обурення, але змусила себе лише байдуже знизати плечима.

— Мені байдуже, що сказав цей самозакоханий деспот, Олю. Головне — я більше ніколи не побачу цього чоловіка й не чутиму його повчань. Він залишився в тому дощовому вечорі разом із моєю зіпсованою чашкою чаю. Забудьмо про нього.

— Забули! — з легкістю підхопила подруга, піднімаючи келих. — За твій новий старт у «Apex Tower»!

Субота та неділя минули в приємному клопоті. Марта ретельно готувала гардероб: випрасувала білосніжну шовкову блузу, дістала строгий темно-сірий брючний костюм, який ідеально підкреслював її струнку фігуру та талію, і підібрала лаконічні шкіряні човники. Вона хотіла виглядати бездоганно — як фахівець, який точно знає свою ціну і не залишає місця для випадковостей.

У неділю ввечері вона довго стояла біля вікна, спостерігаючи, як осінній день розчиняється в сутінках. Усе складалося саме так, як вона мріяла. 

Попереду чекали стабільність, професійне зростання й повний контроль над власним життям. І байдуже, що особисте життя знову перегороджене червоною стрічкою. Краще так, ніж як мама, яка виховувала пʼятьох дітей і перебивалася від роботи до роботи без освіти й будь-якого плану.

Ранок понеділка зустрів її прохолодним осіннім сонцем і бадьорим шумом ділового центру. Тринадцятиповерхова вежа «Apex Tower» із дзеркального скла та сталі вражала своєю величчю.

Марта впевненим кроком переступила поріг турнікетів, пред’явивши тимчасову перепустку. У холі панувала особлива, робоча атмосфера: пошепки розмовляли співробітники у строгих костюмах, тихо шуміли швидкісні ліфти, а в повітрі витав солодкуватий аромат свіжозмеленої кави.

Вона піднялася на дев’ятий поверх, де її зустрів керівник HR-відділу — приємна жінка середнього віку на ім'я Олена.

— Марто, ласкаво просимо до команди! — посміхнулася вона, віддаючи їй новенький пластиковий бейдж і папочку з інструкціями. — Ваше робоче місце вже готове. Але зараз оформлення документів трохи зачекає. Сьогодні у нас особливий день для всього холдингу.

— Щось сталося? — зацікавлено запитала Марта, чіпляючи бейдж до лацкана піджака.

— Не те щоб сталося... У компанії завершилася операція зі зміни головного акціонера. Закордонний інвестор остаточно викупив контрольний пакет і призначив нового генерального директора. Сьогодні о десятій ранку в головному конференц-залі відбудеться його офіційне представлення всьому колективу.

— Зрозуміло, — кивнула Марта. — Сподіваюся, новий керівник збереже курс компанії.

— Кажуть, він абсолютний професіонал, але дуже жорсткий, — стиха мовила Олена, поки вони йшли коридором. — Приїхав із європейського офісу, де за пів року реструктуризував збиткові підрозділи й підняв прибутки втричі. Жорсткий аналітик, контрол-фрік і не терпить жодних виправдань. Загалом, триматиме всіх у їжакових рукавицях.

«Ну, до суворих босів мені не звикати, — подумки посміхнулася Марта. — Головне — робити свою роботу якісно, і жоден контрол-фрік не матиме до мене претензій». Її і саму можна було описати тими ж словами.

О дев’ятій п’ятдесят п’ять біля двостулкових дверей головного конференц-залу на тринадцятому поверсі зібрався майже весь колектив. Близько сотні людей тихо гомоніли, обговорюючи чутки про нового очільника.

Марта стояла трохи осторонь біля панорамного вікна, гортаючи новий шкіряний нотатник і збираючись із думками. Вона почувалася спокійно й упевнено. Це був її день, її новий старт і її особиста перемога.

Двері залу відчинилися, і дівчина-адміністратор голосно оголосила:

— Просимо всіх заходити й займати місця! Рада директорів вже піднімається!

Марта увійшла разом із хвилею колег і сіла на вільне крісло в третьому ряду, зручно вмостивши нотатник на колінах. Вона й гадки не мала, що за кілька хвилин її ідеально спланований світ розлетиться на дрібні друзки.