3. Дедлайн

У мене немає вибору. Я киваю і ми виходимо на вулицю. Нічний офіс має інший вигляд. Тут більше немає місця для нарад, суворих облич та офісного шуму. Степан присуває свій стілець впритул до мого. Я відчуваю жар, що виходить від його тіла. Він знімає піджак, розстібає верхній ґудзик сорочки, і цей його неформальний вигляд діє на мене сильніше за будь-яке вино.
— Дивіться, Оксано, — його голос звучить низько, майже пошепки, вібруючи десь у мене під шкірою. — Ось тут, у п’ятій колонці, ви зробили помилку.
Він кладе свою руку поверх моєї, що лежить на комп’ютерній мишці. Його пальці сильні, впевнені й неочікувано ніжні. Я завмираю. Цифри на екрані розпливаються, перетворюючись на незрозумілі символи. Все, про що я можу думати, це те, як близько його обличчя.
— Я зараз виправлю, — мій голос зрадницьки тремтить.
— Виправте, — видихає він мені прямо у скроню. Його дихання лоскоче шкіру, змушуючи табун мурашок пробігти спиною. — Ви ж завжди були такою старанною, Оксано. Навіть коли подумки посилали мене під три чорти.
Я повертаю голову до нього і відстань між нами зменшується до кількох сантиметрів. У світлі монітора його очі нагадують океан, у якому я тону прямо зараз.
— Ви теж не дуже старалися бути милим. Ви ховалися за цими таблицями, як за кам’яною стіною. Навіщо?
Степан на мить заплющує очі, а коли відкриває їх, у них стільки відвертості, що мені стає важко дихати. Він простягає вільну руку і повільно, ніби даючи мені шанс відсторонитися, заправляє пасмо волосся мені за вухо. Його пальці торкаються моєї щоки, і я мимоволі подаюся назустріч цьому дотику.
— Я боявся, що якщо дозволю собі хоч одну посмішку в ваш бік, то вже не зможу зупинитися. Ви занадто справжня для цього офісу, і занадто подобалися містеру Грею.
Моє серце вдаряється об ребра, як божевільне. Образа на Дракона тане, залишаючи лише цю нестерпну, солодку напругу. Він повільно нахиляється. Я заплющую очі, відчуваючи, як світ навколо перестає існувати. Немає більше звітів, немає боса і підлеглої, немає дедлайнів. Є тільки запах його парфуму і шалене калатання двох сердець у порожньому кабінеті.
Його губи торкаються моїх, і це схоже на вибух. Спочатку обережний, майже невагомий поцілунок, який за мить переростає в глибокий, відчайдушний порив. Це солодше за будь-який десерт і гостріше за найсильніший чилі. Це фінал нашої тримісячної гри в хованки й початок чогось такого, про що не пишуть у ділових листах. Він відхиляється та важко дихає:
— Оксано, ти станеш моєю дівчиною?
— Я? — мій голос стає схожим на писк. Намагаюся зібрати себе докупи. — Але ви мій бос.
— А ти моя підлегла. На роботі залишатимемося просто колегами, звісно я на тебе не гарчатиму, — спіймавши мій скептичний погляд, чоловік виправляється. — Принаймні намагатимуся. Проте після закінчення робочого дня, ти зможеш на мені відігратися і вимагати будь-яку компенсацію за моральні збитки, — Степан притягує мене ближче. Я відчуваю, як його серце б’ється в унісон з моїм. — То як, Оксано? Яка твоя відповідь?
Я вдаю, що страшенно замислилася. Навіть погляд у стелю переводжу, ніби аналізую графік рентабельності наших стосунків.
— Ну... — тягну я, спостерігаючи, як мій зазвичай самовпевнений бос помітно нервує. — Умова про не гарчати звучить заманливо. Але я хочу письмове підтвердження.
Степан сміється і цей звук зараз для мене кращий за будь-яку музику.
— Добре.
— Тоді я згодна, — закидаю руки йому на шию. — Але врахуйте, Степане Анатолійовичу, якщо ви завтра знову кинете мені на стіл правки за п'ять хвилин до кінця зміни, то я вимкну телефон і містер Грей залишиться без вечірнього чату.
— Я зрозумів, — він знову стає серйозним, і в його очах спалахує той самий вогонь, який я бачила в кафе. — Тепер я закриватиму твій ноутбук особисто рівно о вісімнадцятій.
Він знову мене цілує, але тепер уже впевнено, владно, заявляючи свої права не лише на мій робочий час, а й на все моє життя. Я відповідаю, заплутуючись пальцями в його ідеально покладеному волоссі, яке тепер зовсім не ідеальне. На моніторі все ще світиться недороблений звіт, але нам обом на нього вже байдуже. Вперше в житті я провалюю дедлайн і почуваюся при цьому абсолютно щасливою.

Степан згадується  у книзі "Терміново потрібна дитина" . Натискайте на сердечко біля книги та підписуйтеся на мою сторінку і цим зробите автору приємність!