Глава 2

З близька замок виглядає ще величнішим, ніж здалеку. І складається враження ніби його побудували не нещодавно, а йому вже як мінімум декілька століть.
Піднявшись по мармуровим сходам, ми зупинились з Мар'яною біля двостулкових різьблених дверей. Забарившись лише на секунду, я взялась за кільце, що висить посередині й постукала. Майже одразу двері відчинились, а на порозі нас зустрів літній чоловік, своєю зовнішністю та одягом він дуже нагадує дворецького. Не встигла я відкрити рота, щоб пояснити причину нашої появи, як він з легким поклоном промовив:
- Вітаю, пані! Проходьте, на вас чекають...
Ми вкотре здивовано переглянулись з Мар'яною і переступили поріг.
"Дворецький" повів нас через величезний хол у бік сходів, піднявшись якими, ми опинились на другому поверсі. Зсередини, як і ззовні замок повністю відповідає готичному стилю, я б сказала, що навіть занадто. Не вистачає тільки факелів, що палають. Якщо вдасться домовитись про проведення тут студентської вечірки, треба буде трохи розбавити цю готичну атмосферу: помаранчевими гарбузами зі свічками, та штучним павутинням. Адже якось все навіть занадто зловіще виглядає. Цікаво, а які тут вечірки до цього організовували?
Пройшовши лабіринтом довгих коридорів ми, нарешті, зупинились біля якихось дверей. Старець спочатку постукав в них, а потім, відчинивши їх, шанобливо вклонився, та урочисто промовив:
- Господарю, до Вас панночки.
Господарю?! Нічого собі в них тут порядки! Цікаво: це для підтримання іміджу закладу з такою середньовічно-готичною стилістикою?
- Запрошуй...- донеслось з відчиненого кабінету. 
При цьому низький та глибокий голос, яким це було сказано, змусив мене чомусь затамувати подих.
Подивившись на перелякану Мар'яну, я зрозуміла, що першою вона не наважиться піти. Тому видихнувши, переступила поріг. А коли опинилась всередині кабінету, й побачила його господаря, то зупинилася наче вкопана. За столом сидить надзвичайно привабливий і харизматичний чоловік. Його лице має трикутну форму з яскраво вираженою областю вилиць. Сучасна зачіска з об'ємним волоссям вгорі, укладеним на одну сторону, та коротко вистриженими скронями, роблять образ чоловіка зухвалим. А ледь помітна сивина на висках та триденний щетині, придають йому шарму. І не можливо не сказати про колір його очей... Вони в нього аквамаринові з поволокою!
Так. Я, здається, щось забула зробити... Вдихнути! Я забула набрати повітря в легені. Схаменувшись швидко зробила глибокий вдих, і ледве не закашлялась.
Схоже чоловік здогадався, що це він викликав таку реакцію у мене, оскільки, коли він піднявся з-за столу - на його обличчі заграла лукава усмішка.
Так, Ніко, а ну збери себе негайно до купи! - зробила я сама собі настанову і, нарешті, спромоглась вимовити:
- Добрий день! Вибачте за те, що потурбували. Мене звуть Вероніка, а це моя подруга Мар'яна, - повертаючись назад, промовляю я, але помітивши, що за спиною нікого немає, вигукую. - Мар'яно, іди сюди!
Подруга несміливо так випливає на поріг, а побачивши приголомшливого чоловіка, застигає. Мабуть, ще хвилину тому моє обличчя мало такий саме вираз, а саме: здивовано-пришиблений. Підійшовши до неї ближче, я зробила "великі очі", спонукаючи подругу відмерти, і підібравши відвислу щелепу, привітатися.
- Ем... Добрий день! - нарешті, здобула дар мовлення Мар'яна.
- Вітаю вас шановні! Прошу сідайте. - вимовляє чоловік, галантним жестом вказуючи на крісла, що стоять по обидва боки від його столу.
Дочекавшись поки ми розсядемось, він знову заговорив:
- Дозвольте відрекомендувати себе: мене звуть Вістан.
- А по батькові? - уточнюю я.
- Для вас просто Вістан. - відповідає він, сідаючи у своє крісло, і запитує. - Чим зобов'язаний такому приємному візиту?
- Річ у тім...- почала я, але не змогла договорити, бо в цей момент з дальнього кутка кабінету до столу прилетів справжній філін, і сів на антикварний годинник, що стоїть на краю стола. 

Птах має густе та пишне оперення темно-сірого окрасу. Голова і груди філіна прикрашені чорними китицями. Його яскраво жовті очі одразу сфокусувались на мені й тепер з цікавістю розглядають. Я аж розгубилась від такої несподіванки, забувши, що хотіла сказати.
Оце маркетинговий хід! Я б навіть сказала, що це ціла маркетингова стратегія: довершити загадковий містичний образ власника замку хижим нічним птахом.
- Не бійтеся він ручний. - промовив Вістан.
В цей момент філін перевів свій погляд на чоловіка, і мені здалося, що в його очах спалахнув докір. Своєю чергою Вістан, витримав цей погляд, лише злегка підійнявши брову. Зі сторони можна було б подумати, що вони невербально спілкуються. Але це тривало недовго, адже Вістан знову звернувся до нас:
- Тож, що вас привело сюди, юні леді.
Трохи відкашлявшись, я знову почала:
- Так от, річ у тім, що я являюсь головою студентської ради при університеті й мені доручено організувати вечірку на Хелловін. Зазвичай ми проводили такі заходи в якихось незвичних місцях. І ось проїжджаючи сьогодні повз цей замок, не могли не спитати, чи можна було б організувати вечірку тут? Ми знаємо, що у вас клуб закритого типу, але може ви зробите виключення? Якщо Ви дасте не це згоду, то питання орендної плати з вами пізніше вирішить адміністрація університету. - випаливши все це, як на духу, я продовжила гіпнозувати своїм фірмовим поглядом цього загадкового чоловіка.
- Отже, вечірка на Хелловін, кажете... - задумливо потираючи підборіддя, вимовив Вістан, і ще раз перекинувшись поглядами з філіном, відповів. - Ну що ж, згода. Будемо раді посприяти вам у цьому питанні.
Тепер вже ми з Мар'яною переглянулись, здивувавшись, як швидко він погодився.
- Ви такий люб'язний! Навіть не знаю, як Вам і дякувати! - завзято вимовляю я.
- Люб'язний? - ледь стримуючи посмішку промовив Вістан і додав. - Такого занепаду моя містична репутація ще не зазнавала.
- Що Ви! Вам настільки правдоподібно вдається грати роль окультного персонажа. І, взагалі, весь цей антураж - дуже креативна ідея. Єдине, що хотіла спитати, чи зможемо ми трохи прикрасити ваш замок для вечірки? На кшталт: гарбузами, павутинням, і таким різним?
- Безперечно. - ствердно киває чоловік.
- А чи можемо ми заказати сюди агенцію, яка організує різноманітні спецефекти? - вже зовсім осмілівши, запитала я.
Вістан знову переглянувся зі своїм птахом, і з якоюсь загадковою усмішкою промовив:
- А ось з приводу спецефектів не турбуйтесь. Це ми організуємо самі.
- Це буде чудово! Я - ваша боржниця. - вилетіло з моїх вуст раніше, ніж я встигла усвідомити сказане.
Та ще й Мар'яна під столом мене штурхнула ногою, намагаючись привести до тями. Нарешті й вона хоч якось проявила цікавість до розмови. Проте було вже запізно, адже після слів "ваша боржниця" очі Вістана заблищали якось по особливому.
- Мені подобається хід ваших думок...- зі спокусливою усмішкою вимовляє він і додає. - Можливо і мені якось знадобиться послуга від Вас...
Насилу ковтнула щось, що застрягло у горлі, і кивнувши головою на знак згоди, промовила:
- Буду рада допомогти.
- Я запам'ятаю це...- багатозначно сказав Вістан.
- Тоді ми вже підемо? - несміливо подала голос Мар'яна.
- Не смію вас затримувати. - з посмішкою вимовив чоловік.
- Ще раз дякую за сприяння. - вимовила я.
Ми з Мар'яною вже направились до дверей, і тут я згадала ще дещо...
- Єдине хотіла вас спитати: що це було біля воріт замку? Нас з подругою наче якоюсь хвилею вдарило, коли я торкнулась прутів.
І знову ці гляділки між Вістаном і нічним птахом. Вони, що читають думки один одного?
- Це спрацював магічний захист на когось з вас. - вимовив чоловік, дивлячись на мене так, буцім-то натякаючи, що це сталось саме через мене. І додав. - Я й сам здивувався цьому, адже раніше мій захист ні на кого так не реагував.
Говорячи все це, він дивиться на мене так... Я вже й забула, що взагалі то хотіла висловити своє обурення з цього приводу.
- Але не турбуйтесь. Це не спричинить вам ніяких негативних наслідків.
І знову слово "вам" прозвучало так, що можна було б подумати, що він має на увазі лише мене. 
- Ааа... Ну тоді добре. Ми підемо вже. - сумбурно вимовляю я.
- До зустрічі...- з посмішкою відповідає він.
- Так. До зустрічі...- говорю я.
Коли сіли в машину, тільки тоді Мар'яну прорвало:
- І що це було?
- Що саме? - ще трохи перебуваючи в стані шоку, запитую я.
- Та все! - схвильовано вимовляє подруга і продовжує. - Цей замок, дворецький, птах і, звичайно ж, цей дивний чоловік. Він, що несповна розуму? Про який там магічний захист він говорив?
- Мар'яно, ну чого ти? Чи невже не розумієш, що все це робиться заради підтримки легенди про містичний нічний клуб? Погодься, що все виглядає дуже натурально, а отже концепція працює! Хто з нас, кінець кінцем, маркетолог? Тепер я розумію, чому цей нічний клуб закритого типу, бо не всі чутливі дівчатка здатні оцінити такий задум. - вирішила я трохи підтрунити над подругою.
Бачу: сидить, осмислює. А потім, мабуть, погодившись з моїми аргументами,
полегшено видихає. Проте схаменувшись, знову звертається до мене:
- Але ж він до тебе залицявся! Ти ж не будеш цього заперечувати? - склавши
руки на грудях, самовдоволено вимовила Мар'яна.
Чесно кажучи, в якийсь момент мені й самій так здалось. Але серйозно замислюватись над цим якось не хочеться.
- Облиш. Тобі здалось. - відмахуюсь.
- Здалось? - скептично перепитує мене подруга і багатозначно так додає. - Ну, ну...
- Поїхали вже. - закотивши очі до неба, проговорила я.