РОЗДІЛ 7. ПОВЕЛИТЕЛЬ МЕРТВИХ

Мене цікавило чому Веніт прийшов на допомогу Сему. Хіба Повелитель Мертвих не повинен радіти зомбі апокаліпсису? Мені було дуже цікаво, та я, як завжди, не міг його знайти. Я знаходив все і всіх, тільки не того кого мені треба. Здавалося, що Веніт ховається від мене.

Я розчарувався і покинув цю справу. Я спостерігав за людьми, за їхніми жалюгідними життями. Вони метушилися, сварилися по дрібницях, навіть не підозрюючи, що ще недавно всі були мертвими, що їли одне одного. Вони нічого не знали про світ, про Всесвіт, про події, що крутилися навколо, але в їхній кругозір не потрапляли. Вони нічого не знали про героїв, які їх не раз рятували. Їм було байдуже.

Я відчув неймовірну огиду до людства, до їхніх жалюгідних життів і мрій. Я навіть хотів, щоб сарактіанці знищили цю планету з усім вмістом. Тільки згодом я схаменувся і зрозумів, що мене трішки занесло. Не знаю звідки в мені з’явилося стільки злості. Можливо від того, що я давно привид, чи від самотності…

Блукаючи, я знайшов великий будинок. Він стояв далеко від населених пунктів чи доріг. Виглядало так, ніби його тут хтось заховав. Вікна цього дому були завжди закриті шторами і сюди ніхто ніколи не приходив. Всередині жила дівчина. Звичайна молода симпатична дівчина. Вона ніколи не виходила на вулицю, від чого в неї був хворобливо-блідий колір обличчя. Спала вона теж дуже мало, бо її мучили жахливі сни. У цих снах завжди було повно крові і трупів.

Після таких снів дівчина завжди дзвонила своєму брату, і той її заспокоював.

Єдиною її розвагою були соціальні мережі. Тільки тут я побачив її ім’я, та було воно якесь дивне, як для звичайної дівчини – Ідеокве.

Хлопець, з яким вона переписувалася питав в неї походження цього ім’я і чому вона його використовує. Вона відповіла, що в неї є нормальне ім’я, але воно їй не подобається. Вони знову вступили в переписку.

- Чому тобі не подобається твоє ім’я, - запитав Діма (хлопець з яким вона переписувалася).

- Бо це мені подобається більше, - відповіла дівчина, - не подобається можеш називати мене Ід.

- Добре, Ід, - погодився Діма, - але чому Ідеокве? Що це означає?

- З латини це означає вбивця.

- Вбивця? Чому ти називаєш себе вбивцею? Я не вірю, що ти така.

- А ти знаєш мене? Ми спілкуємося в мережі, не бачили одне одного жодного разу. Звідки ти знаєш яка я?

- Та ні, - продовжував Діма, - я в це не вірю.

- Давай я тобі дещо розповім, а ти вирішиш, чи підходить мені моє ім’я.

- Давай, - збентежено погодився Діма.

- Я живу усамітненим життям, подалі від людей, а все тому, що я ненавиджу людей. Я їх не просто ненавиджу, не просто зневажаю, я хочу вбити всіх людей. При вигляді хоч однієї людини, в моїй голові одразу народжується план її вбивства. І при можливості я б, не роздумуючи, вбила. Я не знаю що зі мною, не знаю чому це відбувається, але мені протипоказано зустрічатися з людьми. Я можу вбити будь-кого. Єдиний кого я не хочу вбивати – мій брат. Він єдиний, хто підтримує мене, навідує мене без загрози для свого життя. То як? Підходить мені моє ім’я?

- Чекай, ти сказала, що хочеш вбити, але ж ти нікого не вбивала.

- Хто сказав? Були випадки. Мій брат мені допоміг і сховав у цій глушині. Він каже, що це такий розлад, що все пройде.

- Може вже пройшло? Як давно ти там?

- Дуже давно.

- Може пора вже з кимось зустрітися?

- Не думаю, це може бути небезпечно.

- Я готовий ризикнути.

- Ти? Ти хочеш зустрітися зі мною?

- Дуже.

- А якщо я нападу на тебе?

- Я впевнений, що так не буде. Та й я думаю, що зможу захиститися без шкоди тобі.

- Мені ця ідея не подобається.

- Ну чого ти? Ти ж не хочеш вбити свого брата, може мене теж не захочеш.

- Можливо… Ні… - невпевнено затнулася дівчина.

- Давай так, - запропонував хлопець, - ми поговоримо через Скайп, ти зможеш бачити мене, але шкоди завдати не вийде. Так ми перевіримо твоє до мене ставлення і визначимо, чи варто нам зустрічатися у реальному житті.

- В мене немає Скайпу, - зізналася Ід.

- Це не страшно, - відповів Діма, - качай, реєструйся, а я почекаю.

Він кинув їй посилання на свою сторінку у Скайпі і просто сів, очікуючи дзвінка.

Ід робила все дуже повільно. Вона сумнівалася, боялася виходити на відеозв’язок. Діма був правий, шкоди йому вона не завдасть, але вона вперше виходила з кимось на відеозв’язок, тому хвилювалася з дівчачих причин.

Діма з свого боку наївно вірив, що Ід йому набрехала про те, що вона вбила когось і про відразу до людей. Він думав, що вона просто була занадто сором’язлива, тому й відмовлялася. Він вже давно добивався зустрічі з нею. Дуже цікавила його ця загадкова, майже містична дівчина. Він думав, що й ім’я в неї є нормальне, але вона не хотіла його виказувати.

Але хлопець помилявся. Я бачив думки Ід. Ідеокве – її справжнє ім’я. В неї дійсно було кілька випадків, коли вона вбивала людей. Вона не знала як, але її брат залагоджував всі проблеми і ніхто ні про що не знав.