РОЗДІЛ 5. ШКІДНИКИ

Я поринув у власні роздуми. Хоча я не був впевнений, що зможу повернутися на Землю – цей факт мене мало бентежив. Мене більше турбувала глобальність подій, які я бачив. Два рази Земля була на межі знищення. І її рятівниками виявилися звичайні люди, а не супергерої чи надсекретні організації. Та більше бентежило те, що майже всі побачені мною події якось стосувалися мене. Намагаючись визначити свою причетність, я окутувався в усе більші таємниці, які ставали все глобальнішими і глобальнішими.

Я відкрито дрейфував у космосі, і мені ставало все спокійніше і спокійніше. Вся ця глобальність світобудови, всі ці секрети, таємничі події відходили на дальній план. Спостерігаючи за чорною безмежністю нашого Всесвіту, я відчував спокій і умиротворення. На мить мені захотілося залишитися тут назавжди. Дрейфувати між зірками, спостерігати планети, бути подалі від усіх. Тут не було б ніяких проблем, ніяких надважливих місій моєї душі, про які я не знаю.

На мить, лише на одну мить я вирішив, що так і зроблю, та потім я згадав слова Жнеця. Вона казала, що я можу якось вплинути на світобудову, що хтось з самого верху попросив її не чіпати мене.

А тут якась Вища Істота розкриває звичайній расі таємниці всесвітнього масштабу для того, щоб знищити Землю. Може ця істота хотіла знищити цілу планету, щоб знищити одну людину – мене? Що як там – на самій верхівці цієї ієрархії точиться боротьба добра і зла, і мені випала честь зіграти в цій битві якусь роль?

Я не знаю, що перемогло цікавість чи почуття обов’язку, та я вирішив повернутися на Землю і все-таки з’ясувати, що, чорт забирай, відбувається!

Та раптом я помітив космічний корабель, який пролітав недалеко від мене. Схожий я бачив в фантастичних фільмах, але не думаю, що він був з Землі. Мені стало надзвичайно цікаво, хто це летів і куди. Я зіткнувся з позаземною розумною цивілізацією, і я мусив її побачити.

На кораблі я знайшов десять членів екіпажу. Вони всі були одягнені в однакову темно-синю форму, яка, схоже, мала великі переваги і дозволяла їм виконувати більш різноманітні функції, на які вони б не спромоглися без цієї форми. На людей вони були схожі хіба що будовою тіла – дві руки, дві ноги, голова. Проте, за людей вони були більшими. Шкіра в них була синього кольору, яка майже зливалася з кольором їхньої форми. Також вирізнялися їхні очі, великі круглі котячі очі.

Як на мене, вони не надто симпатичні і лише згодом я почав відрізняти їх одне від одного. Також я дізнався, що ці істоти – гермафродити, в них тільки одна стать.

Не зважаючи на все це, вони були дуже розвиненими і розумними, володіли телепатичними здібностями, могли подумки спілкуватися одне з одним.

Наскільки я зрозумів, вони були ніби патрульними, спостерігали за Всесвітом і ловили злочинців. Схоже, це було їхнім істинним покликанням, чи щось таке, бо вони ніколи не використовували імен. Командира корабля вони називали Командир, його помічника – Помічник. В них було п’ять бійців, їх називали Воїн1, Воїн2 і так далі. Не дуже оригінально.

 Ще трішки поживши з ними, я переконався у тому, що вони були надзвичайно нудні та передбачувані. Ніяких жартів, хобі, розваг. Спостереження, патрулювання, сон, і так без кінця.

Моє захоплення інопланетною расою пропало і хоч я літав на космічному кораблі по невідомих галактиках, і навіть раз бачив затримання іншого космічного корабля, який порушив якийсь там простір, було надзвичайно нудно.

Я вже збирався покидати їх, коли почув, що на їхній передавач надійшов невідомий дзвінок. Їхнє командування часто зв’язувалося з ними, та це був хтось інший. Я підійшов поближче і… О Боже, це людина, як людина вийшла на зв’язок з інопланетянами.

- Вітаю, о великі карторіанці, - сказав чоловік по той бік екрану.

- Вітаємо, о чужинцю, - відповів Командир, - що змусило тебе зв’язатися з нами.

- Я Мандрівник, - відповів чоловік, - я з планети Земля, але з майбутнього віддаленого на майже триста тантелів. (Хто забув, більше трьох тисяч років). Мені потрібна допомога Патруля Стеження з вашого часу.

- О Мандрівник, - відповів Командир, - Патруль Стеження не виконує наказів, окрім як командування. Свої земні проблеми владнай сам.

- Як я й думав, - посміхнувся Мандрівник. – Я вам не наказую, а прошу. Проблема не на Землі, бо я  б її вирішив сам. Проблема у вашій часовій зоні, до якої я дістатися не можу. Я знаю, що ви консервативний народ, і в цій часовій зоні екіпажі Патрулів Стеження складаються виключно з карторіанців, але в мій час ситуація інша. Землян тепер теж приймають в Патруль Стеження. Я прошу вас перевірити планету Фіір, там можуть знаходитися мозкові шкідники, які пізніше нароблять багато лиха. Я прошу вас виконати свій обов’язок ще до того, як почнуться серйозніші проблеми.

- О Мандрівник, ти хочеш, щоб ми порушили закони часу і без причини перевіряли планету?

- Я не прошу вас порушувати закони часу. Просто злітайте на Фіір, перевірте на наявність шкідників. Якщо все нормально, то ви просто повернетеся до патрулювання, а якщо ви щось знайдете, то виконаєте свій обов’язок прописаний у Декларації і знищите істот, що становлять загрозу.

- О Мандрівник, звідки ти знаєш про Декларацію.

- Кажу ж, - посміхнувся чоловік, - в моїй часовій зоні земляни теж служать у Патрулях Стеження.

- Ми обговоримо твою пропозицію, - заявив Командир. – Всього найкращого.