32.1

— Усе, дівчино, можете йти додому спати. Завтра буде лікар — він вам усе розповість. Відвідування хворих — за розкладом. З ним уже все добре, він відпочиває, тож і ви йдіть.

Даяна купила собі кави з автомата, щоб по дорозі не заснути... Від лікарні до будинку Єгора було добрих двадцять хвилин пішки, тож вона попрямувала туди, аби забрати речі й не зволікати з цим… Вона навіть не діставала телефон із кишені й не перевіряла сповіщень. Їй потрібно було заспокоїтися й подумати, а ще краще — зібрати речі… Так, ненадовго ж вона до нього переїхала…

Доходячи до будинку, дівчина глибоко вдихнула й видихнула, викинула в смітник порожній стаканчик і, витерши руки вологою серветкою, підняла очі, щоб подивитися, чи горить світло у квартирі Єгора.

«Ні... — замислилася вона. — Значить, немає. Це й на краще — не буде довгих прощань».

Дівчина трохи зраділа, та тривога не покидала її, аж поки вона не відчинила двері. У квартирі було так тихо й дивно... Увімкнувши світло, вона аж злякалася, бо побачила його: Єгор сидів у кріслі в темряві, опустивши голову, і чекав на неї. Він підвів очі, а вона опустила свої й мовчки пішла в кімнату збиратися.

— Даяно, зачекай, — промовив Єгор. — Як Матвій?

— Наче перелому немає, але медсестра виявилася небагатослівною й відправила мене додому… Могло бути й гірше…

— Ти до нього?

— Ні, я від тебе…

— Та зачекай, Даянко! — Він ухопив її за руку. — Присядь, будь ласка…

Він відкоркував пляшку віскі й налив собі в склянку для хоробрості. Зазвичай він такого не робив, але через хвилювання не міг зв'язати й двох слів…

— Так, ми зустрічалися з Любою. Була велика пристрасть, але вона минула... Вона була як той сірник, що швидко спалахнув і згас. Так і ми самі спалили цим вогнем наші стосунки…

— Чому ж ви тоді дружите?

— Не знаю… Вона казала, що більше нічого до мене не відчуває, але сьогодні я побачив протилежне.

— А якщо чесно, дивлячись мені в очі: у чому саме була причина вашого розриву?

— Добре… — Випивши ще склянку, він зібрався з духом і розповів: — Ситуація досить заплутана. Люба працювала в мене менеджером, і коли розійшлася зі своїм хлопцем, запропонула по-дружньому випити й потанцювати в клубі... Не помітили, як під ранок опинилися в одному ліжку. Так і почали зустрічатися — була якась незрозуміла хімія. Але потім вона почала ревнувати й влаштовувати скандали. Так, ця весела Любка — ще та скандалістка й справжній тайфун… Згодом вона дізналася, що вагітна, але терміни вказували, що дитина не моя… Люба зробила аборт, щоб бути зі мною, навіть не порадившись. А я був категорично проти цього! Хоч дитина й не моя, я б її не покинув. Та вона й слухати не хотіла... Дізнавшись, що вона зробила, я її покинув. А коли зустрів тебе, то зрозумів, що все може бути зовсім по-іншому… Я знав, що виграю ті перегони, але не треба було брати Любу з собою — я здогадувався, що вона щось утворить… Ти мені потрібна, у тобі я бачу свою майбутню дружину… Не йди… Пробач мені! У нас скоро весілля… залишся, я тебе прошу! Благаю вибач мені. Мені дуже шкода, що так вийшло. Неймовірно прикро, що наймиліша й найкраща дівчина на мене ображена. Не гнівайся, я все виправлю й надалі такого не повториться. Забудьмо про цей інцидент і продовжимо наш шлях. Мила, я бажаю тобі тільки добра. Знай це й перестань дути свої чарівні губки!

Даяна трохи вагалася, але він дійсно не зробив нічого зрадницького, та й на гарячому вона його не застала... Вона бачила щирість у його словах, у яку неможливо було не повірити.

— Добре, але тільки пообіцяй мені розповідати геть усе! Сподіваюся, у тебе більше немає ніяких скелетів у шафі?!

— Ні... Даянко, обіцяю!

— І ще одне: завтра я поїду провідати Матвія, потрібно завезти йому якісь речі... а я навіть не знаю, де він живе. Тому треба буде заїхати в магазин і все купити. Якщо ти цього не приймеш — я зрозумію, але це мій обов’язок…

— Добре, я тебе відвезу й зроблю все, щоб моя Даянка не сердилася! — Він на радощах міцно обійняв її, щасливий, що все закінчилося на його користь…