РОЗДІЛ 4. ЕКСПЕРИМЕНТ

Після цієї історії я почав шастати по планеті, мов навіжений. Мені хотілося дізнатися більше, розвідати щось про моє призначення, чому я, і що я можу вдіяти, будучи привидом.

В багатьох фільмах я бачив, як, сконцентрувавшись, привид міг рухати предмети, і, навіть, спілкуватися з людьми. Я тренувався кілька днів, та у мене нічого не виходило.

Втративши терпіння, я знову кинувся на пошуки когось, хто б міг мені щось розповісти. На жаль, більшість привидів, яких мені вдалося знайти або нічого не знали, або вже давно збожеволіли. Я вже опустив руки, як раптом удача посміхнулася мені. Я зустрів привида, який, здавалося, володів якоюсь інформацією.

- Це ти! – скрипучим голосом сказав він, побачивши мене.

Його голос був дещо лякливим і віддавав божевіллям, його вигляд казав те саме. Здавалося, що він скоро розвалиться на частини. Таку саму картину я бачив, зустрічаючи інших привидів зі стажем. В голові засіла думка, що незабаром і я таким стану, тож в мене з'явилося ще більше бажання розібратися в цій ситуації.

- То ти знаєш мене? – запитав я, тримаючи дистанцію.

- Знаю? – розсміявся привид. – Тебе всі знають!

- Звідки?

- Звідки? Звідки? Звідки? – бурмотів привид. – Від тітки!

Я зрозумів, що від нього нічого нового не дізнаюся і вирішив піти.

- Ти шукаєш! – раптом крикнув він. – Шукаєш того, хто повідає тобі більше!

- Так, - зрадів я. – Ти щось знаєш?

- Ти той, хто не обмежений! Ти можеш ходити будь-де! Всі тебе знають, але всі уникають! Чим ти такий особливий? – раптом запитав він.

- Я не знаю, - здивовано відповів я.

Він впритул наблизився до мене, пильно розглядаючи.

- І я не знаю, - тихо пробурмотів він, - я нічого не знаю! – заверещав привид.

- Ти ж казав, що знаєш, - розчаровано зітхнув я.

- Знаю, - шкірився привид, - я знаю того, хто знає! Він знає дуже багато!

- Хто він? Як його звати? Де його знайти?

- Скажу, - тихо мовив привид, - скажу за однієї умови.

- Якої?

- Вбий мене!

- Що?! Як можна вбити привида?

- Це майже неможливо, ніхто не в змозі таке зробити, ніхто крім іншого привида.

- Але чому ти хочеш, щоб я вбив тебе?

- Глянь на мене! – крикнув він. – Я божеволію, я самотній! Думаєш я хочу так існувати?! Ні! Я думав, що, уникнувши янголів смерті, я отримаю повну свободу дій. Я помилявся, - розчаровано пробурмотів він. – Якщо ти вб'єш мене, в мене з'явиться можливість іти далі. Нехай я потраплю в Чистилище, в Пекло, байдуже. Головне – я більше не буду самотнім, божевільним духом.

- Добре, - погодився я, - я зроблю, що скажеш, тільки скажи ім'я того, хто зможе мені допомогти.

- Веніт, його звати Веніт, він Повелитель Мертвих.

- Як його знайти?

- Не знаю, він може бути будь-де.

Після цих слів я хотів втекти, щоб не виконувати обіцянки, та глянувши в його очі, сповнені надії, я не міг цього зробити.

- Ти точно хочеш померти? – востаннє запитав я.

- Так! – твердо сказав привид. – Ти маєш різко вирвати мені серце.

- І це все?

- Так, в теорії має подіяти.

- Як хоч тебе звати?

- Октавій. Не припиняй дивитися цікаві історії.

Я різко проштрикнув його рукою і витяг серце Октавія. Та воно одразу зникло, зник і сам Октавій. Я знову залишився сам, але тепер в мене була хоч якась надія. Я вирушив на пошуки Веніта.

Однак, легко було сказати… Цей Веніт був невловимим. Я зустрічав чимало привидів, які чули його ім'я, але нічого про нього не знали. Я пішов у Неймовірну, та навіть там нічого нового не дізнався. Розчарувавшись, я почав думати, що такої істоти не існує. Трішки поблукавши, я згадав останні слова Октавія. Він сказав, щоб я продовжував дивитися історії. Я вирішив дослухатися до його поради, бо одержимість пошуком Веніта зводила мене з розуму.

Я почав спостерігати за людьми. Після тривалих пошуків незрозуміло чого серед незрозумілих істот, я був радий подивитися на когось нормального – на простих людей. На їхні буденні проблеми і радості. Та схоже мене тягнуло на щось незвичайне, бо незабаром я зустрів дівчину, яка явно відрізнялася від інших.

Ззовні вона була звичайною симпатичною дівчиною. В неї було багато друзів і вона завжди весело проводила з ними час. Вона була ввічлива і добропорядна. Завжди допомагала навіть незнайомим людям. Та варто було їй залишитися на самоті з своїми думками… Я не буду переповідати все, про що вона думала, але якби ці думки лунали вголос, думаю, її б швидко запроторили до божевільні.

Ви можете сказати, що в кожного в голові принаймні інколи звучать божевільні думки. Я погоджуся з вами, бо у мене теж таке часто бувало, та ця дівчина – абсолютно новий рівень. Інколи вона думала про жорстоке вбивство своїх рідних. Іноді в її голові будувалися плани на винищення всього людства. Інколи вона думала про знущання над малими дітьми. Інколи вона уявляла, як вся її сім’я гине у якомусь нещасному випадку. Інколи вона придумувала нові види тортур, які можна було б застосовувати на людях. Все це супроводжувалося кривавими картинками, які виникали в її голові.