Розділ 1

— Марто, ти мені дякуватимеш на колінах! Серйозно. Я навіть згодна на пляшку того дорогого просеко, яке ти завжди жмеш мені купити, — голос Олі у слухавці тріщав від піднесення, перебиваючись фоновим шумом офісного кавового апарата. — Він не просто вільний. Він красивий тією небезпечною, чоловічою красою, від якої в пристойних дівчат перехоплює подих і відмовляє здоровий глузд. Вадим каже, що він ідеальний.

Марта зітхнула, притискаючи телефон плечем до вуха, поки її пальці наосліп вишукували в шафі потрібну помаду. Тон «темна вишня» чи все ж нейтральний беж? Для побачення, на яке тебе затягнули шантажем та маніпуляціями про «ти надто багато працюєш і скоро архівний документ виглядатиме сексуальніше за тебе», яскрава помада здавалася майже зброєю.

— Олю, благаю. Твій чоловік вважає ідеальним чоловіком кожного свого бізнес-партнера, який не запізнюється на пиво і вміє носити піджак. Я вже ходила на «ідеальне побачення» з його троюрідним братом, пам’ятаєш? Той хлопець пів вечора розповідав мені про криптоферму й свою колекцію рідкісних суккулентів. А потім пів вечора плакав про свою колишню…

— Це інше! — відрізала подруга. — Дамір — це взагалі інший рівень. Він тільки-но повернувся з-за кордону, закрив якісь божевільні угоди, і йому нарешті є діло до побачень. А тобі потрібне особисте життя. Моя мама каже, що якщо дівчина у двадцять шість думає лише про звіти та співбесіди, у неї псується колір обличчя.

— З моїм кольором обличчя все чудово, — буркнула Марта, закручуючи тюбик. — Що то за розкішний ресторан, у якому я буду почуватися як бідна родичка?

— «Mille Fleurs». Сімнадцята тридцять. І не запізнюйся! Він ненавидить запізнення. Якщо ти прийдеш хоч на хвилину пізніше, він просто розвернеться й піде.

— О, то запізнення — мій шанс урятувати вечір? — усміхнулася вона.

Трамвай до центру їхав із неквапливістю старовинного екіпажу, а потім дощ, який доти лише накрапав, вирішив перетворитися на справжню зливу. Поки Марта бігла від зупинки до скляних дверей «Mille Fleurs», її ідеально вирівняне волосся почало пушитися біля скронь, а волога просочила тонку тканину бежевого плаща.

Вона глянула на екран смартфона. Сімнадцята тридцять п'ять.

«Ну й чудово. Якщо він такий педант, то вже їде додому, а я спокійно вип'ю кави й з’їм улюблений фісташковий тарт», — подумала вона, переступаючи поріг атмосфери стриманої розкоші, де тихо грала віолончель, а офіціанти рухалися безшумно, мов тіні.

Хостес посміхнулася їй із тією бездоганною вишколеністю, яка зазвичай коштує дорожче, ніж сам обід, і провела вглиб зали, до затишного столика біля панорамного вікна з видом на залитий дощем сквер.

Він був тут, не пішов. Ну, нічого, попереду весь вечір і тисяча спроб його розізлити, бо ж Оля не відчепиться, а вислуховувати про розрив з черговою подружкою не дуже і хотілося.

Дамір сидів, трохи відхилившись на спинку шкіряного крісла, і повільно гортав щось у планшеті. Темно-синій піджак бездоганного крою сидів на ньому так, ніби його шили просто на цих широких плечах. Темне, трохи хвилясте волосся зачесане назад, сухий, чітко окреслений профіль, різьблена лінія вилиць і важке, ледь приховане роздратування в кожному русі.

Коли Марта наблизилася, він підвів очі. Його погляд — темний, глибокий, відтінку міцної кави без цукру — повільно ковзнув по її вологому волоссю, промоклому плащу і зупинився на обличчі. Жодної посмішки. Жодного «доброго вечора».

— Ви запізнилися на пʼять хвилин, Марто, — його голос виявився низьким, оксамитовим, але з виразними металевими нотками. Він навіть не зробив спроби піднятися, щоб привітати її.

Марта завмерла на місці, відчуваючи, як усередині миттєво спалахує гаряча хвиля обурення його привітанню.

— Доброго вечора й вам, Даміре, — підкреслено ввічливо відповіла вона, випрямляючи спину й сідаючи навпроти. — У місті злива. І затори.

— Затори — це виправдання для тих, хто не вміє планувати свій час, — він відклав планшет на стіл із тихим стуком і склав пальці в замок. — Якщо людина запізнюється на першу ж зустріч, це свідчить або про зневагу до чужого часу, або про елементарну неорганізованість.

Марта кліпнула. Вона очікувала на сухуватий привіт, на ніякову паузу, притаманну першим побаченням, але аж ніяк не на лекцію із менеджменту від чоловіка, якого бачить уперше в житті. Схоже, побачення буде дуже вдалим... І байдуже, що чоловік навпроти й справді до абсурдного красивий!